Цар особисто прочитав перед цим великим зібранням “усі слова Книги Заповіту, знайденої в Господньому домі”.(2Цар.23:2-3,20,24) З великим хвилюванням передавав він вістку, яка вразила його до глибини душі. Усі присутні були вельми зворушені. Сильні переживання, що відображалися на обличчі царя, серйозність самої вістки, попередження про прийдешні суди — усе це справило величезне враження на слухачів; чимало з них вирішили разом із царем шукати прощення.
Далі Йосія запропонував, щоб наділені найвищою владою мужі разом з народом склали перед Богом урочистий Заповіт, пообіцявши спільними зусиллями провести рішучі зміни. “Став цар на підвищенні, і уклав Заповіта перед Господом, зобов'язуючись ходити слідом за Господом, додержуючись Заповідей Його, і постанов Його всім серцем та всією душею, щоб таким чином виконати слова Заповіту, які записані в тій книзі”. Щирий відгук людей перевершив усі сподівання царя: “І увесь народ прилучивсь до Заповіту”.(2Цар.23:2-3,20,24)
У процесі подальших перетворень цар приділяв особливу увагу знищенню всіх залишків ідолопоклонства. Мешканці краю так довго трималися звичаїв навколишніх народів, поклоняючись дерев'яним і кам'яним бовванам, що наслідків цього зла, здавалося, було неможливо усунути. Але Йосія був непохитним у своєму намірі очистити край. Він із суворістю викорінював ідолопоклонство, винищуючи навіть “усіх священиків пагірків... а також викликачів духів померлих і знахарів, хатніх божків і бовванів; усякі гидоти, що з'являлися в Юдинім краї та в Єрусалимі, винищував Йосія, щоб таким чином увійшли в силу слова Закону, написані в книзі, що знайшов священик Хілкія в Господньому домі”.(2Цар.23:2-3,20,24)
Кілька століть тому, за днів розділення царства, Єровоам, син Наватів, кинув зухвалий виклик Богові, Якому служив Ізраїль, спорудивши в Бет-Елі неосвячений жертовник, аби відвернути серця людей від служіння в Єрусалимському храмі, залучивши їх до нових форм поклоніння. Під час посвячення цього жертовника, що у майбутньому мав стати причиною ідолопоклонства, раптом з'явився Божий чоловік з Юдеї і засудив таке святотатство. Звернувшись до жертовника, він проголосив: “Жертовнику, жертовнику! Так сказав Господь: ось у Давидовому домі народиться син, на ім'я Йосія, і він на тобі принесе в жертву жерців узвиш, що кадять на тобі, і людські кості горітимуть на тобі”.(1Цар.13:2) Ці слова супроводжувалися особливою ознакою, яка мала бути підтвердженням того, що вони походять від Господа.
Минуло три століття. Здійснюючи докорінні перетворення, Йосія опинився в Бет-Елі, де знаходився цей стародавній жертовник. Пророцтво, проголошене багато років тому в присутності Єровоама, тепер повинно було виконатися дослівно.
“Жертовника, що в Бет-Елі, і пагірка, що зробив Єровоам, син Навата, котрий вів у гріх Ізраїля... він зруйнував і стер на порох, спалив узвишшя та Астарту.
Подивившись навкруги, Йосія побачив гроби, що були на горі. І послав він, щоб позабирали з тих гробів кості, і спалив їх на жертовнику; він опоганив його, за словом Господнім, яке сказав Божий чоловік.
І сказав цар: ‘Що це за пам'ятник, що я бачу?’ А люди того міста сказали йому: ‘Це гріб Божого чоловіка, що прийшов з Юдеї й прорік оці речі, які зробив ти на жертовнику в Бет-Елі’. Йосія сказав: ‘Залишіть його і нехай ніхто не рухає костей його’. Так його кості залишились цілими, а також кості пророка, що прийшов із Самарії”.(2Цар.23:15-18,22)
На південних схилах Оливної гори, навпроти гори Моріа з прекрасним храмом Єгови, було розташоване капище та боввани, які спорудив Соломон, щоб догодити своїм дружинам-ідолопоклонницям.(1Цар.11:6-8) Упродовж трьох століть стояли на горі прокляття ці величезні огидні боввани — німі свідки відступництва наймудрішого із царів Ізраїлю. Вони також були зруйновані Йосією.
Прагнучи утвердити віру жителів Юдеї в Бога їхніх батьків, цар постановив відзначити свято Пасхи відповідно до вказівок у Книзі Закону. Мужі, котрим було довірене священне служіння, здійснили всі приготування й у великий день свята були принесені добровільні пожертвування. “Не справлялася так Пасха ще від днів суддів, що правили в Ізраїлі, і в усі дні царів Ізраїлевих та Юдиних”.(2Цар.23:15-18,22)
Хоча горливість Йосії й була до вподоби Богові, вона не змогла спокутувати гріхів минулих поколінь так само, як і побожне життя послідовників царя не могло змінити сердець тих, котрі вперто відмовлялися зректися ідолопоклонства, щоб служити істинному Богові.
