Таємно Неємія зумів оглянути всі мури. “Начальники не знали, куди я ходив, — говорить він, — та що я робив; ні юдеям, ні священикам, ні вельможам, ні старійшинам, ні кому іншому, що звершували працю, я до того часу нічого не розповідав”. Решту ночі він провів у молитві, усвідомлюючи, що ранок вимагатиме серйозних зусиль, аби надихнути й об'єднати своїх розчарованих співвітчизників.
Неємія отримав царські повноваження, згідно з якими мешканці міста повинні були співпрацювати з ним у відбудові міських мурів, але він не бажав застосовувати отриману ним владу. Він прагнув завоювати довіру та співчуття народу, знаючи, що лише єдність сердець і рук відіграватиме важливу роль у майбутній великій роботі. Зібравши вранці народ, він навів їм такі докази, які не могли не збудити їхні дрімаючі сили і не згуртувати розпорошені ряди.
Слухачі Неємії не знали, а він сам нічого не сказав про нічні оглядини міста. Проте ці оглядини багато в чому сприяли його успіхові, оскільки він міг говорити про становище міста настільки точно і докладно, що здивував своїх слухачів. Враження від занепаду й убозтва Єрусалима надали його словам особливої сили і щирості.
Неємія вказав народові, що вони стали посміховиськом серед язичників: їхня релігія зганьблена, їхній Бог — зневажений. Він розповів, як у далекій країні, почувши про їхні біди, благав Небо виявити до них милість; як, молячись, вирішив просити в царя дозволу прийти їм на допомогу. Як молив Бога, щоб цар не тільки дав йому дозвіл, а й наділив повноваженнями та виділив необхідну допомогу для виконання належної роботи. Неємія розповів, як на його молитву прийшла відповідь, після чого не залишилось жодного сумніву в тому, що це був Господній план.
Виклавши все та довівши, що покладається на керівництво Ізраїлевого Бога та перського царя, Неємія прямо запитав народ, чи готові вони скористатися такою можливістю і взятися за відбудову муру.
Цей заклик зворушив серця людей. Думка про виявлену до них милість Неба сприяла тому, що вони відчули сором за власний страх; сповнені бадьорості, вони одностайно вигукнули: “Станемо й збудуємо!” “І зміцнили вони руки свої на добре діло”.
Неємія вкладав у цю справу всю свою душу. Надія, енергія, ентузіазм і рішучість Неємії передавалися іншим, надихаючи їх благородною сміливістю і піднесеністю прагнень. Кожний бажав бути подібним до Неємії, підтримуючи руки та зміцнюючи серця своїх ближніх.
Вороги Ізраїлю, почувши про задум юдеїв, почали сміятися і глузувати з них, говорячи: “Що це за справа, яку ви робите? Чи не плануєте збунтуватись проти царя?” Але Неємія відповів: “Небесний Бог — Він пошле нам успіх; ми ж, Його слуги, беремось за будову, а ви не маєте ані частки, ані права, ані й згадки про вас в Єрусалимі”.
Одними з перших, котрі почали діяти з властивими Неємії запалом і ревністю, були священики. Завдяки своєму впливовому становищу ці мужі могли значною мірою сприяти або просуванню, або ж припиненню роботи. Їхня беззастережна готовність співпрацювати зробила значний внесок в успіх справи. Більшість князів і начальників Ізраїлю також горливо виконували свій обов'язок; імена цих вірних мужів із шанобливістю згадуються в Божій Книзі. Але “вельможі із текоян не нахилили своєї шиї до праці для свого Господа”. Пам'ять про цих лінивих служителів укрита ганьбою і служить пересторогою для всіх поколінь.
У кожному релігійному русі є люди, котрі хоч і не засуджують справи Божої, однак тримаються осторонь, відмовляючись брати в ній хоча б якусь участь. Таким не завадило б пам'ятати, що на Небі усе безпомилково записується до книги і за цими записами вони будуть суджені. У книзі зазначена кожна втрачена можливість у служінні Богові, а також увічнене кожне діло віри й любові.
У порівнянні з натхненним впливом Неємії приклад вельмож-текоян не мав жодної ваги. Майже увесь народ був охоплений почуттям патріотизму і завзяття. Здібні впливові мужі організовували з представників різних верств громадян окремі групи; кожний керівник такої групи брав на себе відповідальність за спорудження певної частини стіни. А про деяких написано, що вони будували “навпроти дому свого”.
