За вікнами автомобіля — велетенські вивіски торгових центрів, дорога з вибоїнами, промислові передмістя. На кермі — металевий протез Рози, затягнений у рукавичку. Білий виразно, ніби це було вчора, бачить: вона лежить на березі Балатону, прив’язана до чотирьох колів, що забиті в болото. На своїх долонях Адам ніби розпізнає форму руків’я ножа — якраз там, де рана від укусу Свинка. Вони їдуть мовчки. Автівка зупиняється. Водій знімає йому пов’язку з очей і лишає перед незнайомою віллою на березі озера. Двері відчиняються, затемнена вітальня, потріскування вогню в каміні. Він розрізняє з двадцяток осіб у масках і чорних сутанах. Спів на латині. Після обряду і промови головного священнослужителя секти йому подають різьблену дерев’яну скриньку, на якій зображено людське тіло з двома головами, всередині лежить довгий гострий кинджал. Адам бере в руки ніж, йому оголошують, яке завдання він має виконати, щоби вступити до культу Близнюків. Глибокий хрипкий голос головного священнослужителя, бездоганна, оксфордська, англійська. Люди в масках обступають Адама і супроводжують на терасу. Неподалік на березі тріскотить вогонь — там місце для жертвоприношення. Білий пригадує, як його, одягненого в товсту сутану, обпекло жаром; важкі кроки, зв’язане жіноче тіло, жертва намагається будь-що вивільнитися з мотузок, її великі перелякані очі. На терасі члени секти починають ритмічно стукати палицями об велику колоду. Він розрізає мотузки; незвичне відчуття, коли бере жінку за руку, під пальцями — металеві суглоби. Нічна втеча. Очерет, пуголовки і жаби, мул, болотисте дно озера невблаганно затягує. З усіх боків гавкіт, тупіт. Снопи світла й оклики гончих угорською та німецькою. Він пам’ятає тупий удар у потилицю, повільне падіння і теплу мокру темінь.
Чому їх залишили живими? Що змусило секту так сильно засумніватися? По дорозі до вілли йому зав’язали очі, але ж Балатон не настільки великий, щоб згодом не знайти місця подій. Він пригадує момент, коли отямився. Найперше відчув на собі щось тепле й в’язке. Щось капало йому на обличчя. Білий розплющив очі й побачив морду, з якої висунувся великий м’ясистий язик і облизав його. Це була одна з корів, що паслися на лузі, куди члени секти викинули непритомні тіла. Його, який зрадив їхні сподівання, і її, нічого не варту грішну істоту, що спромоглася тільки на половину душі. Недосконалі — так члени секти називали близнюків, які, вийшовши з матки, отримали одну людську душу на двох і яким, через це, було суджено стати рабами досконалих людей з двома душами.
Побрезьке кладовище лежить на самій околиці Марибора. Як на розміри міста, цвинтар видається непропорційно великим. Довга брукована алея веде від вхідних воріт до центральної будівлі. Там, поряд із квітковим магазином, кіоском і трунами, міститься адміністрація.
— Твори Вагнера схожі на цвинтар. Ще тільки у Вагнера можна знайти справжній цілісний витвір, де нерозривно переплетено всі види мистецтва — музику, слово, скульптуру, театр. Тільки у Вагнера — і на цвинтарях. Найкращим доказом цьому є люди. Вони й приходять сюди так часто, щоб, споглядаючи цілісний мистецький шедевр, досягнути катарсису, очиститись.
Роза Портеро перевіряє справність диктофона. Магда Орнік, директорка «Ритуальних послуг у Мариборі», поправляє коротку спідничину й усміхається Білому. На задньому плані звучить класична музика.
— «Лоенгрін»! Я сама підбираю музику для відвідувачів цвинтаря, при цьому зважаю на погоду, колір крон дерев і свято. Я можу попросити вимкнути, якщо вам заважає.
Білий заперечно хитає головою.
— Якщо будуть потрібні фотографії, я можу їх надіслати або дати посилання на сайт, — мовила Магда Орнік.
— Дякую, не треба, це інтерв’ю для радіо, — відповідає Білий.
— Знаю, але й на радіо часом просять фотографії, аби потім викласти в інтернеті. Ви ж знаєте, у цьому цифровому світі візуальні форми стають щораз важливішими. Хоча так не має бути. Визнаючи, що духовність не матеріальна, ми все ж безсилі перед технічним прогресом. Знаєте, наш цвинтар визнано одним із найкраще упорядкованих у всьому Європейському Союзі. Крім прекрасної пейзажної архітектури, садових композицій та професійного сервісу ми маємо широкий новітній асортимент послуг. У нас можна замовити послугу вмонтування в надгробок мікроскопічної непомітної відеокамери, а тоді в інтернеті дивитися на могилу, де з миром покояться найрідніші. Називається вона — «Не відходячи від спочилих». Безперечно, така послуга — неабиякий виклик для наших садівників, бо ж мусять утримувати місце поховання в бездоганному стані. Зрозуміло також, ця послуга не безкоштовна, ми ж одначе переконані, що вона додатково сприятиме спокою в душі наших замовників. Ще одна інноваційна пропозиція — вмикання запису з голосом небіжчика. Правда, ми її дещо обмежили через численні скарги на шум, що здіймався насамперед у свята. А надто через галас на цвинтарі для тварин. Цю послугу особливо полюбляли замовляти власники померлих собак, проте собачий гавкіт дуже вже засмучував котолюбів, улюбленці яких лежать якраз поруч. Сказати б, технічні забавки, а все ж техніка сьогодні просто дає можливість означити місце, хто і де похований. Допоки існує місце, де ми, живі, можемо переконатися, що про наших небіжчиків гарно дбають, ми миримося з утратою. Це своєрідний парадокс кожної втрати, як гадаєте? Поки існує могила, смерть дорогої особи сприймається як втрата. Коли ж могили немає, нема ані померлого, ані факту його смерті.