Порушення суботи — ознака, яка вирізняла ізраїльтян з-поміж усіх інших народів як поклонників правдивого Бога, — було ще одним наслідком зв'язків з язичниками. Неємія виявив, що язичницькі купці й торговці, котрі приходили до Єрусалима із сусідніх місцевостей, спокусили багатьох ізраїльтян займатися торгівлею в суботу.
Були, звичайно, й такі, хто не йшов на поступки і не жертвував своїм принципом, але чимало ізраїльтян порушували Заповідь та разом з язичниками намагалися схилити до цього й вірних. Ці люди насмілювались відверто порушувати суботу. “Тими днями, — пише Неємія, — бачив я в Юдеї таких, що топтали в суботу чавила, носили снопи і нав'ючували ослів вином, виноградом, фігами та іншим грузом, і везли в Єрусалим суботнього дня... Та й тиряни мешкали в Єрусалимі; вони привозили рибу та усякий крам і продавали в суботу юдеям”.
Усього цього можна було б уникнути, якби начальники застосовували свою владу, але через свої особисті інтереси вони не бажали псувати стосунки з нечестивими. Неємія безстрашно викрив їхнє нехтування обов'язками. “Для чого ви звершуєте таке зло, оскверняючи суботній день? — суворо запитав він. — Хіба ж не так чинили ваші батьки, за що наш Бог спровадив усе це лихо на нас та на це місто? Ви ще збільшуєте гнів на Ізраїля, осквернюючи суботу!”
Далі він наказав: коли падатиме “на єрусалимські брами перед суботою вечірня тінь”, їх потрібно зачиняти, і відчиняти лише після закінчення суботи. Довіряючи більше своїм слугам, аніж тим, кого могли призначити єрусалимські магістрати, він поставив їх біля воріт, щоб стежили за виконанням його наказу.
Не бажаючи відмовлятися від своїх намірів, “крамарі та продавці зі своїм крамом не раз і не два ночували поза Єрусалимом”, сподіваючись там налагодити торгівлю з мешканцями міста або його околицями. Неємія попередив їх, що при повторенні таких дій вони будуть покарані. “‘Чого ви ночуєте перед стіною? — запитав він. — Якщо ви повторите це ще раз, я накладу на вас руку!’ Від того часу вони не приходили в суботу”.
Він звелів також левитам охороняти ворота, знаючи, що вони користуються більшою повагою, ніж звичайні люди; від цих Божих служителів можна було очікувати і більшої щирості в підкоренні Законові Єгови.
Потім Неємія звернув свою увагу на небезпеку, яка знову нависла над Ізраїлем через одруження та спілкування з ідолопоклонниками. “У той самий час, — пише він, — бачив я також юдеїв, які брали собі за жінок ашдонянок, аммонітянок, моавітянок. В результаті їхні діти говорили наполовину по-ашдодському, і не вміли розмовляти юдейською, а лише мовами інших народів”.
Ці беззаконні зв'язки були джерелом великих неприємностей для ізраїльтян, оскільки деякі одружені з язичницями займали високе становище, були вождями народу; до них по праву могли звертатися за порадою і брати з них приклад. Передбачаючи крах нації в разі поширення цього зла, Неємія провів серйозну розмову з порушниками. Він навів приклад Соломона, нагадавши їм, що жодний народ не мав настільки обдарованого мудрістю від Бога царя, проте язичеські жінки відвернули його серце від Бога, а його приклад розбестив Ізраїль. “Чи й нам про вас чути, — суворо запитав Неємія, — що ви зраджуєте Бога нашого? Не давайте ваших дочок їхнім синам, і не беріть їхніх дочок для ваших синів та за себе”.
Коли Неємія виклав перед ними Божі повеління і нагадав про жахливі суди, що спіткали Ізраїль у минулому саме через цей гріх, їхнє сумління прокинулося. Це послужило початком великих реформ, які відвернули Божий гнів та здобули Його ласку і благовоління.
Декотрі з тих, котрі брали участь у священному служінні, благали за своїх язичеських дружин, стверджуючи, що не можуть розлучитися з ними. Однак винятків не існувало: ані звання, ані становище не могли бути підставою для поблажливості. Якщо хтось зі священиків або начальників відмовлявся розірвати зв'язок з ідолопоклонниками, його негайно звільняли від служіння Господеві. Онука первосвященика, одруженого з дочкою горезвісного Санваллата, не тільки звільнили зі служіння, а й негайно випровадили з Ізраїлю. “Пригадай же їм, Боже мій, — молився Неємія, — що вони опоганили священство та священицький і левитський Заповіт”.
Тільки день Божого суду відкриє, скількох душевних мук завдала ця вимушена суворість вірному Божому працівникові. Приречений вести постійну боротьбу із супротивниками, він прокладав шлях до перемоги виключно постом, покорою і молитвою.
