Отож, як почули наші вороги, що нам усе відомо, то Господь зламав їхній лихий задум, і всі ми повернулися до стіни — кожен до праці своєї. Тож від того дня половина моїх людей працювала, а друга половина тримала списи, щити, луки та панцирі... Ті, котрі будували стіну і ті, котрі носили тягарі, були озброєні; однією рукою здійснювали працю, а другою міцно тримали зброю. Кожен, хто будував, мав меч прив'язаний до його боку, і так вони будували”.
Біля Неємії стояв сурмач, а на різних ділянках стіни стояли священики зі священними сурмами. Люди працювали на своїх місцях, але коли наближалася небезпека, подавався сигнал збору. “Отак ми працювали, — говорить Неємія, — половина нас міцно тримала списи від досвітку і аж до появи зірок”.
Мешканці навколишніх містечок і селищ отримали повеління залишатися в Єрусалимі, щоб стояти на варті вночі, а вранці бути готовими до праці. Це допомагало уникати зайвої затримки і позбавило ворога можливості нападати на будівничих дорогою на роботу чи під час повернення додому. Неємія та його помічники не ухилялися ані від труднощів, ані від важкої роботи. Ні вдень, ні вночі, ні навіть під час короткого сну вони не роздягалися і не відкладали на бік зброї.
Опозиція відкритих ворогів та розчарування від уявних друзів — усе, із чим зустрічалися будівничі за днів Неємії, — характерне явище сьогодення, з яким стикаються усі Божі працівники. Християни зазнають випробувань не тільки через гнів, презирство та жорстокість ворогів, а й через лінощі, непослідовність, інертність і віроломство друзів і помічників. На них сиплеться град глузувань і докорів. Ворог, котрий спочатку тільки глузує, за слушної нагоди вдається до більш жорстоких, насильницьких дій.
Сатана використовує кожну непосвячену людину для виконання своїх намірів. Серед людей, які вважають себе прихильниками Божої справи, є й такі, котрі об'єдналися з Його ворогами, піддаючи Його справу нападкам найлютіших ворогів. Навіть декотрі з тих, хто бажає Божій справі успіху, послаблюють руки Його слуг тим, що вислуховують і передають наклепи, вихваляння і погрози Його противників. При цьому вони й самі наполовину вірять сказаному.
Із дивовижним успіхом сатана діє через своїх поплічників; усі, котрі піддаються його впливу, стають знаряддям диявольської сили, яка губить мудрість мудрих і розум розумних. Але Божий народ, подібно до Неємії, не повинен ані боятися, ані зневажати своїх ворогів. Довіряючи Богові, вони мають невпинно рухатися вперед і самовіддано виконувати Його роботу, доручивши себе Тому, справу Котрого відстоюють.
Під тягарем великих розчарувань Неємія покладався на Бога і Його надійний захист. І Той, Хто був опорою Своєму слузі у ті часи, запишався захисником Свого народу в усі віки. У будь-якій кризі Його народ може з упевненістю сказати: “Коли за нас Бог, то хто проти нас?” (Римл.8:31). Якими б хитромудрими не були плани сатани та його прихильників, Бог здатний викрити і звести нанівець їхні задуми. Нині відповіддю віри мають стати слова Неємії: “Бог наш воюватиме для нас”. Бог дбає про Свою справу, і жодна людина не спроможна перешкодити її успішному завершенню.
Розділ 54. Засудження здирства
(На підставі Неємії 5)
Відбудову єрусалимської стіни ще не було повністю закінчено, як увагу Неємії привернуло жалюгідне становище бідних верств суспільства. У зруйнованій країні землеробство продовжувало залишатися занедбаним. Більше того, через егоїзм деяких переселенців Господнє благословення обминуло їхній край і відчувався брак хліба.
Щоби прогодувати свої сім'ї, бідняки змушені були купувати хліб у борг за непомірно високими цінами. Їм також доводилося позичати гроші в лихварів, аби заплатити високі податки, якими їх обкладали перські царі. На додачу до всіх нещасть заможніші юдеї, користуючись їхньою нуждою, наживали собі багатство.
Господь через Мойсея звелів Ізраїлеві збирати кожного третього року десятину для бідних. Були передбачені й інші заходи: кожного сьомого року землю не засівали і самосійний урожай призначався також для бідних. Правильне виконання цих постанов, даних для полегшення долі бідних і розвитку добродійності, допомагало людям пам'ятати, що все належить Богові; вони ж у свою чергу могли стати знаряддям для благословення ближніх. Намір Єгови полягав у тому, щоб ізраїльтяни отримали таке виховання, яке звільнило б їх від егоїзму і допомогло сформувати благородний характер.
