Книга рясніла Божими запевненнями в спасінні тих, хто повністю довіряє Йому. Як Він визволив їх із єгипетського рабства, так могутньою рукою приведе до Обітованого краю і поставить на чолі інших народів.
Усі обітниці нагороди за послух супроводжувалися пророцтвами про кару для непокірних. Коли цар слухав ці натхненні слова, перед ним постала картина, яка мала багато спільного з тогочасним станом його царства. У пророчих описах боговідступництва його вразило чітке застереження про наближення дня лиха, від якого не буде порятунку. Мова пророцтва була настільки ясною, що виключалася будь-яка можливість хибно зрозуміти його. Наприкінці книги підсумовувалися Божі добродійства для Ізраїлю і перераховувалися події майбутнього, так що пророцтва ставали ще зрозумілішими. Тоді Мойсей проголосив перед усім Ізраїлем: “Слухайте, Небеса, Я промовлятиму, нехай почує земля мову уст моїх! Нехай ллється наука моя, мов той дощ, хай розіллється росою моя мова, як краплі дощу на траву, як злива на зелень. Як кликатиму ім'я Господнє, то славу віддайте ви нашому Богові! Він Скеля і діла Його досконалі, всі дороги Його справедливі, — Бог вірний, і кривди немає в Ньому, справедливий Він і праведний”.(П. Закону32:1-4,7-10,15-35)
“Пам'ятай про дні давні, розважайте про роки усіх поколінь, — запитай свого батька, і він скаже тобі, людей старих, і вони тобі розкажуть, як Всевишній народам спадщину давав; коли Він розділяв народи, то встановив їм границі за числом Ізраїлевих синів. Бо частка Господня — народ Його, Яків — визначений уділ спадщини Його. Знайшов Він його на пустинній землі, в степу завивання пустельних гієн, і почав ним піклуватись, Він оберігав його, як зіницю Свого ока”.(П. Закону32:1-4,7-10,15-35)
Але Ізраїль “залишив Бога, Котрий його створив, і Скелю спасіння свого злегковажив. Чужими богами Його розсердив, розгнівили Його своїми гидотами. Вони демонам жертви приносили, а не Богу, богам, яких ніколи не знали, новим, що недавно з'явились, яких не знали їхні батьки! Відкинув ти Скелю, Яка породила тебе, і забув про Бога, Який тебе народив. Побачив те Господь, та й відкинув їх, у гніві власних синів Своїх і дочок Своїх. Він сказав: ‘Обличчя Своє Я заховаю від них, і побачу, який буде їхній кінець; вони покоління розбещене, діти, в котрих немає віри. Вони викликали ревнощі Мої тим, хто не є богом, розгнівили Мене своїми ідолами, тому Я викличу ревнощі тими, котрі не є народом, — нерозумним народом розгніваю їх...
Я на них нагромаджу нещастя, витрачу Свої стріли на них. Будуть виснажені вони голодом, і спалені вогнем та заразою лютою...
Цей народ позбавлений глузду, і немає в них розуму. Якби вони були мудрі, то зрозуміли б це, збагнули б, яким буде їхній кінець. Один з них міг би гнати тисячу, а двоє — проганяти десять тисяч, коли б їхня Скеля не видала їх на поталу, якби Господь не покинув їх? Та не така їхня скеля, як наша Скеля, — самі вороги наші так думають...
Хіба ж не сховане це в Мене, не під печаттю у Моїй скарбниці? Мені належить помста й відплата, коли їхня нога похитнеться, бо близький день загибелі їхньої, поспішає недоля для них’”(П. Закону32:1-4,7-10,15-35)
Ці та подібні до них тексти відкривали Йосії Божу любов до Його народу та огиду до гріха. Читаючи пророцтва про скору відплату запеклим бунтівникам, він тремтів від страху перед майбутнім. Гріховність Юдеї була надто великою; до чого ж призведе їхнє тривале відступництво?
