І тепер, забувши про свої велич і гідність, Навуходоносор зійшов з престолу, наблизився до отвору печі і вигукнув: “Слуги Бога Всевишнього! Вийдіть і приступіть сюди!”
Тоді Седрах, Мисах і Авденаго вийшли неушкодженими перед очима усього великого зібрання. Присутність Спасителя зберегла їх від загибелі, згоріли лише їхні пута. “І зібралися сатрапи, правителі, замісники й радники царські, щоб подивитись на цих мужів, над тілом яких вогонь не мав жодної сили; волосся в них на голові не обсмалилось, одежа на них не змінилася, і чад вогню їх не торкнувся”.
Вмить усі забули про великого золотого боввана, встановленого з такою пишністю. У присутності живого Бога людей охопив страх і трепет. “Благословенний Бог Седраха, Мисаха та Авденаго, — змушений був покірно визнати цар, — що послав Свого Ангела і врятував Своїх рабів, які надіялися на Нього і не послухалися царського наказу, а віддали свої тіла на вогонь, аби не служити й не кланятися іншому богові, крім Бога свого”.
Події того дня спонукали Навуходоносора видати інший указ, згідно з яким “кожен з народу, племені та язика, який скаже щось зневажливе на Бога Седраха, Мисаха та Авденаго, буде пошматований на куски, а дім його буде перетворений на руїну”. “Бо немає іншого Бога, — додав він, пояснюючи причину такого указу, — Який міг би так спасати”.
Такими і подібними словами цар Вавилону намагався продемонструвати перед усіма народами землі своє переконання, що сила і влада Бога євреїв гідні найвищого вшанування. Спроба царя виявити шанобливість до Бога та засвідчити про свою до Нього лояльність перед усім Вавилонським царством отримала Боже схвалення.
Цар зробив правильно, коли привселюдно визнав Бога Небесного і звеличив Його над усіма іншими богами, але, примушуючи своїх підданих до такого ж визнання віри та прояву благоговіння, Навуходоносор перевищив права земного правителя. У даному разі він мав не більше громадянських і моральних прав примушувати поклонятися Богові, ніж тоді, коли видав наказ про знищення вогнем усіх, хто відмовиться поклонятися золотому бовванові. Бог у жодному разі не примушує людей коритися Йому. Він усім дає свободу вибирати, кому служити.
Визволяючи Своїх вірних слуг, Господь показав, що Він захищає пригноблених і засуджує усяку земну владу, яка повстає проти авторитету Неба. Троє євреїв засвідчили перед усіма народами Вавилону про свою віру в Того, Кому поклонялися. Вони покладалися на Бога. У годину випробування вони пам'ятали обітницю: “Коли переходитимеш через води, Я буду з тобою, або через ріки — вони не затоплять тебе; якщо підеш через огонь, — не попечешся, і полум'я не обпалить тебе”.(Ісаї 43:2) Їхня віра в живе Слово Бога чудовим чином була вшанована на очах усіх людей. Вістка про їхнє дивовижне визволення досягла багатьох країн завдяки представникам різних народів, запрошених Навуходоносором на церемонію освячення боввана. Завдяки вірності Своїх дітей, Бог був прославлений по всій землі.
Які важливі уроки можна почерпнути з досвіду, пережитого вірними юнаками в долині Деір! І в наші дні чимало Божих слуг зазнаватимуть незаслужених образ та принижень від підбурюваних сатаною, сповнених заздрощів та релігійного фанатизму людей. Їхній гнів особливо буде спрямований проти тих, хто дотримуватиметься суботи — четвертої Заповіді; нарешті буде виданий всесвітній декрет, який проголосить їх гідними смерті.
Майбутній час горя вимагає від Божого народу непохитної віри. Його діти повинні будуть засвідчити, що Бог — єдиний об'єкт їхнього поклоніння і ніщо, навіть смерть, не примусить їх піти хоча б на найменшу поступку фальшивому служінню. Для вірних людей постанови смертної людини втратять будь-яке значення перед Словом вічного Бога. Вони будуть дотримуватися істини, незважаючи навіть на ув'язнення, вигнання і смерть.
