За час візиту цариці Соломон настільки вичерпно просвітив її щодо джерела своєї мудрості й процвітання, що вона вже не звеличувала людину, а натомість визнала: “Нехай буде благословенний Господь, Бог твій, що вподобав тебе, і посадив тебе на престолі Ізраїля; а все це через Господню любов до Ізраїля навіки. І Він поставив тебе царем, щоб ти чинив суд і справедливість”.(1Цар.10:9) Бог бажав, щоб саме таке уявлення мали про Нього всі народи. І коли “всі земні царі хотіли бачити Соломона, щоб послухати його мудрості, яку Бог дав у його серце”,(2Хронік 9:23) Соломон деякий час вшановував Бога, з благоговінням вказував їм на Творця неба й землі, — безмежного у Своїй мудрості Правителя Всесвіту.
Якби Соломон у покірності серця і далі продовжував звертати увагу людей не на себе, а на Бога, Який дав йому мудрість, багатство і славу, якою прекрасною була б історія його життя! Однак, відзначаючи його чесноти, богонатхненне перо водночас свідчить і про його падіння. Вершина могутності, на яку був піднесений Соломон, та земні блага, що оточували його, затьмарили його розум; він втратив рівновагу і впав. Постійно звеличуваний людьми, він, врешті-решт, втратив здатність опиратися лестощам. Мудрість, якою він був обдарований, аби прославляти її Подателя, сповнила його гордістю. Він дозволив людям говорити про себе як про найбільш достойного слави за незрівнянну красу храму, задуманого і спорудженого ним на честь “Імені Господа Бога Ізраїлевого”.
Саме з цієї причини храм Єгови став відомий серед усіх народів як “Соломонів храм”. Людина привласнила собі славу, що належала Тому, “Хто вищий за найвищого”.(Екл.5:7) Навіть досі про той храм, відносно якого Соломон сказав; “Дім цей, що я збудував його, носить Твоє ім'я”, здебільшого говорять не як про храм Єгови, а як “Соломонів храм”.
Людська слабкість найповніше виявляється тоді, коли людина дозволяє прославляти себе за дари, якими її наділило Небо. Справжній християнин завжди й у всьому віддаватиме першість Богові. Жодні честолюбні прагнення не загасять його любові до Бога; непохитно й наполегливо він дбатиме про те, аби слава належала його Небесному Отцеві. Коли ми віддано звеличуємо Боже Ім'я, тоді наші спонукання перебувають під Божественним контролем і ми здатні розвивати свою духовну та інтелектуальну силу.
Ісус, божественний Учитель, завжди звеличував Ім'я Свого Небесного Отця. Він навчав Своїх учнів молитися: “Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім'я Твоє”. І вони не повинні були забувати визнати: “Твоя є ... слава”.(Матв.6:9,13) Великий Зцілитель так старанно спрямовував увагу людей не на Себе, а на Джерело Своєї сили, що зачудований народ, “бачучи, що німі розмовляють, каліки зцілені, криві ходять, а сліпі бачать”, прославляв не Його, а “Бога ізраїлевого”.(Матв.15:31) У Своїй славнозвісній молитві перед розп'яттям Христос проголосив: “Я прославив Тебе на землі... Прослав Сина Свого, — благав Він, — щоб і Син Твій прославив Тебе... Отче Праведний! Хоча не пізнав Тебе світ, та пізнав Тебе Я. І пізнали вони, що послав Мене Ти. Я ж Ім'я Твоє їм об'явив й об'являтиму, щоб любов, що Ти нею Мене полюбив, була в них, а Я в них!”.(Йоан.17:1,3,25-26)
“Хай не хвалиться мудрий своєю премудрістю, і хай не хвалиться лицар своєю хоробрістю, багатий багатством своїм хай не хвалиться! Ні! хто хвалиться, хай хвалиться тим, що розуміє і знає Мене, що Я — Господь, Який на землі чинить милість, правосуддя та правду, бо в цьому Моє уподобання, каже Господь!”(Єрем.9:22-23)
“Я піснею хвалитиму Ім'я Боже, співом вдячним Його величатиму!”;(Псал.69:31) “Достойний Ти, Господи Боже наш, прийняти славу, і честь, і силу”.(Об'явл.4:11) “Я буду всім серцем своїм вихваляти Тебе, Господи, Боже Ти мій, і славитиму повіки ім'я Твоє”.(Псал.86:12) “Зі мною звеличуйте Господа, і підносьте ім'я Його разом!”.(Псал.34:4)
Разом із нехтуванням духом жертовності та прагненням до самопрославлення, мало місце ще одне серйозне спотворення Божественного плану щодо Ізраїлю. Бог бажав, щоб Його народ був світлом для світу. їхнє життя повинно було відображати славу Його Закону. Для здійснення цього наміру Він подбав про те, щоб вибраний народ зайняв стратегічно важливе положення серед народів Землі.