І у минулі роки цар не був байдужим до пануючого ідолопоклонства. “Восьмого року царювання свого, бувши ще юнаком”, він повністю присвятив себе на служіння Богові. Через чотири роки, у двадцятирічному віці, палко бажаючи усунути спокусу від своїх підданих, він “розпочав очищати Юдею та Єрусалим від узвиш і тесаних та вилитих бовванів. У його присутності розбивали Ваалові жертовники, а стовпи на честь сонця, що стояли на них зверху, він повирубував, а зображення Астарти, тесані та литі боввани порозбивав та потовк на порох, і розкидав його на могили тих, котрі приносили їм жертви. Кості жерців спалив на їхніх жертовниках, і очистив Юдею та Єрусалим”.(2Хронік 34:3-7)
Не задовольнившись проведенням реформ лише в Юдейському краї, молодий правитель узявся за ті частини Палестини, які раніше були заселені десятьма племенами Ізраїлю і де нині проживав лише мізерний залишок. “Так чинив він, — говориться у Святому Письмі, — у містах Манасії, Єфрема, Симеона і аж до Нафталима”. Він не повертався до Єрусалима, доки не перетнув уздовж і впоперек цю спустошену місцевість та не “порозбивав жертовники Астарти, і потовк боввани на порох, а всі ідоли на честь сонця повирубував в усьому Ізраїлевому краї”.
Так Йосія від самої юності намагався використати своє царське положення для звеличення принципів святого Божого Закону. І тепер, коли книжник Шафан читав йому з Книги Закону, цар знайшов у цьому дорогоцінному сувої скарбницю знання, могутнього союзника в справі реформи, котру щиро прагнув здійснити в країні. Він твердо вирішив ходити у світлі порад цієї Святої Книги і робити все можливе, щоб ознайомити свій народ з її вченням, прищеплюючи людям повагу і любов до небесного Закону.
Але чи існувала реальна можливість для проведення необхідної реформи? Божественне довготерпіння щодо Ізраїлю майже вичерпалося; незабаром Бог мав піднятись для покарання тих, хто зганьбив Його Ім'я. Гнів Господа вже запалився на цей народ. У скорботі й відчаї Йосія роздер свої шати і в душевній агонії схилився перед Богом, благаючи про прощення гріхів нерозкаяного народу.
У той час поблизу Єрусалимського храму жила пророчиця Хулда. Сповнений тривожних передчуттів, цар звернувся до неї, щоб через цю вибрану вісницю запитати Господа і довідатися, чи зможе він якимось чином врятувати грішну Юдею, що стояла на краю загибелі.
Серйозність ситуації та шанобливість до пророчиці спонукали царя послати до неї найкращих мужів царства. “Ідіть, — наказав він їм, — запитайте Господа про мене й про народ, та про всю Юдею щодо слів, записаних у знайденій книзі. Бо великий має бути гнів Господній, що запалився на нас за те, що батьки наші не слухалися слів цієї книги, аби чинити так, як написано про нас”.(2Цар.22:13-20)
Через Хулду Господь повідомив Йосію, що Його рішення про зруйнування Єрусалиму не буде скасоване. Якщо навіть люди нині впокоряться перед Богом, вони все одно не уникнуть покарання. За довгі роки гріховного життя їхня свідомість настільки притупилася, що в разі уникнення кари вони знову повернуться до нього. “Скажіть чоловікові, що послав вас до мене, — відповіла пророчиця, — так говорить Господь: Ось Я наведу лихо на це місто та на мешканців його, усі слова тієї книги, що читав цар Юдеї, про те, що вони покинули Мене, і кадили іншим богам, щоб гнівити Мене усіма вчинками своїх рук. І запалав Мій гнів проти цього місця, — і він не погасне!”.(2Цар.22:13-20)
Оскільки ж цар упокорив своє серце перед Богом, Господь прийняв до уваги його щире прагнення одержати прощення і милість. Йому було сказано: “Але тому, що зворушилось твоє серце, і ти впокорився перед Господом, почувши, що Я сказав проти цього міста та його мешканців, які стануть спустошенням та прокляттям; через те, що ти роздер на собі одежу й плакав переді Мною, то Я також вислухав тебе, — говорить Господь. Власне тому Я прилучу тебе до батьків твоїх; ти зійдеш у твій гріб у мирі й очі твої не побачать усього того лиха, що Я наведу на це місце”.
Цареві нічого не залишилось, як віддати майбутнє до рук Бога; він не міг змінити вічної постанови Єгови. Сповіщаючи про караючі Небесні суди, Господь не позбавив Свій народ можливості розкаятися і зміцнитися; що ж до Йосії, то, зауваживши у словах Господа готовність пом'якшити Свої суди милістю, він твердо вирішив провести рішучі реформи. Він видав наказ негайно скликати великі народні збори, на які запросив старійшин і керівників Єрусалима та Юдеї, а також народ. Усі вони разом зі священиками й левитами зустрілися з царем у дворі храму.