— Мушу справити на міс Барклі враження заможного чоловіка. Ти мій найкращий приятель і фінансовий покровитель.
— Пішов ти, — сказав я.
Того вечора в офіцерській їдальні я сидів біля священника, і він раптом засмутився і навіть образився, що я так і не відвідав Абруццо. Він писав про мій приїзд батькові, і вони готувалися до зустрічі. Я й сам був засмучений і не міг зрозуміти, чому все ж таки не поїхав туди. Бо я ж хотів це зробити, і намагався тепер пояснити, як так сталося через ряд причин, і врешті-решт він зрозумів, що я дійсно хотів приїхати, і між нами все майже владналося. Я випив багато вина, а тоді ще пив каву з лікером «Стреґа» і пояснював напідпитку, що ми не завжди робимо те, що хотіли зробити; ніколи цього не робимо.
Ми розмовляли вдвох, а інші про щось сперечалися. Я хотів поїхати в Абруццо. Але так і не побував у тому містечку, де замерзлі дороги стають твердими, як залізо, де повітря холодне й сухе, а сніг також сухий і сипкий, із заячими слідами, де селяни при зустрічі скидають шапки і називають вас «паном-господарем», де можна так гарно полювати. Я там не побував, а був я в закурених нічних кафе, де кімнати починали кружляти, і щоб зупинити їх, треба було дивитися на стіни, проводив п’яні ночі в ліжках, коли здавалося, що це вже все, що може бути, відчував химерне збудження, прокидаючись і не знаючи, хто лежить біля тебе, і світ у темряві здавався нереальним, і це так збуджувало, що ти волів би знову нічого не знати і нічим не перейматися вночі, знаючи, що це й усе, усе, усе й не треба взагалі турбуватися. Аж раптом переймаєшся турботою і засинаєш і прокидаєшся інколи зранку коли вже зникло те що було а все стає чітким і ясним і виразним і часом сперечаєшся про ціну. Іноді все приємно і гарно і тепло а тоді сніданок і обід. А іноді нічого приємного і радий опинитися на вулиці але завжди починається новий день а тоді нова ніч. Я намагався розповісти все про ніч і про різницю між ніччю і днем і про те що вночі значно краще хіба що день був дуже ясний і холодний але я не міг цього пояснити; ні тоді ні зараз. Але якщо з вами таке траплялося ви зрозумієте. З ним цього не траплялося але він розумів що я справді хотів поїхати в Абруццо але не поїхав та ми й далі залишалися друзями, і смаки в нас були досить подібні, але була між нами й різниця. Він завжди знав те, чого не знав я, і що, навіть пізнавши, я завжди міг забути. Але тоді я цього не знав, хоча дізнався про це пізніше. А ми всі тим часом сиділи в їдальні, вечеря скінчилася, хоч суперечки тривали й далі. Ми перестали розмовляти, і капітан заволав: — Священник сумує. Священнику сумно без дівчат.
— Я не сумую, — сказав священник.
— Священник сумує. Священник хоче, щоб австріяки перемогли, — не вгавав капітан. Усі прислухалися. Священник похитав головою.
— Ні, — сказав він.
— Священник хоче, щоб ми не починали наступ. Хіба не так?
— Ні. Якщо йде війна, ми повинні наступати.
— Повинні. І будемо!
Священник кивнув.
— Облиш його, — сказав майор. — Нормальна він людина.
— Усе одно він тут нічим не зарадить, — сказав капітан. Ми всі підвелися й вийшли з-за столу.
Розділ четвертий
Уранці мене розбудила батарея в сусідньому саду, я побачив у вікні сонце і встав з ліжка. Підійшов до вікна і визирнув з нього. Посипані гравієм доріжки були вологі, а на траві виблискувала роса. Батарея ще двічі гахнула, струшуючи повітря, від чого бряжчали шибки й лопотіли поли моєї піжами. Я не бачив гармат, але снаряди явно летіли просто над нами. Приємного в цьому було мало, але добре хоч те, що гармати були не важкі. Дивлячись на сад, я почув гуркіт вантажівки, що виїжджала на дорогу. Я вбрався, зійшов донизу, випив трохи кави й рушив до гаража.
Під довгим навісом там вишикувалися в ряд десять машин. Це були важкі тупоносі санітарні карети, пофарбовані в сірий колір і схожі на фургони для меблів. Біля однієї такої машини на дворі поралися механіки. Ще три карети були в горах, біля польових лазаретів.
— Цю батарею колись обстрілюють? — запитав я в одного з механіків.
— Ні, Signor Tenente. Вона захищена пагорбом.
— І як ваші справи?
— Непогано. Ця машина зламалася, але інші на ходу. — Він припинив роботу й усміхнувся. — Були у відпустці?
— Так.
Він витер руки об светр і вишкірився.
— Добре провели час?