— Я їздила містом, вивчала туристичні атракції Марибора. Хотіла подивитися міський акваріум. Насправді це не акваріум, а убогий будиночок посеред парку. В експозиції музею — кілька нещасних рибок, змій та павуків. Там не було ані душі, крім охоронця й рибок, які плавали по колу, морських зірок і морських анемон, що приклеїлися до скла акваріумів. Я вже думала йти геть, коли дещо побачила.
Роза сідає на ліжко Білого й схиляє голову, її важке волосся розсипається по правому плечі.
— Я побачила акваріум з маленькими восьминогами. Багато маленьких восьминогів. Вони виповзали з-під щупалець великого восьминога, що лежав на піщаному дні акваріума. Він був майже невидимим: зарився в пісок і набув такого ж кольору. На карточці біля акваріума написано, що восьминоги — одні з найрозумніших морських істот. Дуже цікаво, що мозок восьминога розташований відразу ж біля ротової порожнини. Уяви, для восьминога майже нема різниці, чи їсти, чи думати, — ці дві дії для нього мало не однакові! — Я не розумію, куди ти хилиш, — каже Білий, ступаючи крок до Рози.
— Якраз тоді наглядач приніс їм поїсти. В акваріум, де були великий восьминіг із маленькими, він занурив пляшку з раком усередині. Пляшка мала дуже вузьке горлечко. Здавалося б, дрібні восьминоги, не кажучи вже про великого, ну ніяк не зможуть добратися до рака через такий манюній отвір.
— І? — питає Білий дещо нетерпляче.
Роза усміхається і спокійно продовжує.
— Видовище було жахливим. Великий восьминіг одразу присмоктався до скла пляшки, його щупальця з шаленою швидкістю обмацували поверхню і незабаром знайшли горлечко. Спрут всунув туди одне щупальце, інше і врешті-решт голову. Це було неймовірно.
— Ходімо? — збентежено каже Білий, знімаючи зі стільця сіре зимове пальто з високим коміром. — Вже пів на сьому. Через півгодини починається вистава.
— Ця сцена не йде мені з голови, — продовжує Роза мовби й не чуючи. — Величезний спрут настільки гнучкий, що може пробратися в найменшу щілину й там убити свою здобич. Але я хотіла розповісти не тільки про це. Я дещо з’ясувала, поглянь.
Роза витягує з кишені рекламку. На ній написано: «АКВАРІУМ-ТЕРАРІУМ У МАРИБОРІ». Барвисті фотографії риб та інших створінь, години роботи, ціна вхідного квитка, знижки для груп.
— Потримай флаєр над скринькою отця Кирилова. Що ти бачиш?
Білий дивиться на Розу.
— Подивись на логотип акваріума, Адаме. Бачиш восьминога, зображеного над написом? Тепер порівняй його із зіркою в шопці отця Кирилова.
— Вони дуже схожі, — каже Білий.
— Так, — погоджується Роза і наближає своє лице до обличчя Білого, чоловіка огортає запах мускусу. — Це не шопка і не Вифлеємська зірка, яка знаменує народження Спасителя, Адаме. Це портрет «Великого Орка». Полічи промені, які розходяться від хвоста комети. Їх вісім. Як і щупалець восьминога. У такий спосіб Кирилов розповідає нам те, чого не зміг або не хотів сказати вголос. Тепер полічи предмети, розставлені навколо порожніх ясел, над якими замість зірки — восьминіг.
— Звісно! — вигукує Білий. — Ми ж весь час зосереджувалися тільки на статуетках людей. А мали б зважити і на чарочку, і на скляну кульку, і на оцей уламок скла. Тож не сім, а дванадцять.
— Так! Хто з дванадцяти нам невідомий?
— Хм, давай поміркуємо. Святий Матвій з пером, інтелектуал. Це Дорфлер.
— Так, — каже Роза, — неважко здогадатися і що означає свиня.
— Свинко, його кранські ковбаси виготовлені зі свинини.
— І автомобільних шин, — докидає Роза.
— Так, і автомобільних шин. Тут скляна чарочка.
— Ресторан.
— Отже, Ґрам, — замислено шепоче Білий.
— Кріт — Магда Орнік. Хто ж може бути святим Павлом?
— Воїн з мечем?
— Навернений у нову релігію, єдиний неіудей серед дванадцяти апостолів. Суддя над євреями.
— Суддя. Це, мабуть, Фаркаш.
— І Балтазар, єдиний чорношкірий серед трьох царів.
— У Мариборі немає темношкірих. У всій країні нема темношкірих, — каже Білий. — А якщо, випадково, з’являються, ми їх одразу проганяємо.
— Хм, а якщо йдеться про когось, хто є інакшим, особливим, скажімо, темним у душі?
— Павел Дон Ковач?
— Добре, а Йосип біля порожніх ясел?
— А це дуже просто.
— Думаєш, це сам Кирилов? — питає Роза, дивлячись на Білого.
Погляди Білого й Рози на секунду перетнулися. Невидима павутина, яка вже наступної миті рветься.