Духовне відродження, символом якого була здійснювана робота за днів Неємії, Ісая змальовує такими словами: “І вони відбудують старі руїни, підіймуть спустошення давніх часів і відновлять міста зруйновані”. “Тобою будуть відбудовані руїни віковічні, ти знову поставиш підвалини минулих поколінь, і будуть тебе називати замуровником проломів, направником шляхів для поселення”.(Ісаї 61:4; 58:12-14)
У цих віршах пророк описує народ, який під час загального відступництва від істини і праведності прагнутиме відродити принципи, котрі є підвалинами Божого Царства. Ці люди — замуровники пролому, зробленого в Божому Законі, — захисній стіні, спорудженій Ним навколо Своїх вибраних дітей. Послух цим Заповідям справедливості, істини і чистоти буде їхнім вічним захистом.
У словах, значення яких заперечити неможливо, пророк описує особливу роботу відбудовника муру — народу останку. “Якщо ти в суботу стримаєш ногу свою, щоб у Мій день святий не чинити своїх справ; коли називатимеш суботу приємністю, днем Господнім святим та шанованим; шануватимеш її не йдучи в дорогу, залишиш свої справи та переговори, тоді в Господі знайдеш свою розкіш. Я посаджу тебе на висотах землі та зроблю, що ти споживатимеш спадщину Якова, предка твого, бо уста Господні так сказали”.(Ісаї 61:4; 58:12-14)
Наприкінці часу має бути відроджена кожна Божественна постанова. Пролом, зроблений у Законі внаслідок зміни людиною суботи, має бути замурований. Божий народ останку постане перед світом як реформатор, вказуючи усім, що Закон Божий — це основа кожної справжньої реформи, а субота четвертої Заповіді повинна залишатися пам'ятником творіння, постійним нагадуванням про Божу силу.
Ясними, зрозумілими словами вони говоритимуть про необхідність послуху всім Заповідям Десятислів'я. Спонукувані любов'ю Христа, Божі діти співпрацюватимуть з Ним у відбудові руїн. Вони повинні стати “замуровниками пролому, направниками шляхів для поселення”.(Ісаї 61:4; 58:12-14)
Розділ 58. Покликання Ісаї
Упродовж усіх довгих віків “горя й мороку, темряви й утиску”(Ісаї 8:22), якими позначилася історія людства з часу втрати нашими прабатьками Едемської оселі і до приходу Сина Божого — Спасителя світу; грішне людство пов'язувало свою надію із пришестям Визволителя, Який звільнить людей від рабства гріха і смерті.
Першим проблиском такої надії для Адама та Єви стали слова вироку, проголошеного над змієм в Едемі. Тоді в їхній присутності Господь сказав сатані: “І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п'яту”.(Бут.3:15)
Коли грішна пара слухала ці слова, їхні серця сповнилися надією, тому що в пророцтві про знищення влади сатани вони вбачали обітницю визволення від загибелі, спричиненої порушенням Закону. Хоча наші прабатьки й повинні були страждати від влади свого супротивника, оскільки піддалися його спокушенню і порушили ясне повеління Єгови, однак їм не слід було впадати в розпач. Божий Син виявив готовність спокутувати їхнє беззаконня власною кров'ю. Їм мав бути дарований час випробування, коли через віру в спасительну силу Христа вони зможуть знову стати Божими дітьми.
Сатана звів людину зі шляху послуху, і таким чином став “богом цього віку”.(2Кор.4:4) Влада, яка колись належала Адамові, перейшла до узурпатора. Але Божий Син добровільно погодився прийти на цю Землю, щоби понести покарання за гріх і цим не тільки викупити людину, а й повернути втрачену владу. Саме про це пророкував Михей: “А ти, башто Черідна, пагорбе дочки Сіону! До тебе вона прийде, знов повернеться влада перша”.(Мих.4:8) Апостол Павло називає це “викупом здобутого”.(Ефес.1:14) Псалмист також мав на думці остаточне повернення людині її відвічного спадку, коли сповістив: “Успадкують праведні землю, і повік будуть жити на ній”.(Псал.36:29)
Надія на викуплення через прийдешнього Сина Божого, Спасителя й Царя, ніколи не згасала в людських серцях. Уже на світанку історії людства були мужі, віра яких підносилася над тінями теперішнього і сягала реалій майбутнього. Через Адама, Сифа, Еноха, Метушалаха, Ноя, Сима, Авраама, Ісака, Якова та інших достойних мужів Господь передавав дорогоцінні одкровення Своєї волі. Таким чином, синам Ізраїлю — вибраному народові, з якого мав вийти обітований Месія, Бог дав пізнання вимог Свого Закону та спасіння через викупну жертву Свого улюбленого Сина.
