Пророцтва Єремії про загибель останку, який постав проти Навуходоносора й утік до Єгипту, перепліталися з обітницями щодо прощення тих, котрі розкаються у своєму безумстві та виявлять готовність повернутися. Господь не міг пощадити народ, який знову не послухався Його поради і піддався спокусливому впливові єгипетського ідолопоклонства. Однак при цьому Він бажав дарувати Свою милість тим, котрі виявляться вірними і правдивими. “А врятовані від меча повернуться з єгипетського краю до землі Юдиної нечисленними, — провістив Він. — Тоді увесь останок юдеїв, які прийшли до єгипетського краю, щоб там перебувати, дізнається, чиє слово виконається: Моє чи їхнє”.(Єзек.44:28)
Смуток пророка через жахливу розбещеність тих, хто мав бути духовним світлом для світу, його журба за долю Сіона й полонених, відведених до Вавилону, знайшли своє відображення в Книзі плачу. Ця Книга залишилась пам'ятником безумства народу, який, знехтувавши порадами Єгови, довірився людській мудрості.
Незважаючи на цілковите спустошення, Єремія, все ж, міг сказати: “Ласки Господні не скінчились”; його постійною молитвою були слова: “Розвідаймо дороги наші та дослідімо, і повернімося до Господа!”.(П.Єрем.3:22,40) Доки ще Юдея залишалася царством серед народів, він запитував свого Бога: “Хіба ж Ти зовсім відкинув Юду? Чи й Сіоном гидує душа Твоя?” А потім знову наважувався благати: “Не нехтуй нами, заради Імені Свого”.(Єрем.14:19,21) Непохитна віра пророка у відвічний намір Бога перетворити хаос на порядок і показати перед усіма народами Землі та цілим Всесвітом принципи Своєї справедливості й любові, спонукали Єремію наполегливо молитися за тих, котрі ще могли навернутися від гріха до праведності.
Але тепер Сіон був цілковито зруйнований; Божий народ перебував у полоні. Убитий горем пророк вигукував: “Яким же самотнім зосталося велелюдне колись місто! Стало немовби вдовою! Воно, що між народами було могутнє, що князювало над країнами, — ось данину платить! Гірко плаче по ночах воно і сльози гарячі на щоках у нього. Немає нікого, хто б його розважив. Усі його друзі зрадили його, стали для нього ворогами!
Юдея пішла у неволю по утиску та тяжкім рабстві; вона оселилася поміж народами, спочинку собі не знайшла! Наздогнали її всі її гонителі у тіснинах. Дороги на Сіон сумують, бо ніхто не йде на свята! Усі брами його опустіли, зітхають священики, тужать дівчата його, і самому йому гірко! Його противники взяли гору, а вороги його щасливі, бо завдав йому смутку Господь за безліч його переступів. Діти його пішли в неволю перед ворогом”.
“О, як же захмарив Господь у Своїм гніві сіонську дочку! Він кинув з небес на землю вроду Ізраїля, і не згадав у день гніву Свого про Свій підніжок. Зруйнував Господь, не пощадив усі оселі Якова. Він зруйнував у гніві Своїм твердині дочки Юди, на землю повалив; збезчестив Він царство разом з його князями. У палкому гніві розбив Він усю Ізраїля потугу, відвів назад Свою правицю перед ворогом. Він запалив проти Якова, немов той палаючий вогонь, що звідусіль пожирає! Він натягнув Свого лука, немовби ворог, випрямивши правицю немов противник, вибив усе, що було миле очам, на намет доньки сіонської вогнем вилив незадоволення Своє”.
“Якого свідка маю тобі дати? До чого мені тебе уподобити, о єрусалимська дочко? З чим тебе порівняти, щоб тебе потішити, о діво, дочко сіонська? Бо велика, як море, рана твоя, — хто тебе вилікує?”
“Згадай, Господи, що з нами сталося! Зглянься й подивись на нашу ганьбу! Наша спадщина дісталась загарбникам, доми наші — чужинцям! Ми стали сиротами без батька, а матінки наші — неначе ті вдови!.. Батьки наші згрішили, але їх вже нема, — а ми несемо кару за їхні провини! Раби запанували над нами, і нікому нас вирятувати з їхніх рук... Тому наше серце ниє, тому в наших очах потемніло...
