Пророкові було сказано: “Хто розсіяв Ізраїля, Той позбирає його, і стерегтиме його, як пастир отару свою! Бо Господь викупив Якова, і визволив його від руки того, хто був сильнішим від нього. І вони прийдуть, і співатимуть на вершині Сіону, і до блага Господнього збігатимуться, — до пшениці, до виноградного соку й олії, до ягнят і до худоби. І стане душа. їхня, немов напоєний водою сад, і не відчують уже більше стомлення... бо Я оберну їхню печаль на радість, Я їх потішу і звеселю в їхнім смутку! І душу священиків поживлю Я ситістю, а народ Мій добром Моїм буде насичений, каже Господь!
...Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів: ‘Ще й ці слова говоритимуть у землі юдейській та по її містах, коли Я зміню їхню долю: Нехай Господь благословить тебе, оселе справедливості, горо святая! І оселиться на ній Юда разом з усіма своїми містами, хлібороби й ті, котрі ходять з отарами. Бо напою Я душу спрагнену, і кожну душу скорботну насич’”.
“Ось прийдуть дні, — говорить Господь, — і укладу Я із домом Ізраїлевим і з домом Юдиним Новий Заповіт. Не такий Заповіт, який я уклав з їхніми батьками у той день, коли взяв міцно їх за руку, щоб вивести з краю єгипетського. Та вони зламали той Мій Заповіт, хоч Я був їхнім Владикою, говорить Господь! Ось який Заповіт Я укладу з домом Ізраїля після тих днів, — каже Господь: Вкладу Закон Мій у їхнє нутро, і на їхньому серці його напишу. Я буду їхнім Богом, вони ж будуть Моїм народом! І більше не будуть навчати вони один одного, і брат свого брата, говорячи: ‘Пізнайте Господа!’ Бо всі знатимуть Мене, від найменшого й до найбільшого між ними, — каже Господь, — бо їхню провину Я прощу, і не згадуватиму їхнього гріха!”.(Єрем.31:1,7-14,23 25,31-34)
Розділ 39. При вавилонському дворі
(На підставі Даниїла 1)
Серед ізраїльського народу, відведеного на початку сімдесятирічного полону до Вавилону, були ті, кого можна назвати справжніми християнами, мужі-патріоти, міцні, як сталь, у своїй вірності принципам; вони не були зіпсовані егоїзмом і задля вшанування Бога були готові пожертвувати всім. У країні свого полону ці мужі мали виконати Божий намір, а саме: поділитися з язичниками благословеннями через пізнання Єгови. Вони повинні були стати Його представниками. Ці Божі діти у жодному разі не могли піти на компроміс з ідолопоклонниками, натомість понад усе дорожили своєю вірою та ім'ям поклонників живого Бога. І вони це виконали. У добробуті й нещасті вони шанували Бога, а Він вшановував їх.
Той факт, що ці мужі, поклонники Єгови, були невільниками Вавилону і що посуд Божого дому опинився у храмі вавилонських богів, давав привід переможцям хвалькувато заявляти про перевагу своєї релігії та язичницьких звичаїв над юдейськими. Однак через приниження, яких зазнавав Ізраїль за своє відступництво, Господь дав мешканцям Вавилону доказ Своєї верховної влади, святості Своїх вимог і благотворності послуху. Таке свідчення Він міг дати тільки через вірних Йому мужів.
Серед відданих Божих дітей особливим чином вирізнялися Даниїл і три його товариші — яскраві приклади того, ким можуть стати люди, з'єднані з Богом мудрості й сили. З відносно скромних єврейських домівок ці молоді люди, які належали до царського роду, були забрані до найрозкішнішого міста, в палац наймогутнішого монарха світу. Навуходоносор “повелів Ашпеназові, начальникові його євнухів, щоб привів із ізраїлевих синів, з царського і шляхетного роду, юнаків, без жодної вади, гарних на вигляд та вивчених у всякій мудрості, здібних до науки, розумних у знанні і здатних до служби в царському палаці...”
“І були серед них з Юдиних синів Даниїл, Ананія, Мисаїл та Азарія”. Побачивши цих надзвичайно перспективних молодих людей, Навуходоносор вирішив дати їм відповідну освіту, аби згодом вони зайняли важливі посади в його царстві. Цар доручив їм вивчати халдейську мову і за три роки здобути освіту, рівноцінну освіті князів його держави, аби таким чином вони могли повністю підготуватися до майбутньої роботи.