Надія Ізраїлю знайшла своє втілення в обітниці, даній Авраамові під час його покликання; вона неодноразово була повторена його нащадкам: “І благословляться в тобі всі племена землі”.(Бут.12:3) Коли Авраамові був відкритий Божий задум щодо викуплення людства, Сонце Праведності осяяло його серце, і навколишня темрява розсіялася. Коли ж, нарешті, прийшов час, і Спаситель особисто ходив по землі, навчаючи людських синів, Він свідчив юдеям про світлу надію патріарха на спасіння через грядущого Викупителя. “Авраам, отець ваш, був радий побачити день Мій, — говорив Христос, — і він побачив і зрадів”.(Йоан.8:56) Цю блаженну надію провістив і помираючий патріарх Яків у благословенні Юди:
“О Юдо, — твої брати будуть тебе уславляти! Рука твоя — на шиї твоїх ворогів, сини батька твого схиляться тобі до ніг... Не відійметься берло від Юди, ані жезл із-поміж стіп у нього, поки не прийде Примиритель; Йому коритимуться народи”.(Бут.49:8-10)
І знову на кордоні Обітованого Краю про прихід Викупителя світу пророкував Валаам: “Я бачу Його, але не тепер, дивлюся на Нього, та Він не близький! Сходить зоря від Якова, і підіймається берло з Ізраїля, — поламає він боки Моава та розгромить всіх синів Сифа!”.(Числ.24:17)
Через Мойсея Ізраїлеві був відкритий Божий намір послати Свого Сина для викуплення грішного людства. Незадовго до своєї смерті Мойсей проголосив: “Пророка з-посеред тебе, з братів твоїх, такого, як я, поставить Господь, Бог твій, — Його будете слухати”. Господь через Мойсея цілком зрозуміло повчав Ізраїля щодо пришестя в майбутньому Месії. “Поставлю Пророка для них з-поміж їхніх братів, такого, як ти, — говорив Господь Своєму слузі, — і дам Я слова Свої в уста Його, і Він їм говоритиме все, що Я накажу”.(П. Закону18:15,18)
За часів патріархів жертвоприношення, пов'язані з Божественним служінням, постійно нагадували про прихід Спасителя; про це саме впродовж усієї історії Ізраїлю нагадувало і служіння у Святині. Через служіння в Скинії, а згодом у храмі, який замінив її, народ щодня мав можливість за допомогою символів і прообразів засвоювати великі істини щодо приходу Христа як Викупителя, Священика й Царя. Раз на рік ізраїльтяни подумки зверталися до заключних подій великої боротьби між Христом і сатаною, — до дня остаточного очищення Всесвіту від гріха та грішників. Жертви й приношення обрядового закону Мойсея завжди вказували на досконаліше служіння — небесне. Земна Святиня, у якій приносилися дари і жертви, була “образом для часу теперішнього”; два священних відділення Святині були також “образами небесного”, бо Христос, наш великий Певосвященик, сьогодні є “Священнослужителем Святині й правдивої Скинії, яку збудував Господь, а не людина”.(Євр.9:9,23; 8:2)
Відколи Господь оголосив змієві в Едемі: “Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її”,(Бут.3:15) сатана зрозумів, що ніколи не матиме абсолютної влади над мешканцями цього світу. Коли Адам і його сини почали приносити визначені Богом обрядові жертви, які вказували на прийдешнього Викупителя, сатана побачив у цьому запоруку об'єднання землі й Неба. Упродовж усіх наступних віків він працював над тим, аби розірвати це єднання. Він невтомно намагався представити Бога й обряди, які вказують на Спасителя, у фальшивому світлі; і йому вдалося отримати перемогу над більшістю людства.