Бог також навчав через Мойсея: “Якщо позичиш гроші комусь із Мого народу, вбогому, який біля тебе... то не накладатимеш на нього відсотків”. “Не позичатимеш братові своєму на відсотки ні грошей, ні харчів, ні будь-чого іншого, з чого беруть відсотки”.(Bиx.22:24; П. Закону23:20) І далі Він говорить: “Коли ж буде серед тебе убогий, будь-хто із братів твоїх, у якомусь твоєму місті на твоїй землі, що Господь, Бог твій, дає тобі, то не зроби запеклим свого серця, і не замкни своєї руки від убогого брата свого; ти обов'язково відкриєш руку йому, і позичиш за його потребою, що бракуватиме йому”. “Бо й справді, убогі ніколи не переведуться на землі, тому Я наказую тобі: Щедро відкривай свою долоню для брата свого, для нужденного й убогого в твоїм краю”.(П. Закону15:7-8,11)
Після повернення з вавилонського полону багаті юдеї чинили всупереч цим повелінням. Коли бідні змушені були позичати гроші для виплати податку цареві, багаті давали їм у борг, однак під дуже високі відсотки. Беручи в убогих під заставу землю, вони поступово призводили невдачливих боржників до крайнього зубожіння. Чимало людей змушені були продавати своїх синів і дочок у рабство. Здавалося, не існувало жодної надії на поліпшення, жодної можливості викупити своїх дітей і землі, жодної перспективи, крім постійно зростаючого відчаю, непроглядної нужди і рабства. Проте вони належали до одного народу, були дітьми одного і того ж Заповіту, що й їхні більш удачливі брати.
Врешті-решт, народ звернувся до Неємії. “Ось, ми віддаємо, — сказали вони, — в рабство наших синів і наших дочок, а деякі з наших дочок вже перебувають у рабстві і не в наших силах викупити їх, оскільки інші люди володіють нашими землями й виноградниками”.
Коли Неємія почув про цей жорстокий утиск, він сповнився обуренням. “Сильно запалав у мені гнів, — говорить він, — коли я почув їхній зойк та ці слова”. Він розумів: насильницьке здирство можна викорінити, лише беззастережно підтримавши справедливість. Із властивою йому енергією та рішучістю він узявся до роботи, щоб полегшити долю своїх братів.
Неємію зовсім не бентежило те, що гнобителями були заможні люди, підтримка котрих була вкрай необхідною при відбудові міста. Він суворо докорив вельможам і начальникам, після чого у присутності великого зібрання народу виклав перед ними Божі вимоги з цього питання.
Неємія нагадав їм події, що мали місце під час царювання Ахаза. Він повторив слова застереження, з якими Бог звернувся в той час до Ізраїлю, докоряючи за жорстокість та утиск. Нащадки Юдеїв через своє ідолопоклонство були віддані в руки своїх же братів-ізраїльтян — ще більших ідолопоклонників. Сповнені ненависті ізраїльтяни знищили в бою чимало юдейських мужів та захопили їхніх жінок і дітей з наміром утримувати їх у рабстві або ж продати язичникам.
Через гріхи юдеїв Господь не запобіг цій страшенній битві, хоча через пророка Одеда докорив армію-переможницю за її жорстокий задум. “Ви задумуєте здобути собі рабів та невільниць серед дітей Юдеї та Єрусалиму. Та хіба ж у вас самих немає провин перед Господом, Богом вашим?”.(2Хронік 28:10,15) Одед попередив ізраїльтян, що Господній гнів запалав проти них, а тому їхня несправедливість та утиск інших обов'язково стягнуть Його суди. Почувши ці слова, воїни залишили полонених та здобич у присутності князів і всього збору. Тоді деякі з вождів Єфремового племені “взяли полонених, і одягли всіх нагих із отриманої здобичі, взули їх, нагодували, напоїли, намастили їх оливою, кожного слабого з них посадили на ослах, і припровадили їх у Єрихон, місто пальм, до їхніх братів”.(2Хронік 28:10,15)
Тоді Неємія разом з іншими юдеями викуповували своїх братів, проданих язичникам. Тепер він нагадав про ту подію, протиставляючи цей факт діям тих, хто задля зиску поневолював своїх братів. “Не добра ця справа, що ви робите! — сказав він. — Чи ж не в страсі Божому ви мали б ходити, через ганьбу, яку ви зазнали від тих народів, — наших ворогів?”