Після святкування цієї Пасхи Йосія царював ще понад десять років. У віці тридцяти дев'яти років він загинув у бою з єгиптянами і “був похований у гробівцях своїх батьків... Вся Юдея та Єрусалим плакали за Йосією. А всі співаки та співачки оповідали в жалобних своїх піснях про Йосію... це стало звичаєм в Ізраїлі; вони записані в ‘Жалобних Піснях’”.(2Хронік 35:24-25) Подібного до Йосії “не було до нього царя, який навернувся б до Господа всім своїм серцем, і всією душею своєю, і всією силою своєю, за усім Мойсеєвим законом; та й після нього не було такого, як він. Однак же Господь не скасував Свого палкого гніву... за всю ту досаду, якої Йому завдав Манассія”.(2Цар.23:25-26) Швидко наближався той час, коли Єрусалим мав бути повністю зруйнований, а мешканці краю забрані в неволю до Вавилону, аби там навчитися того, що вони відмовлялися зрозуміти за сприятливіших обставин.
Розділ 34. Єремія
Перед тих, хто сподівався, що запроваджені Йосією реформи приведуть до стабільного духовного відродження, був і Єремія, покликаний Богом на пророче служіння ще в юності, тринадцятого року царювання Йосії. Спадкоємець левитського священства, Єремія з дитинства виховувався для святого служіння. У ті щасливі роки підготовки до Божої справи він, звичайно, не знав, що йому вже від народження призначено стати “пророком народам”. Коли ж пролунав Божественний заклик, він відчув пригніченість від усвідомлення власної негідності. “О, Господи, Боже, — вигукнув він, — таж я й говорити не вмію, бо ще дитина!”.( Єрем.1:5-8,17-19)
У цьому юнакові Бог бачив віддану своїй справі людину, котра, незважаючи на великий опір ззовні, твердо відстоюватиме правду. Він довів свою вірність ще в дитинстві і тепер, як добрий воїн хреста, був готовий зносити труднощі. “Не кажи: Я дитина, — звелів Господь Своєму вибраному вісникові, — бо ти підеш до всіх, куди тільки пошлю Я тебе, і говоритимеш усе, що тобі накажу. Не виявляй страху перед ними, бо Я з тобою, щоб тебе рятувати... Ти ж підпережись, встань, і говори їм усе, що Я накажу тобі; не лякайся їх, а то Я нашлю на тебе страх перед ними! Бо Я сьогодні ставлю тебе, немов місто-твердиня, немов залізний стовп, немов мідяний мур проти всієї цієї землі: проти царів юдейських, проти їхніх князів, проти їхніх священиків та проти простого народу цієї землі. І будуть вони воювати з тобою, однак не переможуть тебе, бо Я з тобою, — говорить Господь, — щоб тебе рятувати!”.(Єрем.1:5-8,17-19)
Упродовж сорока років Єремія повинен був свідчити народам істину і праведність. У час небувалого в країні відступництва своїм життям і характером він мав показати зразок служіння єдиному правдивому Богові. Коли Єрусалим виявився в жахливій облозі, Єремія став провісником Єгови. Йому судилося сповістити про падіння Давидового дому та зруйнування спорудженого Соломоном прекрасного храму. Навіть ув'язнений за свої докори, він продовжував викривати гріхи можновладців. Відкинутий, зневажений, зненавиджений людьми, Єремія мав, врешті-решт, стати свідком дослівного виконання виголошених ним пророцтв про незабарний день суду і разом з народом зазнати лиха й горя, що стали наслідком зруйнування приреченого міста.
Однак серед загального краху, до якого невпинно наближалася нація, за гнітючими сценами тих днів, Єремія неодноразово мав можливість спостерігати картини славного майбуття, коли Божий народ буде звільнений з ворожого краю і знову замешкає на Сіоні. Він передбачав час, коли Господь поновить Свій Заповіт із ними. “І стане душа їхня, немов напоєний водою сад, і вони не відчують більше втоми”.(Єрем.31:12)
Про своє покликання на пророче служіння Єремія писав: “І простяг Господь руку Свою, і доторкнувся моїх уст та й сказав до мене: ‘Ось Я вклав у твої уста слова Мої! Оце настановляю Я нині тебе над народами й царствами, щоб ти викорінював і руйнував, вигублював і валив, будував і насаджував’”.(Єрем.1:9-10,14-16)