У той час як князі Юди все ще розраховували на допомогу Єгипту, цар Седекія, сповнений похмурих передчуттів, думав про ув'язненого Божого пророка. Через багато днів цар послав за ним і потай запитав: “Чи є слово від Господа?” Єремія відповів: “Є”. І додав: “Ти будеш відданий в руки вавилонського царя”.
“І сказав Єремія до Седекії: ‘Чим провинився я перед тобою, перед твоїми слугами і перед оцим народом, що ви віддали мене до в'язниці? І де тепер ваші пророки, які вам пророкували, що Цар вавилонський не прийде на вас і на Край цей. А тепер послухай, пане мій царю: нехай моє благання дійде до тебе! Не повертай мене до дому писаря Йонатана, щоб не позбутись там мені життя’”.(Єрем.37:9-10,15,17-21)
Тоді Седекія наказав, щоб “ув'язнили Єремію в тюремнім дворі, і давали йому буханець хліба на день з вулиці пекарів, аж поки не скінчився увесь хліб у місті. Так і перебував Єремія в тюремному дворі”.(Єрем.37:9-10,15,17-21)
Цар не наважився відверто засвідчити, що вірить Єремії. Хоч у страху він потай звернувся до пророка, однак виявився надто слабодухим, аби підкоритися виявленій через пророка Божій волі та сміливо зустріти осуд незадоволених князів і народу.
З подвір'я в'язниці Єремія продовжував просити народ підкоритися владі Вавилону. Чинити опір — означало наражатися на неминучу смерть. Господь, звертаючись до юдеїв, сказав: “Хто залишиться в цьому місті, той помре від меча, голоду й моровиці, а хто вийде до халдеїв, той буде жити; його життя буде для нього набутком, — і він житиме”. Ці слова були ясними і зрозумілими. В ім'я Господа пророк сміливо проголосив: “Напевно буде віддане це місто військові вавилонського царя, — і він здобуде його”.(Єрем.38:2-3,6,15-20)
Нарешті, князі, розлючені постійними порадами Єремії, які суперечили обраній ними політиці опору, звернулися до царя з рішучим протестом, стверджуючи, що пророк є ворогом нації, а його слова послаблюють руки народу і стягують лихо на країну; отже, він повинен померти.
Боягузливий цар знав, що їхні звинувачення фальшиві, але щоб умилостивити високопоставлених впливових мужів царства, він зробив вигляд, що вірить цій омані, а тому віддав Єремію в їхні руки лід повне їхнє розпорядження. Пророка вкинули у “водозбір Малкії, царевого сина, що в подвір'ї в'язниці. Спустили вони туди Єремію на мотузках; у водоймищі тому була не вода, а лише багно, і загруз Єремія в багні”.(Єрем.38:2-3,6,15-20) Але завдяки Божому втручанню знайшлися друзі, котрі заступилися перед царем за пророка, і його знову помістили у дворі в'язниці.
Ще раз цар потай послав за Єремією і звелів йому сказати правду про Божий намір щодо Єрусалима. У відповідь Єремія запитав його: “Коли я усе провішу тобі, то ти вб'єш мене; а коли дам тобі пораду, ти мене не послухаєш”. Цар таємно пообіцяв, що не вчинить жодного зла: “Як живий Господь, що дарував нам це життя, — пообіцяв Седекія, — не вб'ю тебе, і не дам тебе в руки людей, котрі чигають на твоє життя”.(Єрем.38:2-3,6,15-20)
Для царя усе ще залишалася можливість прислухатися до застережень Єгови і посприяти, щоб суди, які вже спіткали місто і народ, могли бути пом'якшені милістю. “Якщо вийдеш ти до князів вавилонського царя, — було сказано цареві, — то врятуєш своє життя, а місто це не буде спалене вогнем, і залишишся живим ти і дім твій. Коли ж ти не вийдеш до князів вавилонського царя, то це місто буде віддане в руки халдеїв, і вони його спалять, — та йти не уникнеш їхніх рук”.
“Я боюся тих юдеїв, що перейшли до халдеїв, — відповів цар, — щоб мене не видано в їхні руки, і щоб вони не знущалися наді мною”. Але пророк пообіцяв: “Не видадуть!” Він почав ревно благати царя: “Послухай Господнього голосу, що я говорю тобі, — і буде добре тобі, і зостанешся живим”.(Єрем.38:2-3,6,15-20)
Таким чином, Бог до останньої хвилини був готовий виявити милість до тих, які підкоряться Його справедливим вимогам. Якби цар тоді послухався, то життя багатьох людей було б збережене, а місто врятоване від спалення; але Седекії здавалося, що вороття вже немає. Він боявся євреїв, боявся глузувань, боявся за своє життя. Після стількох років непокори Богові Седекії здавалося принизливим визнати перед своїм народом, що він приймає виголошене через пророка Єремію слово Господа і тому вирішив не воювати з ворогом.
