Біблія, і тільки Біблія дає правильне уявлення про всі світові події. Вона відкриває великі заключні сцени історії нашого світу, тінь яких уже стає помітною і від наближення яких тремтить Земля, а серця людей зомлівають від страху.
“Ось Господь пустошить землю і руйнує її; Він перевертає її поверхню, мешканців її розпорошує... бо вони переступили закони, порушили постанови, зламали відвічний Заповіт. Тому прокляття пожирає землю, й мешканці її несуть за те кару”.(Ісаї 24:1,5-6)
“О, що за день! Бо близький день Господній, і прийде він від Всемогутнього, немов спустошення!... Зерно зітліло під своїми скибами, спорожніли комори, поруйновані клуні, бо зів'яло збіжжя. Ой, як реве худоба! Стада волів стривожені, блукають, бо немає їм паші, отари спустошені. Усохла виноградна лоза, смоківниця зів'яла; гранатове дерево й пальма, і яблуня — усі дерева у полі повсихали, бо навіть радість зникла з-посеред людських синів.( Йоіла 1:15-18,12)
‘Біль серце стискає мені... не можу мовчати, бо почула душа моя голос сурми, сполох війни! Нещастя за нещастям повідомляється, спустошено цілу землю’”.(Єрем.4:19-20)
“Ой горе, страшний цей день великий! Ще не було такого! Скрутний це час для Якова, хоча він буде врятований!”(Єрем.30:7) “Бо Господь — охорона твоя, Всевишній — твій захист. Ніяке лихо тебе не спіткає, і до намету твого ніяка кара не наблизиться”.(Псал.91:9-10)
“О, дочко Сіону... Господь тебе викупить з рук твоїх ворогів! Нині зібрались проти тебе численні народи, які кажуть: Нехай він зневажений буде, і нехай наше око побачить нещастя Сіону! Та не знають вони Господніх думок, і не розуміють поради Його”.(Михея 4:10-12) Це означає, що Бог не залишить Свою Церкву в час найбільшої для неї небезпеки. Він обіцяв визволення. “Я поверну з неволі намети Якова, — сповістив Він, — зглянусь на його оселі”.(Єрем.30:18)
Тоді якраз виконається Божий задум і принципи Його Царства будуть вшановані усіма мешканцями Землі.
Розділ 44. У лев'ячій ямі
(На підставі Даниїла 6)
Коли Дарій Мідянин сів на престол своїх попередників — вавилонських правителів, він відразу ж узявся за реорганізацію уряду: “Поставив над царством сто двадцять сатрапів... а над ними трьох князів, одним з яких був Даниїл. Їм ці сатрапи давали звіт, щоб не було ніякої шкоди цареві. Даниїл же перевищував князів і сатрапів, бо в ньому був високий дух, і цар мав на думці поставити його над усім царством”.
Впливові мужі царства заздрили дарованим Даниїлові почестям, і шукали нагоди поскаржитися на нього. Однак це їм не вдавалося, бо “він був вірний, і не було в ньому жодної недбалості й провини”.
Бездоганна поведінка Даниїла викликала у його ворогів ще більшу заздрість. “Не знайти нам проти цього Даниїла жодної причини, — змушені були визнати вони, — якщо не знайдемо її проти нього в Законі його Бога”.
Тому сатрапи і князі, порадившись, склали змову, аби погубити пророка. Вони вирішили запропонувати цареві на підпис підготовлений ними указ, який забороняв би усім мешканцям царства протягом тридцяти днів молитися до Бога або якоїсь людини, окрім царя Дарія. Порушника цього наказу чекала кара: він мав бути вкинутий до лев'ячої ями.
Отож, князі підготували такий указ і подали його Дарію на затвердження. Знаючи марнославство царя, вони переконували його, що такий указ сприятиме зміцненню його честі й авторитету. Не здогадуючись про підступний намір князів, цар не побачив лихого задуму в указі і, піддавшись їхнім лестощам, підписав його.
Залишаючи Дарія, вороги Даниїла тріумфували, вважаючи, що приготували неминучу пастку для слуги Єгови. Звичайно, у цій змові важлива роль належала сатані. Пророк обіймав високу посаду, і злі ангели побоювалися, що його вплив послабить їхній контроль над правителями цієї країни. Саме сатанинські агенти розпалювали заздрощі й ревнощі сатрапів; лише вони були ініціаторами плану знищення Даниїла, а сатрапи — знаряддя сил зла — втілювали цей план у життя.