Чимало ізраїльтян, які одружилися з ідолопоклонниками, через що були вилучені із громади, вирішили розділити їхню долю, приєднавшись до самарян. До них також долучилися і деякі високопоставлені Божі служителі, котрі назавжди пов'язали своє майбутнє із самарянами. Бажаючи закріпити такий союз, самаряни обіцяли краще засвоїти віру і звичаї юдеїв, а відступники твердо вирішили перевершити своїх колишніх братів, спорудивши на горі Гарізім храм на противагу Божому домові в Єрусалимі. їхня релігія представляла собою суміш юдаїзму з язичеством, а їхні претензії на право називатися Божим народом від покоління до покоління були джерелом розбрату, суперництва й ворожнечі між двома народами.
Для здійснення перетворень, які так само необхідні сьогодні, ми потребуємо мужів, котрі, подібно до Ездри та Неємії, не замовчували б і не вибачали гріх, а безстрашно відстоювали честь Бога. Люди, на яких лежить тягар цієї роботи, не мовчатимуть, коли коїться зло, і не приховуватимуть порок під покривалом удаваної любові. Вони пам'ятатимуть, що Бог безсторонній, а суворість, виявлена до деяких, може обернутися милістю для багатьох інших. Вони будуть також пам'ятати, що в людях, які засуджують гріх, завжди виявляється дух Христа.
Ездра та Неємія ходили в покорі перед Богом, визнаючи гріхи свої й народу та благаючи про прощення так, ніби вони самі були порушниками. Вони з усією терпеливістю працювали, молилися і страждали. Причиною надзвичайних труднощів у їхній роботі була не відверта ненависть язичників, а таємна ворожнеча лжедрузів, котрі, віддавшись на служіння злу, робили тягар Божих слуг удесятеро більшим. Від цих зрадників вороги Господа дізнавалися про те, що могли пізніше використати проти Його народу. Їхні лихі бажання та бунтівливий дух завжди суперечили ясним Божим вимогам.
Успіх, що супроводжував зусилля Неємії, показує, чого можуть досягти молитва, віра і мудрі рішучі дії. Неємія не був ані священиком, ані пророком, не претендував на якесь високе звання. Він був лише реформатором, покликаним на певний час. Він поставив собі за мету примирити свій народ з Богом. Натхненний таким великим завданням, Неємія віддавав усі свої сили для його вирішення. Його дії відзначалися чистотою і незмінною чесністю. Стикаючись зі злом і противниками істини, цей вірний Божий слуга займав настільки рішучу позицію, що, дивлячись на нього, народ знаходив мужність і нові сили для праці. Вони не могли не зауважити його вірності, патріотизму, глибокої любові до Бога, тому були готові йти за ним, куди б він не попровадив їх.
Старанне виконання доручених Богом обов'язків — важливий аспект справжньої релігії. Люди повинні використовувати обставини як дані Богом знаряддя для виконання Його волі. Негайні і рішучі дії в потрібний момент увінчаються славною перемогою, натомість недбалість і зволікання принесуть невдачу справі та ганьбу Богові. Якщо керівники Божої справи не виявляють потрібного запалу, якщо вони байдужі та нецілеспрямовані, тоді і Церква буде недбалою, лінивою, схильною до розваг. Але якщо вони палають святим бажанням служити лише Богові, то і Церква буде згуртованою, сповненою надії й запалу.
Слово Боже рясніє яскравими разючими контрастами. Гріх і святість стоять поряд, аби, одночасно споглядаючи їх, ми могли відмовитися від першого і прийняти друге. Сторінки, що описують ненависть, оманливість і віроломство Санваллата й Товії, розповідають також про благородство, посвяченість і самопожертву Ездри та Неємії. Ми, звичайно, вільні обрати одне чи інше. Жахливі наслідки порушення Божих Заповідей протиставляються благословенням, які є результатом послуху. Ми самі маємо вирішити: страждати від першого чи тішитися другим.
Відбудова Єрусалима та реформи, здійснені переселенцями під керівництвом Зоровавеля, Ездри й Неємії, уособлюють духовне відродження в останні дні історії Землі. Останок Ізраїлю був слабким і незахищеним від спустошливих нападів ворогів, але саме через нього Бог бажав зберегти на землі пізнання про Себе та Свій Закон. Вони були хоронителями істинної релігії, вартовими священної Істини. Вони багато пережили під час відбудови храму та стін Єрусалима; їм довелося зустрітися із сильною опозицією. Мужі, котрі керували цією великою роботою, несли на собі великий тягар, але з непохитною вірою, покірливим духом і твердою надією на Бога вони йшли вперед, тому що вірили в перемогу Божої Істини. Подібно до царя Езекії, Неємія “міцно тримався Господа, не відступався від Нього, додержував Заповідей Його... а тому був Господь із ним”.(2Цар.18:6-7)