Зі сльозами Єремія благав Седекію врятувати себе та народ. З душевним болем він переконував: якщо цар відмовиться прислухатися до Божої поради, то він загине, а всі його володіння перейдуть до вавилонян. Але одного разу обравши неправильний шлях, Седекія вже не бажав зійти з нього. Він вирішив краще слухатися порад фальшивих пророків та людей, яких насправді зневажав і які, у свою чергу, глузували з його слабодухості й беззастережної готовності поступатися їхнім бажанням. Цар пожертвував власною людською гідністю і перетворився на безхребетного раба громадської думки. Не маючи наміру чинити зло, він, водночас, не виявляв жодного бажання сміливо відстоювати правду. Седекія усвідомлював всю цінність поради Єремії, однак не володів моральною силою виконати її; в результаті він продовжував неухильно прямувати хибним шляхом.
Цар був настільки слабкодухим і страх перед людьми такою мірою опанував його серцем, що він навіть боявся, аби придворні та народ не довідалися про його розмову з Єремією. Якби Седекія сміливо заявив про свою віру в слова пророка, котрі на той час наполовину вже виконалися, то якого спустошення можна було б уникнути! Він повинен був сказати: Я послухаюся Господа і врятую місто від повного зруйнування. Я не наважуся нехтувати повелінням Бога через страх перед людьми або небажання втратити їхню прихильність. Я люблю істину і ненавиджу гріх, а тому вчиню за порадою Всемогутнього Ізраїлевого.
Якби так сталося, то народ поважав би свого царя за мужність, а ті, хто ще вагався між вірою і невір'ям, твердо стали б на шлях істини. Безстрашність і справедливість монарха надихнули б його підданих почуттями захоплення і вірності. Більше того, він користувався б їхньою повною підтримкою, а Юдея уникнула б страшного лиха: різанини, голоду і всепожираючої пожежі.
Слабовілля Седекії було гріхом, за який він поніс жахливе покарання. Напад ворога був подібний до нестримної лавини, що спустошила місто. Єврейська армія зазнала повної поразки. Народ був переможений. Седекію взяли в полон, а його синів убили на його ж очах. Цареві викололи очі й відвели як невільника до Вавилону, де згодом він помер ганебною смертю. Халдеї не пощадили навіть прекрасного храму, який понад чотириста років увінчував вершину гори Сіон. “І спалили вони Божий дім, зруйнували стіни Єрусалима, всі палаци його спалили, а всі дорогоцінності його понищили”.(2Хронік 36:19-21)
Під час остаточного зруйнування Єрусалима Навуходоносором чимало людей уникнули страхіть тривалої облоги, однак пізніше загинули від меча. Декотрі з уцілілих, у тому числі первосвященик, деякі сановники й князі царства, були забрані до Вавилону і страчені як зрадники. Інші пішли в неволю, аби служити Навуходоносорові та його потомкам “аж до часу панування перського царства, щоб виповнилося Господнє слово, сказане устами Єремії”.(2Хронік 36:19-21)
Про самого Єремію написано: “І наказав Навуходоносор, цар вавилонський, щодо Єремії Невузарданові, начальникові охорони, говорячи: ‘Візьми його, опікуйся ним, і не чини йому нічого злого, обходься з ним, як він тобі скаже’”.(Єрем.39:11-12)
Звільнений із в'язниці вавилонськими сановниками, пророк вирішив розділити долю невеличкого останку “бідноти народу”, яких халдеї залишили “виноградарями й хліборобами”. Начальником над ними вавилоняни поставили Гедалію. Минуло лише кілька місяців, як новопризначеного начальника було підступно вбито. Нещасний народ, котрий зазнав так багато лиха, нарешті поступився умовлянням своїх старійшин утекти до єгипетського краю. Єремія рішуче застерігав проти цього. “Не ходіть до Єгипту”, — благав він. Але народ і на цей раз не прислухався до натхненної поради, і “сукупний останок юдеїв... чоловіки, жінки і діти” пішли до Єгипту, “не послухалися вони Господнього голосу, і прийшли до Тахпанхесу”.(Єрем.43:5-7)