У той час як Єремія ще продовжував пророкувати в Юдейському краї, Бог вибрав з-посеред вавилонських полонених пророка Єзекіїля, щоб через нього застерігати і втішати вигнанців, а також утвердити Господнє слово, сповіщене через Єремію. В останні роки царювання Седекії Єзекіїль дав ясно зрозуміти, яке безумство довіряти фальшивим провіщенням тих, котрі вселяли в полонених надію на скоре повернення до Єрусалима. Йому також було наказано за допомогою різних символів і серйозних вісток передректи облогу й повне зруйнування Єрусалима.
Шостого року царювання Седекії Господь показав Єзекіїлю у видінні ті гидоти, які чинилися в Єрусалимі за воротами Господнього дому і навіть у його внутрішньому дворі. Кімнати для ідолів, намальовані ідоли, “усякого виду плазуни, гидкі тварини, і всякі божки Ізраїлевого дому”(Єзек.8:10-18)— усе це швидко промайнуло перед очима враженого пророка.
Сімдесят мужів, “старшини дому Ізраїлевого”, які мали бути духовними вождями народу, кадили перед ідолами в потайних кімнатах на священній території храмового двору. “Господь нас не бачить”, — тішили себе мужі Юди, здійснюючи язичеські обряди. “Господь покинув цей Край”,(Єзек.8:10-18) — богохульно запевняли вони.
Пророкові довелося побачити “ще більші гидоти”. Біля воріт між зовнішнім та внутрішнім дворами він зауважив “жінок, що оплакували Гаммуза”, а у внутрішньому дворі храму, “при вході до Господнього дому, між притвором та між жертовником, стояло біля двадцяти п'яти чоловік спиною до Господньої святині, а обличчям на схід. Вони кланялися до сходу, до сонця”.(Єзек.8:10-18)
Після цього славна Істота, Котра супроводжувала Єзекіїля під час цього дивовижного видіння про нечестя у вищих колах Юдеї, запитала пророка: “Чи ти бачиш, сину людський? Ще мало Юдиному дому тих гидот, що тут коять; вони ще наповнили Край насильством, і знову доводять Мене до гніву. Дивись, вони прикладають зелені галузки до носа. За теж і Я чинитиму з ними в гніві: око Моє не змилується, і не змилосерджусь. Вони кликатимуть голосно до Моїх вух; та Я їх не почую”.(Єзек.8:10-18)
Щодо нечистих мужів, які наважилися безсоромно стояти перед народом у Господнє Ім'я, Він виголосив через Єремію такі слова: “Навіть пророк і священик грішать, — їхнє зло Я знайшов теж у домі Моїм”.(Єрем.23:11) У жахливому звинуваченні Юди, яке міститься в останньому літописі про царювання Седекії, знову йдеться про опоганення храму.
“До того ж, — свідчать записи, — усі князі між священиками й народом все більше грішили, шануючи гидоти язичників, і осквернили Господній дім, який Він освятив у Єрусалимі”.(2Хронік 36:14)
Швидко наближався день загибелі Юдейського царства. Господь не міг більше втішати народ надією, що вони уникнуть найсуворішого покарання. “Чи ви залишитесь не покараними? — запитує Він. — Ні, кара не мине й вас”.(Єрем.25:29)
Навіть ці слова були зустрінуті з насмішками. “Дні минають, та всі видіння марні”, — говорили нерозкаяні. Однак ця зневага до вірного пророчого слова була суворо засуджена через Єзекіїля. “Скажи їм, — проголосив Господь, — Я покладу край приповістці, і більше не будуть повторювати її в Ізраїлі. Скажи їм: ‘Час близько, і справдиться кожне видіння. Бо не буде вже жодного марного видіння і ніяке віщування не буде оманливим в Ізраїлевому домі. Бо Я, Господь, буду говорити, а яке слово проречу, воно справдиться, не відтягнеться вже. Таки за ваших днів, о доме бунтівничий, буду говорити слово, і його виконаю, говорить Господь Бог’”.
“І надійшло до мене, — свідчить Єзекіїль, — таке слово Господнє: ‘Сину людський! Ось дім Ізраїлів говорить: Те видіння, яке він бачить, воно про далекі дні, і про далекі часи він пророкує. Тому скажи їм: Так говорить Господь Бог: не відтягнеться вже жодне Моє слово. Слово, що Я проречу, справдиться, говорить Господь Бог’”.(Єзек.12:22-28)
На чолі відступників, які прискорювали загибель народу, стояв юдейський цар Седекія. Остаточно відкинувши дані через пророків поради Господа, забувши про обов'язок вдячності Навуходоносорові, порушивши свою урочисту присягу вірності, дану в Ім'я Господа, Бога Ізраїлю, юдейський цар повстав проти пророків, проти свого добродійника і навіть самого Бога. У марноті власної мудрості він звернувся по допомогу до давнього ворога Ізраїлю — “послав своїх послів до Єгипту, щоб дали йому коней та багато війська”.
