Наситившись новинами, Білий відкладає свій планшет. На столі біля підвіконня лежить подарунок Кирилова. Дерев’яна скринька, в ній — шопка, над стаєнкою — комета, справа і зліва стоять дві групи фігурок. Білий весь ранок розглядає незвичайну композицію, яка не зовсім співвідноситься з розповіддю Кирилова про виготовлення фігурок із кісток, зокрема людських. У мініатюрному пейзажі довкола хлівця — деревця, гори, мох, пастуша повітка, дашок, огорожа й інші нечисленні деталі, але там нема жодних фігурок, виготовлених вручну. Навпаки, всі вони — фабричного виробництва, такі самі можна купити в будь-якому магазині з товарами для дітей. Вони прикріплені товстими шарами клею, який, витиснений назовні, застиг у формі дрібних пухирців, — свідчення того, що вміст скриньки складався нашвидкуруч, сказати б, похапцем. Очевидно, йдеться про сценку народження Ісуса, і про прибуття трьох царів, напевно, — але ж яку! Довкола ясел розміщено сім фігурок, двійко тварин і три незвичайні скляні предмети — чарочка, скляна кулька та крихітна скляна лінза. Ясла в центрі шкатулки порожні, ані сліду новонародженого Спасителя. Білий не знає, що й думати. Що тут інсценізовано? Може, це якась витівка Кирилова, насмішка над Білим із могили? Чи божевільний витвір людини, яка втратила надію на шляху до самознищення? Білий не знає відповіді, і йому залишається знову влягтися на розхитане і досить незручне ліжко у взутті та звіддаля розглядати комету, яка виблискує над скринькою.
Він задрімав на хвильку? Чи сон тривав довше? За вікном сірий зимовий день. Світло відбивається від протипожежної стіни сусіднього будинку, тьмяне і кволе. Звуки, які його розбудили, стають чіткішими. Вони долинають із сусіднього номера. Совання меблями, перервана розмова, нерозбірливі голоси. Білий підходить до вікна. На мить бачить, як вузьку шпарину подвір’я переходить постать у білому скафандрі із захисною маскою.
У часи, коли Білий жив тут, у Мариборі карнавального одягу не носили. Не те що нині карнавал став чимось особливим, ні, місто для цього занадто люмпен-пролетарське, старі корені викорчувані, середньовічні та поганські традиції зникли взагалі. Люди не відчувають духу карнавалу, знають його хіба що в голлівудському варіанті. Скоро карнавал закінчується. Вже завтра — Тлустий вівторок, за ним — Попільна середа, протверезіння і кінець гулянь.
У двері стукають. Білий відчиняє. Замість Рози Портеро перед ним височать дві постаті в білих скафандрах, рукавицях, товстих респіраторних масках і захисних окулярах.
— Зараз за списком Ви. Ми повинні взяти проби і провести дезінфекцію, — каже приглушеним голосом одна з них і заходить у номер перш ніж Білий встигає відреагувати.
Друга постать тягне за собою невеликий візок, на якому стоїть величенький апарат з двома трубками й розприскувачем. Перша ватними паличками збирає в номері часточки пилу і складає їх у переносний контейнер, а друга розбризкує по підлозі білясту піну.
Особливо рясно обробляє черевики Білого і підлогу, потім відчиняє вікно. Білий зривається на ноги й останньої миті хапає шкатулку Кирилова, щоб та не впала на підлогу й не розбилася. У готельний номер вривається вугільне морозяне повітря, розганяє солодкуватий запах дезінфекційного засобу. Чоловік у скафандрі обприскує зовнішні відливи.
— Тут ціле лігво тих дияволів, — каже приглушено спеціаліст. Зовні воркотіння, шурхіт крил. Кілька голубів відлітає, чоловік перехиляється через підвіконня, його ноги метляються над батареями. Білого пробиває раптова думка — а що коли чоловік упаде вниз?
Білий двічі повторює запитання, який це список і чому він у ньому опинився, але обидва спеціалісти занурені в роботу, а гул розприскувача такий гучний, що Адам так і не отримує відповіді.
Через кілька хвилин дезінфекторів уже нема. Дзвонить готельний телефон.
— Говорить інспектор Маус. Пане Білий, я унизу, біля стійки рецепції. Чи не знайдеться у Вас хвилинка? Це важливо.
Білий рушає до рецепції. По дорозі стукає у двері Розиного номера. Напевно, в неї теж робили дезінфекцію, бо стертим зеленим ковроліном від дверей її номера тягнеться слід розлитого засобу. Жодної відповіді на стукіт. Рози, очевидно, в номері нема.
Інспектор Маус вітається з Білим. Короткий жест помічникові Ґросу залишатися у фотелі. Маус і Білий сідають удвох у дальньому кутку холу.
— Дякую, що прийшли, Адаме, я хочу поговорити з Вами віч-на-віч. Мої хлопці вже побували у Вас, усе знезаражено? Все гаразд? От і добре! Бачте, я маю новини з лабораторії. Правда, вони ще не підтверджені й мають дуже делікатний характер. Але спершу хочу спитати, чи можу я розраховувати на те, що наша розмова буде суворо конфіденційною? Кажучи строго, я маю на увазі й Вашу колегу, пані Портеро.