Ані цар, ані князі “не злякалися й не роздерли своїх шат”. Проте дехто із князів “просили царя не палити того сувою/але не послухався він їх”. Усе написане було знищене, гнів нечестивого царя запалився на Єремію й Баруха, і він послав схопити їх, “та Господь їх сховав”.(Єрем.36:2-9,23-26)
Звертаючи увагу тих, котрі молились у храмі, князів і царя на застереження, записані в сувої, Бог милостиво попереджав мужів Юди задля їхнього ж добра.
“Може, — сказав Він, — дім Юдин, почувши про усі ті нещастя, які Я маю наслати на них, відвернеться кожен від своєї лихої дороги, і Я прощу їхню провину та їхній гріх”.(Єрем.36:2-9,23-26) Бог жаліє запеклих у своїй сліпій упертості людей. Він прагне просвітити затьмарений розум докорами і погрозами, аби найбільш зарозумілі могли усвідомити свою обмеженість і почали оплакувати свої помилки. Він намагається допомогти самозакоханим відчути невдоволеність від своїх марних досягнень, щоб вони шукали духовного благословення через тісне єднання з Небом.
Божий план полягає не в тому, аби посилати вісників, які тішили б та улещували грішників; Він не посилає заспокійливих вісток, щоб заколисувати неосвячене серце уявною безпекою.
Навпаки, Він обтяжує сумління грішника, пронизуючи душу гострими стрілами докору. Ангели-служителі нагадують йому про страшні Божі суди, спонукаючи усвідомити його велику потребу і в розпачі вигукнути: “Що потрібно мені робити, аби спастися?”.(Дії 16:30) Однак Рука, яка повергає у порох, вказує на гріх та засоромлює гордість і честолюбство, — це та рука, котра піднімає з пороху розкаяну, скрушену душу. Той, Хто допускає покарання, із найглибшим співчуттям запитує: “Що ти хочеш, щоб Я зробив для тебе?”
Якщо людина згрішила проти святого милостивого Бога, то найшляхетнішим її вчинком буде щире покаяння у своїх гріхах зі сльозами і душевним жалем. Цього Бог очікує від людини. Він не прийме нічого, окрім скрушеного серця і розкаяного духу. Але цар Єгояким та його вельможі у своїй зарозумілості і гордості відмовилися від Божого запрошення. Вони не бажали прислухатися до застереження, були далекі від покаяння. Час, протягом якого вони спалювали священний сувій, був для них останньою благодатною можливістю. Бог проголосив: якщо в той час вони все ж відмовляться слухатися Його голосу. Він пошле на них жахливі суди. Вони не прислухалися, і Господь виголосив Свій остаточний вирок над Юдою. Людина, котра у своїй гордості підноситься над Всемогутнім, зазнає Його особливого гніву.
“Тому так говорить Господь про Єгоякима, юдейського царя: Не матиме він потомка, що сидів би на Давидовому троні, а його труп лежатиме, кинутий на денну спеку та на нічний холод. І покараю його та потомство його, і його слуг за їхні провини, і спроваджу на них та на мешканців Єрусалима й на мужів юдейських усе те лихо, яким Я їм погрожував”.(Єрем.36:28-32)
Спаленням сувою справа не закінчилася. Легше було позбутися написаних слів, аніж докорів і застережень, що містилися в них, а також Божого покарання, яке швидко насувалося на непокірний Ізраїль. Однак сувій був відновлений. “Візьми собі другий сувій, — наказав Господь Своєму слузі, — і напиши на ньому всі слова, що були вже написані на першому сувої, який спалив Єгояким, цар юдейський”. Пророчі писання про Юду та Єрусалим згоріли дотла, але записані на сувої слова залишалися в серці Єремії немов “вогонь палаючий”, і пророкові було наказано знову написати те, що наважився знищити людський гнів.
Єремія взяв інший сувій, віддав його Барухові, котрий “написав на ньому з уст Єремії усі слова книги, яку спалив Єгояким, цар юдейський, у вогні. Крім того, до них було додано ще багато слів того ж значення”.(Єрем.36:28-32) Людина у своєму гніві намагалася перешкодити праці Божого пророка, однак саме ті засоби, якими Єгояким силкувався обмежити вплив слуги Єгови, відкрили ще одну можливість для пояснення Божественних вимог.