Як за днів Седраха, Мисаха та Авденаго, так і в останній період історії Землі Бог чудовим чином діятиме задля тих, хто непохитно відстоює правду. Господь, Котрий ходив з єврейськими юнаками у вогняній печі, ніколи не залишить Своїх послідовників. Його постійна присутність потішить і підтримає їх. Під час горя, якого не було від часу існування людей на землі, Його вибраний народ стоятиме непохитно. Сатана з усім своїм воїнством зла не зможе погубити навіть найслабшого з Божих святих. Могутні ангели захищатимуть їх; задля них Єгова відкриється, як “Бог богів”, здатний спасати тих, котрі довіряють Йому.
Розділ 42. Справжня велич
(На підставі Даниїла 4)
Піднесений на вершину земної слави і визнаний навіть Святим Письмом за “Царя над царями”(Єзек.26:7) Навуходоносор, однак, деякий час приписував славу і велич свого царства милості Єгови. Так було відразу після того, як він побачив сон про великого боввана. Це видіння справило на царя глибоке враження. Він перебував під сильним впливом від усвідомлення того, що як всесвітня Вавилонська імперія, так і всі наступні царства зникнуть і, врешті-решт, на зміну всім земним владам прийде вічне непорушне Царство Небесного Бога.
На жаль, згодом Навуходоносор забув Божий намір щодо народів, але коли його гордий дух був принижений на очах безлічі народу в долині Деір, він ще раз визнав, що Боже царство — “царство вічне, а владарювання його — з покоління в покоління”. Ідолопоклонник за походженням і вихованням, цар язичеського народу, він, однак, володів вродженим почуттям справедливості та істини, і через те Бог міг використати його як знаряддя для покарання непокірних та здійснення Свого наміру. “Щонайлютіший з-між народів”,(Єзек.28:7) Навуходоносор після довгих років невтомних виснажливих спроб завоював Тир; Єгипет також став здобиччю його переможних армій. В міру того як він приєднував до Вавилонського царства народ за народом, зростала і його слава як найвеличнішого правителя того часу.
Тож не дивно, що непереможного, честолюбного, гордого монарха спіткала спокуса залишити шлях покори — єдину дорогу до справжньої величі. В періоди між завойовницькими війнами він приділяв чимало уваги зміцненню й оздобленню своєї столиці, аж доки Вавилон не став славою його царства, золотим містом, “гордістю всього світу”.(Єрем.51:31) Його пристрасне захоплення будівництвом Вавилона та перетворенням його на одне із чудес світу сприяло зростанню його гордості. Врешті решт, цар опинився в серйозній небезпеці зіпсувати свою репутацію мудрого правителя, якого Бог міг надалі використовувати як знаряддя для виконання Своїх задумів.
Милостивий Бог послав цареві ще один сон, аби таким чином застерегти його від небезпеки та згубної пастки. У нічному видінні Навуходоносор бачив велике дерево, що росло посеред землі, його вершина сягала неба, а віття простягалося до усіх країв землі. Череди худоби з гір і пагорбів знаходили сховище в тіні того дерева, а серед його гілок гніздилися птахи небесні. “Листя його гарне, плодів на ньому рясно, так що поживи на ньому — для всіх... Із нього живилося кожне тіло”.
Споглядаючи величне дерево, цар зауважив “Невсипущого і Святого”, Котрий наблизився до дерева і проголосив гучним голосом: “Зрубайте це дерево, і повідрубуйте галуззя його, обтрусіть листя з нього, і порозкидайте його плоди. Нехай повтікають з-під нього звірі, а птахи — з галузок його! Проте залишіть в землі пень з корінням, але в залізних та мідяних ланцюгах, серед трави на полі. І небесною росою нехай він зрошується, а його частка — зі звіриною на польовій траві. Нехай його людське серце змінять, і дадуть йому серце звіряче, і сім часів минуть над ним. Ця постанова зроблена на раді Невсипущих, і справа ця — слово Святих, аби знали живі, що над людським царством панує Всевишній, і кому захоче, дає його, і найприниженішого з людей ставить над ним”.
Вельми стривожений цим сном, який, без сумніву, передвіщав лихо, цар розповів його “чарівникам, заклиначам, халдеям та віщунам”, але, незважаючи на ймовірну виразність сну, ніхто з мудреців не міг пояснити його значення.
Ще раз у цій язичеській країні мало бути засвідчено: розуміння таємниць Небесного Царства може бути дане тільки тим, хто любить і боїться Бога. Збентежений цар послав за своїм слугою Даниїлом — мужем, якого поважали за чесність, вірність та неперевершену мудрість.