Тьмяні лискучі пірси сягали кудись далеко — у темряву ночі і води. У повітрі носилася суміш запахів олії й океану. Продавець сосисок вів своє: «Ви зголодніли, люди! Люди, ви зголодніли! Смачні, гарячі сосиски! Сюди!»
Стоячи під білим наметом, він довгою виделкою витягав сосиски. Навіть у цю пору року справи в нього йшли непогано. Мені довелося почекати, поки він лишився сам.
— Як називається корабель, що стоїть останнім? — спитав я, кивнувши на пароплав, який мене цікавив.
— «Монтесіто», — відказав продавець, уважно глянувши на мене.
— Чи може людина з грошима добре провести там час? — Як то — добре?
Я навмисне грубо зареготав.
— Гарячі сосиски! — знову заходився викрикувати він. — Смачні гарячі сосиски!
Потім стиха спитав:
— Цікавитеся жінками?
— Ні. Мені б каюту із свіжим морським повітрям та доброю їжею. І щоб ніхто не турбував. Так би мовити, своєрідна відпустка.
— Не чув жодного слова, — відказав продавець.
Він одвернувся від мене і завів пісню про сосиски. Не знаю чому, але я був певен, що він займається не тільки ними. Щось у його обличчі підказало мені.
Двоє молодят підійшли до намету, купили сосиски і повільною ходою рушили далі, відкушуючи сосиски одне в одного. Рука хлопця лежала на дівочих грудях.
Продавець нахилився до мене, ще раз пильно оглянув.
— А я б хотів насвистувати зараз мелодію «Троянди Піккардії», — сказав він і замовк. По паузі додав: — Вам доведеться розщедритися.
— Скільки?
— П'ятдесят — і не менше. Звісно, у тому разі, якщо вони вам самому не потрібні.
— Колись це було хороше місто, — сказав я, — місто, де можна відпочити.
— Воно таке й досі, — пирхнув він. — Навіщо ж було мене питати?
— Сам не знаю, — відповів я, кинувши долара на прилавок. — Поклади ці гроші у банк для немовлят чи виконай «Троянди Піккардії».
Він схопив купюру, швидко згорнув її навпіл, потім ще раз і ще, поклав на прилавок і дав щигля. Згорнута купюра влучила мені в груди і впала на землю. Я нахилився, підняв її й озирнувся. Але жодного, хто б нагадував переодягненого поліцейського, не помітив.
Я сперся об прилавок і знову поклав купюру.
— Люди не жбурляють у мене грошима. Вони мені їх вручають. Зрозумів?
Продавець обережно узяв долар, розгладив і витер фартухом. Одкрив шухляду з грошима й кинув його туди.
— Ще кажуть — гроші не смердять, — промовив він, — але я часом сумніваюся.
Я не відповів, бо до прилавка підійшли кілька покупців і він заходився клопотатися біля них. На вулиці швидко холодніло.
— Я б не їхав на «Роял Краун», — сказав продавець. — То для всілякої дрібноти. А ви мені нагадуєте шпика. Однак то ваш клопіт. Сподіваюся, ви вмієте плавати?
Я пішов геть, дивуючись з себе: навіщо я взагалі звернувся до нього? Довірився передчуттю. Довіритися довірився, а мене пошили у дурні. Яка ж користь з інтуїції? Хіба можна замовити чашку кави, заплющивши очі і не дивлячись у меню? Тож сиди собі зі своєю інтуїцією!
Я походжав вулицею, щоб остаточно пересвідчитися, чи за мною не стежать. Потім почав шукати ресторан, де не смердить олією. І знайшов такий — під червоною неоновою вивіскою.
Бар відділяла бамбукова завіса. За роялем сидів женоподібний хорошунчик з довгим волоссям, пофарбованим хною. Він хтиво торкався клавіш і фальшиво співав популярну пісню «Сходи до зірок». Я взяв сухе мартіні і поспіхом пройшов до залу.
Обід за вісімдесят п'ять центів на смак був схожий на папір для обгортання бандеролей. Приніс його офіціант, глянувши на якого, можна було сказати точно: він заріже вас за двадцять п'ять центів, перерве горлянку за шістдесят і втопить у діжці з цементом за півтора долара плюс транспортні витрати.
Розділ 35
Поїздка коштувала четвертак. Водне таксі — старий, пофарбований катер зі скляною кабіною на дві третини довжини — мчало повз яхти, що стояли на якорі, обминуло купу каміння, якою закінчувався хвилеріз. Несподівано велика хвиля підхопила нас, підкинувши мов корок. Але на катері було вдосталь місця в разі нападу морської хвороби — вечір тільки-но починався. Крім мене, їхали три пари, власник катера і зловісний тип із жорстоким обличчям. Він перехнябився на лівий бік, бо у правій кишені мав шкіряну кобуру. Коли ми рушили, усі три пари заходилися обсмоктувати обличчя одне одного.