Імена Даниїла і його товаришів були змінені на імена халдейських богів. Єврейські батьки надавали дуже великого значення іменам своїх дітей. Часто саме імена визначали риси характеру, які батьки бажали виховати у своїх дітях. Князь опікун полонених юнаків “дав Даниїлові ім'я Валтасар, Ананії — Седрах, Мисаїлові — Мисах, а Азарії — Авденаго”.
Цар не примушував єврейських юнаків зректися своєї віри на користь ідолопоклонства, сподіваючись досягти цього поступово. Він розраховував, що з допомогою видатних язичеських імен, щоденного спілкування з язичницькими звичаями та впливу принадних обрядів язичеського культу зможе спонукати їх відмовитися від віри свого народу і прийняти релігію вавилонян.
Уже на самому початку своєї кар'єри юнаки зазнали серйозного випробування. Вони повинні були вживати їжу й вино з царського столу. Таким чином цар бажав засвідчити свою милість і турботу про їхній добробут. Але частина цих страв посвячувалася на жертву ідолам, тому вся їжа з царського столу була опоганена ідолопоклонством і вживання її розцінювалося як знак пошани до вавилонських богів. Вірність Єгові не дозволяла Даниїлові та його товаришам брати участь у цій трапезі. Навіть якби вони лише робили вигляд, що їдять таку їжу і п'ють вино, то й це означало б зречення своєї віри. Таким чином вони об'єдналися б із язичеством та зганьбили принципи Божого Закону.
Крім цього, юнаки не могли ризикувати своїм фізичним, розумовим і духовним розвитком через згубний вплив розкоші та легковажних розваг. Їм була відома історія Надава й Авігу, про наслідки нестриманості яких розповідалося в пергаментних сувоях П'ятикнижжя. Молоді люди розуміли, що вживання вина згубно позначиться на їхніх фізичних і розумових силах.
Даниїл та його товариші були виховані своїми батьками в дусі суворої стриманості. Вони знали, що Бог спитає їх за використання здібностей, тому жодним чином не повинні були послаблювати свої сили. Таке виховання виявилось для Даниїла і його товаришів захистом від деморалізуючого впливу вавилонського двору. Ніщо не могло примусити їх ухилитися від принципів, засвоєних у ранньому віці через дослідження Слова та втручання Бога.
За бажання Даниїл міг би вважати таке нове середовище вагомим виправданням для порушення суворих принципів стриманості. Можна було б самому собі доводити, що залежний від царя та його милості, а тому не існує іншої можливості, як тільки вживати їжу та вино з царського столу. Він міг думати, що, залишаючись вірним Божественному вченню, він образить царя, за що може поплатитися власним становищем і навіть життям. Знехтувавши Божою Заповіддю, він таким чином зможе зберегти прихильність царя, забезпечить умови для інтелектуального розвитку й осягнення привабливих світських перспектив.
Але Даниїл не вагався. Боже схвалення було для нього дорожчим за прихильність наймогутнішого земного володаря, дорожчим за саме життя. Він вирішив: незважаючи ні на що, залишатися вірним Богові. “Даниїл постановив у своєму серці не осквернятися царською їжею й вином, що пив цар”. У цьому рішенні Даниїла підтримали і три його товариші.
Приймаючи таке рішення, єврейські юнаки були далекі від самовпевненості, а твердо покладалися на Бога. Вони не ставили собі за мету виділитися з-поміж інших, але вирішили, що краще вже вирізнитися, аніж зганьбити Бога. Якби під тиском обставин вони пішли на компроміс із гріхом, то порушення принципу послабило б їхнє розуміння правди й огиду до гріха. Перший невірний крок потягнув би за собою наступні, доки не порушився б зв'язок із Небом і вони остаточно не впали б жертвою спокуси.
“Дав Бог Даниїлові ласку та прихильність з боку начальника євнухів”, а тому його бажання не опоганюватися було зустрінуте з повагою. Проте начальник євнухів вагався. “Боюсь я свого пана царя, оскільки він сам призначив для вас їжу й пиття, — пояснив він Даниїлові. — Бо коли б він побачив ваше обличчя худішим, ніжу інших юнаків вашого віку, то ви зробите мене винним перед царем”.