“Чи пощастить йому?— запитує Господь про того, котрий так підступно зрадив усяке священне довір'я. — Чи втече той, хто робить таке? Він зламав Мій союз. Чи ж врятується він? Клянусь, як от живу Я, — говорить Господь Бог, — в країні того царя, котрий наставив його царем, той, котрий погордував його присягою та зламав свою угоду з ним, помре у нього ж у Вавилоні! І фараон не допоможе йому на війні ні великим військом, ні численним народом... Він зневажив клятву, зламав союз, хоч дав був свою руку, — отак учинив він. Ні! Він не врятується!”.(Єзек.17:15-18)
Для “безчесного, беззаконного князя” прийшов день остаточної відплати. “Здійми корону, — наказав Господь, — скинь вінець!” Поки Сам Христос не встановить Свого Царства, Юдеї не буде дозволено мати царя. “Руїну, руїну, руїну зроблю з нього”, — таким було Божественне рішення про дім Давида. “І його не буде, доки не прийде Той, Хто має на нього право і Кому Я дам його”.(Єзек.21:30-32)
Розділ 37. У вавилонському полоні
Дев'ятого року царювання Седекії “прийшов Навуходоносор, цар вавилонський, з усім своїм військом проти Єрусалиму, та й отаборився проти нього”.(2Цар.25:1) Становище Юдеї було безнадійним. “Ото Я проти тебе, — сповістив Господь через Єзекіїля, — Я, Господь, витяг меча Свого з піхви його, і він уже туди не повернеться... серце в усіх зомліє, і руки в усіх ослабнуть, усі впадуть на дусі, і всі коліна задрижать... І виллю на тебе Свій гнів, дмухну на тебе вогнем Мого обурення, і віддам тебе в руки жорстоких людей, майстрів руйнування”.(Єзек.21:8,10,12,36)
Єгиптяни намагалися прийти на допомогу місту, що перебувало в облозі, але халдеї, аби перешкодити їм у цьому, зняли на деякий час облогу юдейської столиці. У серці Седекії зажевріла надія, і він послав гінця до Єремії з проханням помолитися Богові за єврейський народ.
Відповідь пророка була страшною: халдеї повернуться і зруйнують місто. Вирок був винесений, тому нерозкаяний народ уже ніяк не міг уникнути Божественного суду. “Не обманюйте самих себе, — попередив Господь народ. — Халдеї... не відступлять. Навіть якби ви побили все халдейське військо, що проти вас воює, так що у них залишилися б тільки поранені, то й ті повставали б кожен із намету свого, і спалили б це місто”.(Єрем.37:9-10,15,17-21) Залишок Юди мав піти в полон, щоб у нещасті осягнути ті уроки, яких вони не бажали засвоїти за сприятливих обставин. Цей, винесений Всемогутнім вирок, не підлягав оскарженню.
Серед позосталих у Єрусалимі праведників, які чітко усвідомлювали Божественний намір, були такі, котрі вирішили у жодному разі не віддавати безжалісним загарбникам священного Ковчега з кам'яними Скрижалями, на яких були написані Заповіді Десятислів'я. Так вони і вчинили. З великим сумом і скорботою вони заховали Ковчег в одній із печер, де він мав залишитися в таємниці від Ізраїлю та Юди через їхні гріхи, щоб уже ніколи більше не повернутися до них. Цей священний Ковчег досі так і не був знайдений. Від часу схованки Святині ніхто не порушив його спокою.
Упродовж багатьох років Єремія залишався Божим свідком для народу, і тепер, коли приречений Єрусалим мав перейти до рук язичників, він вважав свою справу закінченою, а тому вирішив залишити місто. Однак йому завадив син одного із фальшивих пророків, який звинуватив Єремію в намірі приєднатися до вавилонян, до підкорення яким він неодноразово закликав юдеїв. Пророк намагався спростувати це фальшиве звинувачення, однак князі “розгнівалися на Єремію, побили його і посадили у в'язницю”.(Єрем.37:9-10,15,17-21)
Надія, що спалахнула в серцях князів і народу, коли військо Навуходоносора повернуло на південь, назустріч єгиптянам, незабаром повністю згасла. Слово Господнє провіщало: “Ось Я проти тебе, фараоне, царю єгипетський”. Могутність Єгипту була подібна до зламаного очерету. “І пізнають усі мешканці Єгипту, — говорить Святе Письмо, — що Я — Господь, бо вони були для ізраїлевого дому очеретяною палицею”. “І зміцню Я руки вавилонського царя, а руки фараонові опустяться. І пізнають вони, що Я — Господь, коли дам Свого меча в руку вавилонського царя, і простягну його на єгипетську землю”.(Єзек.29:3,6; 30:25-26)