Були ще невеличкі сірі авто, що проносилися дуже стрімко; зазвичай на передньому сидінні біля водія був якийсь офіцер, а решта офіцерів сиділи ззаду. Ті авто розбризкували ще більше болота, ніж вантажні фургони, а якщо один з офіцерів на задньому сидінні був коротуном і сидів поміж двома генералами, такий низенький, що не видно було його лиця, лише верх кашкета й вузеньку спину, а ще як авто мчало особливо швидко, то це міг би бути й сам король. Він жив в Удіне і майже щодня приїжджав подивитися, як ідуть справи, а справи йшли дуже погано.
Початок зими відзначився безперервними дощами, а разом із дощами прийшла холера. Але її приборкали, і врешті-решт померло лише сім тисяч вояків.
Розділ другий
Наступного року було чимало перемог. Захопили гору по той бік долини і пагорб, на якому ріс каштановий гай, а ще пройшли звитяжні бої на плоскогір’ї південніше рівнини, у серпні ми перетнули річку й замешкали в Ґоріції в будинку з фонтаном, багатьма густими тінистими деревами в оточеному муром садочку й пурпуровою гліцинією, що вповивала стіни будинку. Бої тепер точилися в сусідніх горах неподалік, менше, ніж за милю від нас. Містечко було дуже гарне, а наш будинок затишний. Неподалік текла річка, місто було захоплене дуже вправно, а от гори за ним ніяк не вдавалося захопити, але мене тішило те, що австрійці, як виглядало, мали намір повернутися колись у це містечко, якщо б закінчилася війна, адже вони не намагалися зруйнувати його вщент, бомбардуючи тільки трішки, як того вимагали військові правила. Тут і далі мешкали люди, працювали лікарні й кафе, на бічних вуличках стояла артилерія, діяли два борделі — один для солдатів і один для офіцерів. Кінець літа запам’ятався прохолодними ночами, боями в горах поза містом, поцяткованим металом залізничного мосту, зруйнованим тунелем біля річки, де точився бій, деревами довкола площі й уздовж довгої алеї, що вела до площі. А ще в містечку були дівчата, й інколи проїжджав у автомобілі король, і часом можна було побачити його лице, довгу шию й сіру цапину борідку. Усе це, включно з раптово виставленими напоказ інтер’єрами будинків, що втратили внаслідок бомбардування стіну, уламками штукатурки і щебенем у їхніх садочках або й на вулиці, та й тим, що справи на плато Карсо просувалися добре, робили цю осінь цілком відмінною від торішньої осені, коли ми квартирували в селі. Війна також змінилася.
Дубовий ліс на горі поза містом зник. Коли ми зайшли в містечко влітку, дерева були вкриті зеленню, але тепер там стирчали пеньки й уламки стовбурів на розритій землі, а одного дня пізньої осені, коли я прийшов туди, де був дубовий ліс, на гору опустилася хмара. Вона з’явилася дуже стрімко, сонце стало жовтаво-тьмяним, а тоді все посіріло, небо заступила пелена, ми раптом опинилися прямо у хмарі, що вповила гору, й почав падати сніг. Він падав навскоси за вітром, встеляючи оголену землю, з якої випиналися пеньки, і присипаючи гармати, а від шанців до вигрібних ям були у снігу протоптані стежки.
Трохи згодом, спустившись у містечко, я дивився, як падає сніг, з вікна борделю для офіцерів, де я сидів разом із приятелем і двома склянками, розпиваючи пляшку асті, і от, дивлячись, як поволі й важко сиплеться сніг, ми знали, що цього року вже нічого не станеться. Гори за річкою так і не було взято, там не було захоплено жодної гори. Це все залишили на наступний рік. Мій приятель побачив, як сльотавою вулицею обережно ступає наш полковий священник, і постукав по вікну, привертаючи його увагу. Священник підвів голову. Побачив нас і усміхнувся. Приятель поманив його рукою до нас. Священник похитав головою й рушив далі. Того вечора в офіцерській їдальні після того, як подали спагеті, що їх усі їли спритно й замислено, піднімаючи спагеті високо вгору на виделці, а тоді хапаючи ротом обвислі кінці, або ж безупинно засмоктуючи їх, легенько підносячи над тарілкою, й частуючись винцем з обплетеного лозою бутля, який погойдувався на металевій стійці, і треба було нахиляти вказівним пальцем шийку бутля, щоб світло-червоне, терпке і смаковите вино лилося у склянку, яку ви тримали в тій самій руці, — так ось, коли ми доїли спагеті, капітан почав підколювати священника.