Енергія Неємії не послаблювалась, адже фактично тільки тепер почалася справжня робота. З невсипущою пильністю він стежив за будівництвом, керуючи робітниками, зауважуючи хиби, уживаючи негайних заходів у випадках непередбачуваних ситуацій. Його присутність постійно відчувалася уздовж усього п'яти кілометрового муру. Вчасно сказаним словом підбадьорював боязких, квапив повільних і хвалив старанних. Він також постійно стежив за діями ворогів, які час від часу збиралися неподалік та перешіптувались поміж собою, після чого підходили до робітників і намагалися відволікати їхню увагу.
Серед численних занять Неємія не забував про джерело своєї сили. Його серце постійно підносилося до Бога, великого Наглядача над усіма. “Небесний Бог, — вигукнув Неємія, — Він дасть нам успіх!” — і відлуння цих слів надихало до праці усіх будівничих муру.
Однак відбудова оборонних споруд Єрусалима не обійшлась без неприємностей. Сатана невтомно докладав зусиль, аби викликати ворожнечу та розчарування. Санваллат, Товія і Гешем — його основні помічники в цій справі — рішуче повстали проти відбудови міста. Намагаючись викликати розбрат серед робітників, вони глузували над зусиллями будівничих, переконуючи їх, що здійснити цю справу неможливо і вона приречена на провал.
“Що роблять оці мізерні юдеї? — кричав глузливо Санваллат. — Невже ж їм це дозволять? ... Невже вони з купи пороху оживлять каміння, до того ж попалене?” Товія ще з більшим презирством додав: “Нехай собі будують! Вискочить лисиця й повалить їхній камінний мур”.
Незабаром будівничі зіткнулися ще з більшою опозицією. Вони були змушені постійно пильнувати, аби протистояти підступам своїх противників, які під маскою дружелюбності намагалися різними шляхами викликати замішання й недовіру. Вороги прагнули зламати мужність євреїв, тому склали змову, маючи на меті заманити Неємію до своєї пастки. Знайшлися і віроломні юдеї, котрі були готові сприяти їм у цій підступній справі. Розійшлася чутка, ніби Неємія склав змову проти перського монарха, бажаючи проголосити себе царем над Ізраїлем; усі помічники Неємії також звинувачувалися у зраді.
Але Неємія продовжував звертатися до Бога за керівництвом та підтримкою, і “в народу вистачало щирості й старанності до роботи”. Справа просувалася вперед, доки не були ліквідовані всі виломи в стінах, а сам мур був споруджений до половини належної висоти.
Коли вороги Ізраїлю побачили, що їхні зусилля марні, то сповнилися страшною люттю. Досі вони не наважувалися вдаватися до насильства, бо знали, що Неємія та його помічники діяли відповідно до царського дозволу; вороги побоювалися, що своєю активною протидією можуть стягнути на себе незадоволення монарха. Проте, засліплені ненавистю, вони виявились винними в тому злочині, у якому звинувачували Неємію. Зібравшись на раду, вони “змовилися всі разом, щоб воювати з Єрусалимом і зруйнувати його”.
У той час як самаряни змовлялися проти Неємії та його справи ззовні, декотрі незадоволені юдейські начальники намагалися розчарувати його, перебільшуючи пов'язані з роботою труднощі. “Ослабла сила в носіїв, — казали вони, — а звалищ багато — і ми не в змозі далі будувати мур”.
Розчарування прийшло ще й з іншого боку. “Юдеї, що жили між ними” і не брали участі в роботі, збирали всю інформацію від ворогів, поширювали її серед народу, ослаблюючи таким чином їхню мужність та сіючи незадоволення.
Але насмішки і глузування, перешкоди й погрози, здавалося, лише надихали Неємію до ще більшої рішучості та загострювали в ньому ще більшу пильність. Він усвідомлював усі небезпеки боротьби з ворогами, але не втрачав мужності. “Ми молилися до нашого Бога, — пише він, — і ставили проти них охорону як вдень, так і вночі”. “Тоді поставив я сторожу на низинах за муром, на відкритих місцях, народ за їхніми родинами, з мечами, списами та луками. Тоді я зробив перегляд і сказав до видатних громадян, до старійшин та до решти народу: ‘Не бійтеся їх! Пам'ятайте Господа великого та грізного, і воюйте за ваших братів, за ваших синів і дочок, за жінок ваших та за ваші доми’.