Неємія наголосив, що він особисто, як уповноважений перського царя, міг би вимагати великих податків на власну користь. Однак він не брав навіть того, що по праву належало йому, натомість щедро обдаровував бідних, полегшуючи їхню долю. Він закликав усіх юдейських начальників, винних у здирстві, залишити це беззаконня, повернути бідним землі і приріст із позичених грошей, який вони вимагали, а в майбутньому позичати їм без застави та лихви.
Ці слова були проголошені в присутності усього зібрання. Якби начальники захотіли виправдати себе, вони мали можливість це зробити. Але вони не мали що заперечити. “Повернемо, — оголосили вони, — і не будемо нічого жадати від них! Зробимо так, як ти говориш!” Тоді Неємія в присутності священиків “заприсягнув їх, що так зроблять”. “Тоді вся громада голосно промовила: ‘Амінь!’ Прославили вони Господа, після чого народ зробив так, як було домовлено”.
Ця історія містить вельми важливий урок. “Корінь усього лихого — грошолюбство”.(1Тим.6:10) Для нашого покоління жадоба наживи стала всеосяжною пристрастю. Часто багатство здобувається шляхом обману. Чимало людей, які ведуть боротьбу з бідністю, змушені тяжко працювати за мізерну платню, та все ж не спроможні задовольнити найелементарніші життєві потреби. Виснажлива праця й нестатки без жодної надії на краще життя лягають на них непосильним тягарем. Змучені й пригнічені турботами, вони не знають, куди звернутися по допомогу. І все це через те, що багатії прагнуть до надмірності і накопичення багатства.
Любов до грошей та зовнішнього блиску перетворила наш світ на вертеп злодіїв і грабіжників. У Писанні говориться, що зажерливість та утиск будуть вельми поширені перед Другим приходом Христа. “Тепер слухайте ви, багатії... — пише Яків, — ви назбирали скарбів на останні дні! Ось затримана вами платня робітників, які жали на ваших нивах, вже волає і голосіння женців досягли вух Господа Саваота. Ви розкошували на землі й насолоджувалися, наситили серця свої, немовби на день заколення. Ви засудили й убили Праведного; Він вам не чинив опору”.(Якова 5:1-6)
Навіть серед тих, які вважають, що ходять у Господньому страху, є люди, котрі поводяться подібно до ізраїльських вельмож. Користуючись своєю владою, вони вимагають більше, ніж їм належить, і таким чином стають гнобителями. Через скупість і віроломство так званих послідовників Христа, через те, що в церковних книгах записані імена людей, які здобувають багатство шляхом несправедливості, релігія Христа зневажена. Марнотратство, шахрайство і здирство вбивають в серцях віру і руйнують духовність багатьох людей. Церква значною мірою відповідальна за гріхи своїх членів. Якщо вона не підносить свій голос проти зла, значить схвалює його.
Звичаї світу не можуть бути нормою для християнина. Він не повинен переймати його жорстокі правила, шахрайство і здирство. Кожний несправедливий учинок проти ближнього — порушення золотого правила Христа. Кожне заподіяне Божим дітям зло, в особі Його святих учинене Самому Христові. Кожна спроба скористатися незнанням, слабкістю або нещастям іншого зазначена в небесних книгах як обман. Хто по справжньому боїться Бога, той волітиме краще працювати день і ніч та їсти хліб злидарства, аніж потурати бажанню наживи, що призводить до утиску вдови й сироти та кривди стосовно чужоземця.
Навіть найменше відхилення від чесності руйнує чимало бар'єрів. Душа стає настільки нечутливою до впливу Божого Духа, що людина починає наживатися на нещасті ближнього. Здобутий такою ціною заробіток перетворюється на жахливу втрату.
Ми всі були боржниками Божественної справедливості, не спроможними заплатити свій борг. Тоді Божий Син зглянувся над нами і заплатив ціну нашого викуплення. Він став бідним, аби ми збагатилися Його убогістю. Виявляючи щедрість до Його бідних дітей, ми свідчимо про свою щиру вдячність за виявлену до нас милість. “Робімо добро усім, — радить апостол Павло, — а найперше тим, які рідні у вірі”.(Гал.6:10) Його слова співзвучні словам Спасителя: “Убогих ви завжди маєте біля себе і будь-коли можете робити їм добро”.
“Усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, так чиніть їм і ви, бо в цьому Закон і Пророки”.(Марк.14:7; Матв.7:12)
Розділ 55. Змова язичників
(На підставі Неємії 6)
Санваллат і його спільники не наважувалися на відкриту війну з юдеями, натомість причаїлися і з дедалі більшою злістю намагалися розчаровувати, бентежити та шкодити їм. Відбудова стіни навколо Єрусалима швидко наближалася до свого завершення. Якщо буде закінчений мур і поставлені ворота, то ці вороги Ізраїлю не зможуть навіть мріяти про те, щоб увійти до міста. Тому вони з особливою ревністю намагалися перешкодити цій роботі. Нарешті вони розробили план, за яким сподівалися виманити Неємію з міста, захопити його і вбити або ув'язнити.
Прикинувшись, ніби бажають перемир'я між ворогуючими сторонами, вони запропонували Неємії зустрітися в одному із селищ на рівнині Оно. Але просвітлений Святим Духом щодо справжнього наміру ворогів, Неємія відмовився. “І послав я до них послів, — пише він, — говорячи: я роблю велику працю, і тому не можу прийти. Чого б то мала перериватися робота, коли я залишу її і зійду до вас?” Але спокусники наполягали. Чотири рази вони посилали за ним і щоразу отримували одну і ту саму відповідь.
Переконавшись, що їхні плани не спрацьовують, вороги вдалися до більш рішучих дій. Санваллат послав до Неємії людину з відкритим листом такого змісту: “Між народами ходить поголоска, та й Гешем каже: ти та юдеї задумали збунтуватись, тому-то ти й будуєш стіну, бажаючи стати їхнім царем... Ти навіть пророків понаставляв, щоб оповіщали про тебе в Єрусалимі, говорячи: Є цар над Юдеєю! А тепер дійде чутка про все це до царя. Отож, приходь, і порадьмося разом”.
Якби такі чутки відповідали дійсності, тоді була б причина для занепокоєння, адже якби щось подібне дійшло до царя, тоді найменша підозра могла б обернутися найсуворішою карою. Але Неємія був упевнений у фальшивості листа, написаного лише для того, щоб викликати страх і заманити його в пастку. Його припущення підтверджував той факт, що лист надійшов відкритим, очевидно, для того, щоб люди ознайомилися з його змістом і злякалися.
Неємія негайно дав відповідь: “Не було таких речей, про які ти говориш, вигадав ти їх своїм розумом”. Неємії були відомі лихі задуми сатани. Він знав, що усе це робилося, щоб послабити руки будівельників і таким чином зруйнувати їхні плани.
Сатана зазнавав поразку за поразкою; нарешті зі ще більшою злобою й хитрістю він приготував набагато підступнішу і небезпечнішу пастку для Божого слуги. Санваллат і його спільники підкупили людей, які, удаючи друзів Неємії, мали переказати йому згубну пораду, котра нібито походила від Господа. Головною дійовою особою в цій брудній справі був Шемая, який досі користувався доброю репутацією в Неємії. Цей чоловік замкнувся в кімнаті неподалік від Святині, удаючи, що боїться за власне життя. На той час храм уже був захищений мурами і ворітьми, але міські ворота ще не були встановлені. Роблячи вигляд, що дуже тривожиться за безпеку Неємії, Шемая порадив йому сховатися у храмі. “Ходімо разом у Божий дім, у середину храму, — запропонував він, — і замкнімо за собою двері, бо прийдуть убити тебе, — власне вночі прийдуть убити тебе”.
Якби Неємія послухався цієї підступної поради, йому довелося б пожертвувати своєю вірою в Бога і постати перед народом жалюгідним боягузом. Адже він сам стверджував, що виконує важливу місію і покладається на Божу силу, тому було б непослідовно ховатися через страх. У разі його малодушності, охоплений тривогою народ також кинувся б шукати собі сховище, а місто залишилося б незахищеним і стало б легкою здобиччю ворогів. Цей єдиний нерозважний учинок Неємії перекреслив би все, чого йому вдалося досі досягти.
Неємія швидко зорієнтувався у справжньому намірі свого “порадника”. “І зрозумів я, що то не Бог послав його, — повідомляє Неємія, — а він сам сказав про мене те пророцтво, бо Товія та Санваллат підкупили його. А підкупили його для того, щоб я зі страху вчинив так і згрішив, та щоб вони могли пустити про мене недобру славу...”