Саме сумлінне виконання повелінь Святого Письма дало можливість Даниїлові та його товаришам, котрі жили за днів служіння Єремії, звеличити правдивого Бога перед народами світу. Настанови, отримані цими єврейськими дітьми в батьківському домі, зробили їх сильними у вірі та непохитними в служінні живому Богові, Творцеві неба і землі. Коли на початку царювання Єгоякима Навуходоносор уперше здійснив облогу і захопив Єрусалим, полонивши Даниїла, його товаришів і вибраних спеціально для служіння при Вавилонському дворі юдеїв, віра єврейських бранців була випробувана найсуворішим чином. Але ті, котрі навчилися покладатися на Божі обітниці, знаходили в них достатньо сили, щоб витримати всі випробування, які випали на їхню долю в чужому краї. Писання стали для них дороговказом і опорою.
Витлумачуючи значення судів, які вже почали вражати Юду, Єремія свято відстоював справедливі, проте милостиві наміри Бога навіть під час найжорстокіших покарань. Пророк невтомно працював. Бажаючи досягти всіх верств суспільства, він розширив сферу своєї діяльності поза Єрусалимом, відвідував його околиці та різні частини юдейського царства.
У своїх свідченнях Церкві Єремія постійно посилався на вчення Книги Закону, яка була вельми вшанована і звеличена під час царювання Йосії. Він знову наголосив на важливості береження Заповіту з милостивим і співчутливим Богом, Котрий з вершини Синаю проголосив Заповіді Десятислів'я. Застереження й умовляння Єремії лунали в кожній частині країни, а тому всі мали можливість дізнатись про Божу волю щодо нації.
Пророк пояснював, що Небесний Отець посилає Свої суди, щоб “знали народи, що вони тільки люди”.(Псал.9:21) “А якщо підете проти Мене, і не захочете бути слухняними Мені, — попереджав Господь Свій народ — то Я... вас порозпорошую між народами, і вийму з піхов за вами меча, — і стане край ваш спустошенням, а міста ваші перетворяться в руїни”.(Левит 26:21,28,33)
Коли вістка про близьку загибель звіщалася князям і народові, їхній цар Єгояким, який мав би бути мудрим духовним керівником, а також прикладом у покаянні, відродженні й добрих ділах, проводив час в егоїстичних задоволеннях. “Збудую собі дім великий, світлиці широкі”, — задумав він. Цей дім, “викладений кедриною і мальований червоною фарбою”,(Єрем.22:13-19) був споруджений за рахунок коштів і праці, здобутих обманом і утиском.
Пророк був обурений і, натхненний Святим Духом, виголосив вирок невірним правителям: “Горе тому, хто несправедливістю дім свій будує, а світлиці безправ'ям, хто силує ближнього даремно працювати й не дає йому... Гадаєш, що ти цар на те, щоб перевищити кедриною інших? Твій батько їв і пив так само, але чинив правосуддя та справедливість; ось чому було йому добре. Він розсуджував справу нужденного й бідного, тому й було йому добре... Твої ж очі й серце твоє лише дбають про власну користь, а також про те, щоб проливати кров невинну та утиск і насильство чинити...
Тому так говорить Господь про Єгоякима, сина Йосії, царя юдейського: ‘Не будуть по ньому голосити: О пане! О величносте! Поховають його, немов того осла: витягнуть і викинуть геть за брами Єрусалима’”.(Єрем.22:13-19)
Через кілька років над Єгоякимом мав виконатися цей жахливий суд, проте спочатку милостивий Господь про це Своє тверде рішення повідомив нерозкаяний народ. Четвертого року царювання Єгоякима пророк Єремія звернувся “до всього юдейського народу та до всіх мешканців Єрусалима, говорячи”, що вже понад двадцять років, “від тринадцятого року Йосії... й аж до цього дня”, він свідчив про бажання Бога спасати, але його словами нехтували. Тепер їм були передані такі слова Господа: “Тому так промовляє Господь Саваот: За те, що ви не слухалися слів Моїх, то Я пошлю й позбираю всі північні племена... навколо Навуходоносора, царя вавилонського, Мого раба, і приведу їх на цю землю й на її мешканців та на всі сусідні народи, і вигублю їх дощенту, і оберну їх на страхіття й на посміховище, та вічну наругу. Я знищу в них голос радощів та голос веселощів, спів молодого та спів молодої. Утихне гуркіт жорен і погасне світло каганця. І стане цей край руїною, спустошенням, а народи служитимуть вавилонському цареві сімдесят років”.(Єрем.25:2-3,8-11,15-29)
Хоч вирок про загибель був проголошений зрозумілою мовою, однак для більшості слухачів його жахливий зміст залишався майже таємничим. Для посилення враження Господь вирішив ще й проілюструвати значення виголошених слів. Він наказав Єремії порівняти долю народу з келехом, наповненим вином Божественного гніву. Першими з келеха горя мали пити “Єрусалим та міста Юдеї, і царі його”. Цей келех був призначений також і для “фараона, царя єгипетського, і рабів його, і правителів його, та всього його народу”,(Єрем.25:2-3,8-11,15-29) і для багатьох інших народів землі, поки не виконається Божий намір.