За днів Соломона Ізраїльське царство простяглося від Гамату на півночі до Єгипту на півдні, і від Середземного моря до річки Єфрат. Через цю територію пролягало багато природних торгових шляхів, якими постійно рухались каравани з далеких країн. Таким чином, Соломону та його народові була дана можливість відкрити перед усіма народами характер Царя царів, навчити їх поважати і слухатися Його. Це пізнання мав отримати увесь світ. За допомогою вчення про жертвоприношення Христос мав бути звеличений перед народами, аби кожний бажаючий отримав можливість жити.
Очоливши націю, яка подібно до маяка мала світити оточуючим народам, Соломон повинен був використати дані Богом мудрість і силу впливу, щоб започаткувати великий рух просвітництва серед тих, хто не знав ані Бога, ані Його істини. Якби так сталось, тисячі людей почали б виконувати Божественні постанови; Ізраїль був би захищений від згубного впливу язичництва, і Господь слави був би гідно вшанований. Та Соломон випустив з уваги цю високу мету. Він не використав чудових можливостей просвітництва мандрівників, які постійно рухались по його землі, зупиняючись в її головних містах.
Місіонерський дух, яким Бог наділив Соломона та інших вірних ізраїльтян, поступився місцем духові гендлярства. Можливості, що виникали в результаті контактів з багатьма народами, використовувалися в особистих інтересах. Будуючи укріплені міста в найзручніших для торгівлі місцях, Соломон намагався зміцнити своє політичне становище. Він відбудував Гезер поблизу Йоппії, на дорозі між Єгиптом і Сирією; Беті-Херон, розташований на захід від Єрусалима, на шляху, що сполучав центральну частину Юдеї з Гелером і морським узбережжям; Меггідон, що знаходився на караванному шляху з Дамаску до Єгипту та з Єрусалима на північ; і “Тадмора в пустині”,(2Хронік 8:4) що розташувався на дорозі, якою простували каравани зі Сходу. Всі ці міста були дуже укріпленими. Торговельні зв'язки, здійснювані головним чином через Червоне море, значно розширились завдяки побудові “кораблів в Ец йон-Гевері... на березі Червоного моря в едомському краї”. Досвідчені моряки з Тиру разом із Соломоновими рабами “ходили на цих кораблях до Офіру, і взяли звідти ... золота і багато червоного дерева та дорогоцінного каміння”.(1Цар.9:26,28; 10:11)
Прибутки царя і його підлеглих значно зросли, але якою ціною! Через жадібність та недалекоглядність тих, кому були доручені Божі істини, незліченна кількість мандрівників залишалася в пітьмі, так і не пізнавши Єгови.
Який же разючий контраст між вчинками Соломона та діяльністю Христа під час Його земного життя! Спаситель хоча й володів “усякою силою”, проте ніколи не використовував її для самозвеличення. Жодна думка про земні завоювання та світську велич не заплямували Його досконалого служіння людству. “Мають нори лисиці, а гнізда небесні пташки, — сказав Він, — Син же людський не має де й голови прихилити”.(Матв.8:20) Хто у відповідь на поклик приєднався до служіння, котре здійснював Господь і Учитель, ті мали б навчитися і Його методам. Подорожуючи земними шляхами, Він ніколи не пропускав нагоди бувати на найбільш людних дорогах. У вільний від подорожей час Ісус жив у Капернаумі, названому “Його містом”.(див. Матв.9:1) Розташоване на шляху з Дамаска до Єрусалима, Єгипту і Середземного моря, це місто якнайкраще підходило для того, щоб бути центром діяльності Спасителя. Подорожні з багатьох країн переходили містом і зупинялися тут на відпочинок. Тут Ісус зустрічався з людьми різних національностей і соціального стану, які ставали носіями Його вчення в різні куточки далеких країн. Завдяки цьому люди починали цікавитися пророцтвами, які вказували на Месію; увага багатьох народів була звернена на Спасителя, а Його місія ставала відомою світові.