Тоді Даниїл звернувся до сановника Мелцара, під особливою опікою якого перебували єврейські юнаки, з проханням не давати їм їжі та вина із царського столу. Він запропонував провести десятиденне випробовування, упродовж якого єврейські хлопці споживатимуть просту їжу, у той час як їхні товариші харчуватимуться ласощами з царського столу.
Мелцар, хоч і побоювався незадоволення царя, однак погодився. Даниїл уже наперед знав, що перемога буде за ним. Десятиденне випробування завершилося, і побоювання начальника євнухів виявилися даремними. “їхній вигляд виявися кращим, і вони були здоровіші на тілі, аніж усі молоді люди, що їли царську їжу”. Єврейські юнаки виглядали значно краще за своїх товаришів. Після того Даниїлові та його друзям було дозволено харчуватися простою їжею упродовж усього часу навчання.
Три роки єврейські юнаки вивчали “книги та мову халдеїв”. Протягом усього часу вони залишалися вірними Богові, постійно покладалися на Його силу. Самозречення вони поєднували з цілеспрямованістю, старанністю й наполегливістю. Не через гордість або честолюбство опинилися вони в царському дворі, де люди не знали й не боялися Бога, а з волі Безмежної Мудрості стали невільниками в чужій країні. Відокремлені від позитивного впливу родини та священного спілкування, вони намагалися гідно поводитися задля честі свого поневоленого народу і слави Того, Кому служили.
Твердість, самозречення і чистота єврейських юнаків отримали схвалення Господа, Котрий благословив їх. Він “дав їм пізнання та розуміння всякого письма та мудрості; а Даниїл до того ж мав ще й дар розуміти усякі видіння та сни”. Господь виконав Свою обітницю: “Я шаную тих, хто шанує Мене”.(1Сам.2:30) Оскільки Даниїл непохитно довіряв Богові, то Він наділив його ще й пророчим даром. У той час як він навчався від людей обов'язкам придворного життя, Бог учив його читати таємниці майбутнього і за допомогою символів та образів записувати для майбутніх поколінь історію нашого світу аж до кінця часу.
Коли ж надійшов час перевірки, єврейські юнаки склали іспит разом з іншими претендентами на царську службу. Але “з-поміж усіх не знайшлося ані одного такого, як Даниїл, Ананія, Мисаїл та Азарія”. Неабияка кмітливість, широкі пізнання, чисте володіння мовою свідчили про великий потенціал їхніх розумових здібностей. “У кожній справі, де треба було мудрості та розуму, і про яку питав їх цар, він бачив, що вони вдесятеро мудріші від усіх чарівників та заклиначів, що були в усьому його царстві”. “І вони почали служити перед царем”.
При вавилонському дворі були зібрані представники всіх країн — надзвичайно талановиті, здібні люди, носії найвищої культури свого часу, однак єврейські юнаки не мали собі рівних серед них. Вони були неперевершені у фізичній силі і вроді, розумових здібностях і начитаності. Їхня струнка статура, тверда пружна хода, чудова зовнішність, непорушність почуттів, свіже легке дихання — усе це красномовно свідчило про добрі звички і благородство, котрими природа обдаровує слухняних її законам.
У пізнанні мудрості вавилонян Даниїл та його друзі значно перевершили інших учнів, проте знання вони отримали не випадково, а завдяки старанному використанню своїх природних здібностей під керівництвом Святого Духа. Вони підтримували зв'язок із Джерелом усякої мудрості, а в основу своєї освіти поклали пізнання Бога. З вірою молоді люди молилися про отримання мудрості і жили відповідно до своїх молитов. Вони бували там, де Бог міг благословити їх, уникали всього, що могло послабити їхні сили, і використовували кожну можливість для здобуття різних знань. Вони дотримувалися тих принципів життя, які сприяли зміцненню інтелекту, і прагнули опанувати науки з єдиною метою — прославити Бога. Молоді люди усвідомлювали: щоб бути достойними представниками правдивої релігії серед багатьох фальшивих релігій язичництва, необхідно володіти ясним розумом, удосконалюючи християнський характер. Сам Бог був їхнім Учителем. Постійно молячись, сумлінно навчаючись і підтримуючи зв'язок із Невидимим, вони, як і Енох, ходили з Богом.