Вороги пророка робили ставку на непохитну вірність Даниїла святим принципам, а тому були переконані в успіхові свого плану. І вони не помилилися в оцінці характеру Божого слуги. У підготовленому указі пророк відразу розгадав їхній задум, проте це не викликало жодних змін у його поведінці. Чому він повинен перестати молитися саме тепер, коли найбільше потребував спілкування з Небом? Він волів краще втратити життя, аніж надію на Божу допомогу. Він продовжував спокійно виконувати свої обов'язки урядника над князями, а у визначений час заходив у свою світлицю, відчиняв за звичаєм вікна в напрямку Єрусалима та заносив молитви до Небесного Царя. Він не приховував цього. Пророк повністю усвідомлював, якими можуть бути наслідки його вірності Богові, однак його дух не похитнувся. Він не міг дозволити, щоб у змовників склалося бодай найменше враження, що він розірвав свій зв'язок із Небом. У всіх випадках, де цар мав право наказувати, Даниїл підкорявся, проте ані цар, ані його декрет не могли примусити його порушити свою вірність Цареві царів.
Таким чином пророк сміливо і водночас спокійно й лагідно заявив про те, що жодна земна влада не має права ставати між душею та Богом. Оточений ідолопоклонниками, він був вірним свідком на користь Істини. Його безстрашна відданість правді була яскравим світлом серед морального мороку язичницького двору. Даниїл і нині залишається для світу гідним прикладом християнської мужності й вірності.
Цілий день сатрапи стежили за Даниїлом. Тричі вони бачили, як він прямував до своєї світлиці, тричі чули його ревну молитву до Бога. Наступного ранку вони постали перед царем із доносом. Даниїл, його найвірніший і найвизначніший урядник, знехтував царським указом. “Чи ж не підписав ти заборону, — нагадали вони йому, — яка велить кожного, хто протягом тридцяти днів молитиметься до котрогось бога чи людини, окрім тебе, царю, вкинути до лев'ячої ями?”
“Це слово певне, — відповів цар, — як закон мідян та персів, що не може бути відмінений”.
Тоді сатрапи з великою зловтіхою повідомили Дарія про поведінку його найдовіренішого радника. “Даниїл, що з полонених синів юдейських, — вигукнули вони, — не звертає уваги ні на тебе, о царю, ні на заборону, яку підписав ти, а тричі на день проказує свою молитву”.
Почувши ці слова, цар відразу ж зрозумів, яку пастку було приготовано для його вірного слуги. Тепер він усвідомлював: не турбота про славу й честь царя, а заздрощі до Даниїла були причиною для запропонованого царського декрету.
“Цар... вельми засмутився” від тієї ролі, яку йому довелося відіграти в цій лихій справі, а тому вже “до заходу сонця вживав він заходів”, щоб врятувати свого друга. Князі передбачили подібний крок з боку царя, тому прийшли до нього зі словами: “Знай, царю, що за законом мідян та персів ніяка заборона й наказ, що видав цар, не можуть бути змінені”. Декрет, хоч і прийнятий необдумано, залишався в силі і мав бути виконаний.
“Тоді цар звелів привести Даниїла, та й вкинути його в яму для левів. Цар... промовив до Даниїла: ‘Твій Бог, Якому ти постійно служиш, Він врятує тебе!’” На отвір ями поклали камінь, і цар власноручно “запечатав її своєю печаткою та печатками своїх вельмож, щоб не було змінено нічого, що стосувалося Даниїлової справи. Після цього цар пішов до свого палацу і ліг спати не вечеряючи, крім того, звелів не приносити йому страви; до того ж сон утік від нього”.
Бог не перешкодив ворогам Даниїла вкинути його до лев'ячої ями. Він дозволив злим ангелам і нечестивим людям до певного моменту виконувати свій намір, щоб зробити визволення Свого слуги більш визначним, а поразку ворогів Істини й праведності — більш повною. “Бо й гнів людський обернеться на Твою славу”,(Псал.76:11) — говорить псалмист. Завдяки сміливості цього одного мужа, котрий вирішив піти за Істиною, а не розважливістю, сатана мав зазнати поразки, а Ім'я Бога — прославитися й звеличитися.
На світанку наступного дня цар Дарій поспішив до ями та й “кликнув сумним голосом: ‘Даниїле, слуго Бога Живого, чи твій Бог, Якому ти постійно служиш, міг урятувати тебе від левів?’”