Аарне дивився на неї і думав. «Боже, вона ж нічогісінько не хоче. А я обіцяв їй новий світ… Аарне, ти не маєш права здаватися!»
Всю дорогу почуття тривоги не покидало хлопця.
КЛАСНИЙ ВЕЧІР
Двадцять п'ятого квітня відбувся класний вечір. Корнель дав на це дозвіл — чому б випускникам разом не посидіти передостанній раз за столом, потанцювати?
Сидіти за столом і пити… морс? Деякі хлопці, серед них і Тійт, вирішили інакше. Про це свідчив міцний запах коньяку. Мабуть, Тійт збирався щось організувати. Але що він планував?
Спочатку було тихо, тільки брязкотіли ножі та виделки. Гамір зчинився тоді, коли Харрі ненароком зачепив ліктем склянку з морсом, і вона вдрузки розлетілась на підлозі. З цієї миті настрій піднявся, хтось заспівав, Тину ввімкнув магнітофон. Танцювали. Сміялися. Жартували.
Аарне незчувся, як опинився біля Еди і, вклонившись, запросив її до танцю. Еда підвелася. В ту ж мить Тійт брязнув ножем об тарілку.
Грали старовинний сентиментальний вальс — повільний, сумний, тужливий. Такий вальс може вивернути душу людини. Танцюючи, Аарне помітив, що Тійт пильно стежить за ними. Волосся Тійта було скуйовджене, очі блищали від злості.
Аарне танцював з Едою вперше. Дівчина танцювала добре, тільки спочатку йому було трохи незвично. Незабаром вони станцювались. Аарне зрозумів, що затіяв нерозумну і небезпечну гру. Він намагався побороти себе, але даремно, адже поруч була Еда.
— Едо, я не хочу, щоб він дивився на тебе.
— Хай дивиться. Мені байдуже!
— Гаразд, хай дивиться…
Більше вони не розмовляли. Їм, власне, не було при що говорити. Аарне нічого не знав про Еду. І це було добре. Найкраще, як для одного вечора. Вони танцювали і мовчали, просто відчуваючи присутність одне одного і думаючи кожен про своє…
Вальс закінчився. Почалися колективні танці. Аарне не любив їх. Він сів поруч Корнеля і Андо. Корнель сидів спокійно, стомлено усміхаючись.
— Ну як, хлопці?
— А я сьогодні дістав п'ятірку з алгебри, — жартома похвалився Аарне.
— Оце чудо! Просто не віриться…
— А ви повірте, я тепер готуюся!
— Не вірю, — сміявся Корнель.
— Коли ж ви повірите?
— Тоді, коли закінчите школу.
— Он як… — Аарне настромив виделкою кубик гарбузного салату і сунув у рот. — Отже, ви не вірите, що я закінчу школу?
— Не дуже вірю…
— Поб'ємось об заклад!
— Добре, добре, — відмахнувся Корнель. — Знайшли про що сперечатися… Кожен учень повинен закінчити школу без усяких парі. Що ви збираєтесь робити далі?!
— Я ще сам толком не знаю.
— А ви, Андо?
— І я не знаю…
— Напевно, щось пов'язане з літературою?
— Ні, якщо вчитимусь далі, то на хімічному.
— Так, органічна.
Корнель не міг цього зрозуміти:
— Ви і хімія? Це неможливо!
— Хімія — галузь майбутнього.
— Тільки тому?
Аарне не чув, про що далі йшла мова. Він побачив Еду, яка танцювала з Тійтом. У Тійта була гарна статура, тримався він самовпевнено. Тійт щось говорив. На мить Аарне зустрівся поглядом з Едою, тільки на мить. Цей погляд не встиг ні про що сказати. Аарне намагався не дивитись у той бік.
— Як ви думаєте, що вийде з них так… років через десять? — спитав він, повернувшись до Корнеля.
— Думаю, вийдуть по-справжньому хороші люди.
— А у кого з них буде власний дім?
— Мабуть, у тебе, — підкусив Андо.
— Ні, я не вмію берегти гроші… А в тебе буде машина.
— Не знаю… А втім, я не заперечую… Ти, звісно, вважаєш, що це міщанство, правда ж?
Аарне трохи помовчав.
— Мені хотілося б мати машину тільки для того, щоб поїхати… звідси. Інколи так хочеться поїхати. Хоч на день… А ти, Андо, мрієш стати матеріально забезпеченою надлюдиною…
— «Ще з дитинства мені кортіло податися кудись далеко», так, здається, сказано у «Швейка»? — в'їдливо докинув Андо і, підвівшись, вийшов. Корнель подивився йому вслід і спитав:
— Образився? Чи треба було так говорити?
— Я не терплю!..
— Що?
— Ех! — Аарне махнув рукою. — Не вмію пояснити… Розумієте, отак і народжується «рожеве міщанство…»
Корнель усміхнувся.
Аарне встав, допив морс і запросив танцювати Еду.
— Що тобі казав Тійт?
— Ат, дурниці…
— Що?
— Він… сердитий на тебе.
Аарне закортіло побитися. Все одно з ким. Магнітофонна стрічка бігла, даруючи всім музику. Він стиснув руку Еди.
— Давай… підемо звідси.