Справжній успіх у будь-якій справі — не випадковість і не подарунок долі, а виявлення Божого провидіння, нагорода за вірність й розважливість, доброчесність і наполегливість. Чудові розумові здібності і висока моральність не є справою випадку. Бог дає можливості, а успіх залежить від того, як людина їх використає.
У той час, як Бог викликав у Даниїла та його товаришів “бажання і дію за Своєю доброю волею”,(Филп.2:13) вони дбали про власне спасіння. У цьому й полягає Божественний принцип співпраці, без якого неможливо досягти справжнього успіху. Людські зусилля без Божественної сили даремні, однак і Божественні зусилля часто не приносять успіху без людських старань. Ми сповнимось Божою благодаттю лише тоді, коли виконаємо свою частину роботи. Його благодать дається, щоб викликати в нас бажання і дію, але вона не може замінити наших зусиль.
Подібно до того як Господь співпрацював із Даниїлом та його товаришами, Він співпрацюватиме з тими, хто намагається виконувати Його волю. Посилаючи Свого Духа, Він зміцнить усякий добрий намір, кожне благородне рішення. Усі, котрі прямують шляхом послуху, зустрінуть чимало перешкод. Могутня підступна сила притягатиме їх до світу, але Господь здатний зруйнувати все, що може принести поразку Його вибраним; Його силою вони спроможні перемогти кожну спокусу, перебороти всі труднощі.
За Божим провидінням Даниїл та його товариші потрапили в товариство великих людей Вавилону, щоб явити Його характер язичникам. Як вони змогли посісти таке почесне й відповідальне становище? Саме вірність у малому визначила усе їхнє подальше життя. Вони шанували Бога виконанням як незначних, так і відповідальних обов'язків.
Подібно до того як Бог покликав Даниїла бути Його вісником у Вавилоні, так нині Він закликає нас стати Його свідками в сучасному світі. Він бажає, щоб ми відкривали людям принципи Його Царства як у незначних, так і великих життєвих справах. Багато хто з людей чекають, коли їм буде доручена якась визначна робота, втрачаючи при цьому щодня можливості для виявлення своєї вірності Богові. З дня на день вони нехтують виконанням дрібних життєвих обов'язків. У той час як люди чекають на велику справу, де могли б застосувати свої уявні видатні таланти і в такий спосіб задовольнити честолюбні прагнення, їхні дні минають безповоротно.
У житті справжнього християнина не існує нічого незначного; в очах Всемогутнього кожний обов'язок важливий. Господь з точністю відзначає кожну нагоду для служіння. Невикористані здібності враховуватимуться так само, як і використані. На Божому суді буде відзначено, що ми могли зробити, але не зробили через те, що не використали своїх можливостей для прославлення Бога.
Благородний характер — не випадковість і не результат особливих дарів або милості Провидіння. Він є наслідком самодисципліни, підкорення нижчої природи людини вищій, посвячення себе на служіння Богові й людям.
Бог і сьогодні нагадує молоді про вірність принципам стриманості, виявлену єврейськими юнаками. І нині існує потреба в мужах, які, подібно до Даниїла, чинитимуть та відстоюватимуть правду. Потрібні чисті серця, сильні руки й мужність, адже боротьба між пороком і доброчесністю вимагає постійної пильності. Сатана підступає до кожної душі з найпривабливішими спокусами, змушуючи її потурати своєму апетитові.
Тіло — найважливіше середовище, де разом із формуванням характеру розвиваються розум і душа. Саме тому ворог людських душ спрямовує свої спокуси на послаблення і руйнування наших фізичних сил. Його успіх у цій справі часто призводить до того, що зло повністю опановує людиною. Якщо нахили нашого фізичного єства не перебуватимуть під контролем вищої сили, це неминуче призведе до падіння і смерті. Тіло повинно підкорятися вищим силам людини. Пристрасті мають перебувати під контролем волі, а її, у свою чергу, контролює Бог. Нашим життям мусить управляти царственна сила розуму, освячена Божественною благодаттю. Сила інтелекту, запас фізичної життєвої енергії, тривалість життя залежать від незмінних законів. Завдяки послухові цим законам людина може отримати перемогу над собою, своїми нахилами, “началами, владами, світовими правителями цього віку”, над “піднебесними духами злоби”.(Ефес.6:12)