Роза Портеро та Білий стежать за інспектором Маусом і його помічником Ґросом, які йдуть геть. Білий сильно чухає ногу й живіт, підморгує Розі, щоб вона йшла за ним у його номер.
— Не хвилюйся, вони нічого не мають, вони не можуть нічого мати, — каже Білий, зачиняючи за собою двері свого номера.
— Ти певен, Адаме? А як же ті аналізи, які вони роблять?
— Жоден аналіз у світі не може показати, що когось отруїли. Аналізи виявлять речовини, які могли б спричинити такий ефект, але ми нікому не давали наркотиків. Те, що отримують члени «Великого Орка», — чиста інформація, а не наркотики. Інформація повертає свідомість душам, пам’ять яких була стерта. Ці душі — це наша індивідуальність. Стулені докупи, вони геть безпомічні, як зграйки сплячих кажанів. Інформація про те, що сталося і хто ми є, люди, будить їх, як промінець сонця. Душі, що спали протягом мільйонів років, знову прокидаються і покидають людське тіло, яке їм слугувало своєрідним укриттям. Тварина, яка називається людиною, знову стає пустою твариною без душ. У цьому сенсі Габбард, лідер саєнтологів, мав рацію. Він все правильно бачив. Людей не існує. Ми лише людські тварини і зграї душ убитих. Душ, які через дезорієнтацію оселилися в тілах людських тварин. Коли ми комусь даємо драже, ми знову інформуємо ті душі, але в жодному разі їх не отруюємо.
— Але та інформація повинна з чогось виникати, Адаме. Вона повинна мати якесь підґрунтя, вона не може бути лише словом у повітрі. З чого ті драже, які ми даємо людям? Де ти їх узяв? Адаме, чи можливо, що хтось спіймав тебе в пастку, даючи їх тобі? Може, ти просто вважаєш, що це — гола інформація, а насправді це якісь наркотики?
Почувши це, Білий різко чухає голову обома руками. Розчарований, навіть розлючений сумнівами Рози. Якщо її віра в те, що вони роблять щось необхідне й неуникне, така слабка, то чому вона досі з ним? Все це не має жодного сенсу. І навіть auditing виявив би, якби Роза була з ним із якимись недобрими намірами. Білий тричі застосовував до Рози гіпноз і перевіряв е-метром, перш ніж дозволити їй поїхати з ним до Марибора. Попри те, що вже першої миті, коли він побачив її зв’язаною на березі Балатону, в нього виникло незвично сильне відчуття, що їй можна довіряти. Саме Роза — та людина, яка у видіннях Білого про «Великого Орка» поставала його помічницею. Так чи інак, Білому нічого іншого не лишалося, як довіритись їй. Якщо він і потребував чогось у цей момент, то це людини, на яку може покластися.
— Ти справді так мало мені довіряєш, Розо? — питає Білий, хапаючи Розині долоні.
Відчуття людських пальців в одній долоні й металевих у рукавичці — в іншій охоплює його і витворює перед ним подобу незвичайної істоти — ні людини, ні машини.
— Білий, я довіряю тобі, ти добре це знаєш. Але все одно хочу знати, звідки те драже, — наполягає Роза Портеро і строго дивиться Білому в очі.
— З «Гофера», — відповідає Білий і усміхається.
— Звідки? — з невірою дивиться на нього Роза.
Білий відчуває, як Розині пальці, живі й металеві, стискаються — кліщі й надія водночас.
— Те, що ми даємо членам «Великого Орка», — це звичайне драже, яке можна купити в будь-якому магазині. Родзинки, цукор, патока, якийсь емульгатор і стабілізатор, і це все. Але на відміну від звичайних дражин, ці є носіями інформації. Щось на зразок гомеопатичних пігулок, що містять дуже розбавлену інформацію про хворобу, від якої лікують. Але наші дражини інформують не за допомогою слабо концентрованого складу, а за допомогою чистої свідомості.
— Свідомості? Чиєї свідомості, Адаме?
— Моєї, твоєї, свідомості всіх, хто дозволяє цій свідомості проявитися. Розумієш, перебуваючи серед саєнтологів, я пройшов багаторічний процес самоаналізу та очищення. Я став clear, а це дуже просунута стадія свідомості. Але водночас я практично одночасно захворів на рак яєчок. А це не сумісно. Всім правилам суперечило те, що clear може захворіти на рак. Ось чому я покинув саєнтологію. Але деякі знання, які я там отримав, допомогли мені згодом подолати рак. І я переміг його постом та медитацією.
— Жодного опромінення?
— Ну, було трохи. Крім того, я переніс операцію. Але рак був уже на такій пізній стадії, що на мені поставили хрест. Однак я не поставив хрест на собі й медитував. Сорок днів і ночей — тільки вода і медитація. Весь час я був зосереджений на одній точці. Через неї я спробував установити зв’язок з вищою свідомістю.
— Це свідомість убитих?
— Ні, це якась інша свідомість. Ця свідомість — понад часом і простором, тобто понад усіма вбивствами, які вчиняються і вчинялися. Ця свідомість — понад великим катаклізмом, в якому Ксену наказав убити мільйони своїх людей і кинути їх у вулкани. Два з цих вулканів — Піраміда та Кальварія.