Дух опору докорам, що призвів до переслідування й ув'язнення Єремії, існує і сьогодні. Чимало людей відмовляються звернути увагу на численні попередження і воліють слухати фальшивих учителів, які тішать їхнє марнославство, не докоряючи за беззаконня. У день випробування такі залишаться без надійного сховища, без допомоги з Неба. Божі вибрані слуги повинні мужньо й терпляче зносити переслідування і страждання, яких зазнають через зневагу, докори й фальшиві звинувачення. Вони мають сумлінно виконувати доручену їм Богом справу, завжди пам'ятаючи, що стародавні пророки, Спаситель людства та Його апостоли також зазнали образ і переслідування за Слово.
Божий намір полягав у тому, щоб Єгояким, прислухавшись до порад Єремії, знайшов милість в очах Навуходоносора і через це уникнув багатьох нещасть. Молодий цар присягнув на вірність правителеві Вавилону, і якби дотримав слова, то завоював би повагу язичників, забезпечивши цим прекрасні можливості для навернення багатьох щирих душ.
Нехтуючи даними йому надзвичайними перевагами, юдейський цар уперто прямував власним шляхом. Він порушив дане вавилонському правителеві слово честі і збунтувався. Через це він та його царство опинилися у скрутному становищі. Проти нього були послані “орди халдеїв, і орди сирійські, і орди моавські, та орди синів Аммона”;(2Цар.24:2,13,15-16) цар був безсилим захистити свій край від цих завойовників. Через кілька років вельми ганебно закінчилось його царювання. Він був відкинутий Небом, зненавиджений власним народом і погорджений вавилонськими правителями, довіру котрих не виправдав. Усе це було наслідком фатальної помилки, коли він відмовився підкоритися Божій волі, відкритій через Його вісника.
Єгояхін (відомий також як Єхонія і Конія), син Єгоякима, царював лише три роки і десять днів, після чого здався халдейським військам, які через непокірність юдейського правителя знову здійснили облогу навколо приреченого міста. Цього разу Навуходоносор “привів до Вавилону Єгояхіна та матір царя, царських жінок, його євнухів, і видатних людей землі”, яких налічувалося кілька тисяч, а також “теслів та ковалів тисячу”. Крім людей вавилонський цар “забрав усі скарби Господнього храму та скарби царського палацу”.(2Цар.24:2,13,15-16)
Хоч Юдейське царство після цього втратило свою могутність, силу, людей і багатства, однак отримало дозвіл на існування як автономна провінція. На чолі цієї автономії Навуходоносор поставив молодшого сина Йосії Маттанію, змінивши його ім'я на Седекію.
Розділ 36. Останній цар Юдеї
На початку свого царювання Седекія користувався повною довірою вавилонського царя і мав надійного порадника — пророка Єремію. Чесним поводженням з вавилонянами та послухом богонатхненним вісткам Єремії він міг би здобути повагу багатьох високопоставлених осіб та познайомити їх із правдивим Богом. Таким чином юдейські вигнанці у Вавилоні могли б отримати більші свободи й привілеї; Боже Ім'я було б там прославлене, а залишені на батьківщині юдеї уникнули б жахливого лиха, яке, врешті решт, спіткало їх.
Пророк Єремія радив Седекії та всім юдеям, у тому числі й вигнанцям у Вавилоні, підкоритися тимчасовому правлінню своїх завойовників. Особливо це було важливо для полонених, які повинні були зберігати мир із мешканцями чужого краю. Однак це не відповідало нахилам людського серця, і сатана, скориставшись нагодою, сприяв появі як у Єрусалимі, так і Вавилоні фальшивих пророків, котрі запевняли, що скоро ярмо рабства буде скинуте і до нації повернеться колишня слава.
Ці лестиві пророцтва, до яких прислухалися цар і народ, могли призвести до фатальних кроків та зруйнувати милостиві Божі задуми. Щоб перешкодити повстанню і пов'язаним з ним стражданням, Господь наказав Єремії негайно попередити юдейського царя про неминучі наслідки заколоту. До полонених були надіслані застережливі листи, щоб вони не тішили себе марною надією на скоре визволення. “Нехай не зводять вас ваші пророки, що серед вас, та ваші віщуни”,(Єрем.29:5-8) — напучував пророк. Було також згадано про намір Господа відвідати Ізраїль наприкінці сімдесяти років полону, передвіщених Його посланцями.