Пробуваєш Ти, Господи, вічно, Твій престол з роду в рід. Чому Ти нас так надовго покидаєш, чому нас забуваєш? Приверни нас до Себе, о Господи, — і навернемось ми, віднови наші дні, як було колись”.(П.Єремії 1:1-5; 2:1-4,13; 5:1-3,7-8,17,19-21)
Розділ 38. Світло в темряві
Похмурі роки руйнування і смерті, якими позначився кінець юдейського царства, могли б довести до розпачу і найвідважніші серця, якби вони не знаходили підбадьорення у пророчих словах Божих вісників. Через Єремію в Єрусалимі, Даниїла в царському дворі Вавилону, Єзекіїля на берегах ріки Кевар Господь милостиво відкривав Свій відвічний намір і запевняв у готовності виконати для Свого вибраного народу обітниці, записані у книгах Мойсея. Усе, що пообіцяв зробити для вірних Йому, Він неодмінно виконає. “Слово Боже живе і вічне”.(1Петра 1:23)
Господь робив усе можливе, щоб Його діти не забули Його Закону під час мандрівки в пустелі. Оселившись у Ханаані, ізраїльтяни повинні були щодня повторювати Божественні постанови у своїх домівках; ці постанови мали бути чітко написані на одвірках, воротах і пам'ятних дощечках. Їх необхідно було перекласти на музику і співати старим та молодим. Священики повинні були викладати ці святі постанови у громадських місцях, а правителі краю — щоденно досліджувати їх. “Будеш роздумувати про неї вдень та вночі, — наказав Господь Ісусові Навину щодо Книги Закону, — щоб пильно виконувати все, що написано в ній, тоді матимеш успіху твоїх справах, і буде тобі щастити”.(І.Нав.1:8; 8:35)
Ісус Навин навчав увесь Ізраїль писанням Мойсея. “І не забракло словечка з того, що наказав Мойсей, чого не прочитав би Ісус перед усією громадою Ізраїлю, перед жіноцтвом, перед малечею й перед чужинцями, котрі серед них перебували”.2 Це відповідало ясним повелінням Єгови, Який наказав читати слова Книги Закону вголос перед народом кожного сьомого року під час свята Кучок. “Збери народ, — чоловіків, жінок, дітей і приходьків, що в твоїх містах, щоб слухали та навчалися боятись Господа, Бога вашого, та щоб пильно виконували усі слова цього Закону.
Також їхні діти, які нічого не знають, нехай слухають і навчаються боятися Господа, Бога вашого, по всі дні вашого життя на землі, що її, перейшовши Йордан, маєте зайняти”.(П. Закону31:12-13)
Якби впродовж усіх наступних віків Ізраїль дотримувався цієї поради, наскільки іншою була б його історія! Тільки щира шанобливість до Божого Святого Слова могла дозволити народові сподіватися на виконання Божественного наміру. Саме завдяки повазі до Божого Закону Ізраїль зміг зміцнитися за днів царювання Давида, а також у ранній період правління Соломона. Лише завдяки вірі в живе Слово були проведені реформи за днів Іллі та Йосії. До цього ж Писання Істини — найбагатшого спадку Ізраїлю — звертався Єремія у своїх спробах запровадити реформу. Де б не служив пророк, він завжди звертався до народу зі щирим закликом: “Послухайте слів Заповіту цього”.(Єрем.11:2) Ці слова могли б дати їм повне розуміння Божого наміру — донести до всіх народів вістку про спасіння.
В останні роки відступництва Юдеїв заклики пророків залишалися майже непочутими, і коли халдейські війська втретє і востаннє взяли в облогу Єрусалим, у кожному серці згасла надія. Єремія передрік цілковите зруйнування; саме через наполегливі заклики до капітуляції його і було ув'язнено. Але Бог не залишив у безнадійному відчаї вірний останок, який залишався у місті. Навіть перебуваючи під суворим наглядом тих, хто глузував з його вісток, Єремія отримав нове одкровення про готовність Неба прощати і спасати. Від того часу і до наших днів це відкриття стало невичерпним джерелом утіхи для Божої Церкви.
Твердо покладаючись на Божі обітниці, Єремія за допомогою наочних притч продемонстрував мешканцям приреченого міста свою непохитну віру в остаточне виконання Божого наміру щодо Його народу. У присутності свідків, ретельно дотримуючись усіх правових вимог, він придбав за сімнадцять шеклів срібла родове поле в сусідньому селищі Анатоті.
З людської точки зору, придбання окупованої вавилонянами землі могло видаватися безумством. Адже пророк сам провістив зруйнування Єрусалима, спустошення Юдеї та повний занепад царства.