— Він зателефонував мені сам. Знайшов моє прізвище в телефонному довіднику. Принаймні, він так казав мені.
— У нього була ваша візитка.
Я здивувався.
— Он як. А я й забув.
— Ви не думали про те, чому він вибрав саме ваше прізвище? Може, знав про вашу коротку пам'ять?
Я дивився на нього, тримаючи в руці чашку кави. Він уже трохи мені подобався. Він таки мав дещо за душею.
— Так от чого ви до мене прийшли, — сказав я.
Він кивнув.
— Решта, як ви розумієте, балачки. — Він ввічливо усміхнувся й чекав.
Я налив ще кави.
Ренделл зосереджено вивчав кремову поверхню столу.
— Трохи запилюжено, — сказав він й подивився мені у вічі. — Певно, на всі ті події треба глянути трохи інакше. Я думаю, що ваші підозри щодо Маріотта справедливі. В банківському сейфі він зберігав двадцять три тисячі готівкою. До речі, щоб з'ясувати це, довелося витратити безліч часу. До того ж там були розписки на чималу суму і боргова заставна на будинок. А розташований той будинок на П'ятдесят четвертій Західній вулиці.
Він узяв ложечку й поцокав нею по краєчку блюдця.
— Вас зацікавило це? — м'яко спитав він, усміхаючись. — П'ятдесят четверта Західна вулиця, одна тисяча шістсот сорок чотири?
— Так, — хрипло відповів я.
— У його сейфі знайдено чимало коштовностей — така собі колекція. Однак я не вважаю, що він їх поцупив. Скоріш за все йому їх подарували. Через якісь обставини чи побоювання він не наважувався їх продати.
Я кивнув:
— Мабуть, він відчував, що ці прикраси крадені.
— Так от. Боргова заставна спершу не привернула моєї уваги. Але згодом дещо прояснила. Ми одержуємо з сусідніх районів повідомлення про вбивства і загадкові смерті. Ми маємо їх читати того ж самого дня. Нам заборонено влаштовувати обшуки без ордера чи перевіряти, є в когось зброя, якщо нема доказів. Часом ми порушуємо ці правила, бо змушені так робити. Хоча таким, як ви, саме це муляє в роботі поліції. Так от, деякі повідомлення я переглянув лише сьогодні вранці. Зокрема, про вбивство негра на Центральній авеню минулого четверга. Вчинив його колишній каторжник Лось Меллой. При тому був свідок. І провалитися мені крізь землю, якщо той свідок не ви. — Він лагідно усміхнувся — то була його третя усмішка. — Хіба ні?
— Я слухаю.
— Розумієте, я побачив повідомлення лише сьогодні вранці. Глянув на прізвище того, хто ж його складав. Виявилося, що я його знаю — Налті. Я тоді зрозумів, що справи кепські. Бо Налті неабиякий хлопець. Вам доводилося бувати на Крест-лайн?
— Авжеж.
— Поблизу є місце, де старі товарні вагони переобладнують під котеджі. В мене й самого є котедж, але не з товарного вагона. Ті вагони привозять на платформах, вірите чи ні, але вони стоять без коліс. Так от Налті з тих хлопців, які можуть бути вагоноводами у таких вагонах.
— Недобре, — сказав я, — як-не-як, а все ж побратими-поліцейські.
— Я зателефонував Налті, він мимрив, затинався, кілька разів сплюнув, тоді сказав, що у вас є якась ідея щодо дівчини, яку звуть Вельма. Меллой був її коханцем кілька років тому, і що ви мали побачитися з вдовою колишнього власника кафе, де сталося вбивство, і що Меллой з тією дівчиною там працював. Адреса вдови — П'ятдесят четверта Західна вулиця, тисяча шістсот сорок четвертий будинок, на який Маріотт мав боргову заставну.
— Невже?
— Я вирішив, що такого збігу обставин для одного ранку досить, — сказав Ренделл. — І тому я тут. І, як бачите, поводжуся надто стримано.
— Річ у тім, — відповів я, — що все набагато складніше, ніж можна уявити спершу. Вельма, коли вірити місіс Флоріан, померла. У мене є її фото.
Я пішов до вітальні, поліз у кишеню піджака. Рука моя завмерла на півдорозі. Буде смішно, якщо фотографії зникли. Але вони були на місці. Я витяг їх, приніс на кухню й поклав знімок дівчини в костюмі П'єро перед Ренделлом. Він почав уважно розглядати.
— Ніколи не зустрічав, — сказав він. — Друге фото таке ж?
— Ні, це портрет місіс Грейл, вирізаний з газети Енн Ріордан.
Він глянув на вирізку й кахикнув:
— За двадцять мільйонів я сам би одружився з нею.
— Хочу вам дещо повідомити, — сказав я. — Минулої ночі я мало не з'їхав з глузду. І тоді в мене виникла божевільна думка зайнятися цією справою самому. Лікарня розташована на розі Двадцять третьої вулиці й Дискансо в Бей-Сіті. Належить чоловікові на ім'я Сондерборг, який стверджує, що він лікар. У нього в лікарні притулок для злочинців. Я бачив там в кімнаті Лося Меллоя цієї ночі.
Ренделл застиг, дивлячись на мене.
— Ви певні?