Щоб глибше розкрити зміст судів, які наближалися, пророкові було наказано: “Візьми з собою старших з народу й зі священиків. І вийдеш до долини Бен-Гіннома”. Там, вказавши на відступництво Юдеї, він повинен був розбити на шматки “глиняний глечик”, проголошуючи від імені Єгови, слугою Котрого був: “Отак розіб'ю Я народ цей та місто оце, як розбивають глечик, якого не можна більше зліпити докупи”.
Пророк учинив так, як йому було наказано. Потім він повернувся до міста, став у дворі храму та оголосив усьому народові: “Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Ось Я наведу на це місто та на всі сусідні міста все те лихо, що ним погрожував йому, бо вони виявили себе тугошиїми і не слухали Моїх слів”.(Єрем.19:1-15)
Слова пророка не привели до визнання гріхів і каяття, натомість викликали гнів можновладців, унаслідок чого Єремія був позбавлений волі. Ув'язнений, закутий у колодки, пророк продовжував проголошувати оточуючим небесні вістки. Його голос не замовк і під час переслідування. Він говорив, що Слово істини “стало в серці моїм, як вогонь палючий, замкнений у костях моїх; я змучився тамувати його”.(Єрем.20;9)
Приблизно в цей час Господь наказав Єремії записати вістки і передати людям, котрих Він так прагнув спасти: “Візьми сувій, — наказав Господь Своєму слузі, — і напиши на ньому всі ті слова, що Я говорив тобі про Ізраїля і про Юду, та про всі народи з того дня, коли Я почав промовляти з тобою — від днів Йосії та аж до цього дня. Може, дім Юди, почувши про усі ті нещастя, які Я маю наслати на них, відвернеться кожен від своєї лихої дороги, і Я прощу їхню провину та їхній гріх”.(Єрем.36:2-9,23-26)
Єремія послухався цього повеління і звернувся за допомогою до вірного друга — книжника Баруха та продиктував йому “всі Господні слова, що Він говорив йому”.(Єрем.36:2-9,23-26) Ці слова були старанно записані на пергаментному сувої, являли собою серйозну догану за гріх, попередження про неминучі наслідки тривалого відступництва і заклик залишити всяке зло.
Коли Барух скінчив писати, усе ще ув'язнений Єремія послав його прочитати написане перед народом, який прийшов до храму з приводу національного дня посту “п'ятого року юдейського царя Єгоякима, сина Йосії, дев'ятого місяця”. “Може, — сказав пророк, — їхнє благання буде угодне Господеві, і вони відвернуться кожен зі своєї злої дороги, бо дуже великий гнів та обурення, якими Господь погрожує цьому народові”.(Єрем.36:2-9,23-26)
Барух послухався, і сувій було прочитано перед усім юдейським народом. Після цього книжника покликали прочитати ці самі слова перед князями. Вони вислухали їх із великою цікавістю і пообіцяли розповісти цареві все почуте; однак книжникові порадили сховатися, побоюючись, що цар відмовиться прийняти свідчення і намагатиметься знищити тих, котрі написали і проголосили його.
Коли князі повідомили царя Єгоякима про те, що читав Барух, він наказав негайно принести сувій та прочитати перед ним. Один із царських слуг, на ім'я Єгудія, приніс написане та почав читати слова докору і застереження. Тоді якраз була зима, і цар зі своїми державними мужами, князями Юди, сиділи біля палаючого вогнища. Коли була прочитана лише невеличка частина сувою, цар, далекий від почуття трепету перед лицем загрози, що нависла над ним і його народом, схопив сувій і в нападі шаленої люті “відрізував писарським ножем і кидав на вогонь... аж поки не згорів увесь сувій на вогні”.(Єрем.36:2-9,23-26)