— Дуже прикро, що так сталося між тобою та Андреасом, — каже Долорес. — Здається, ви обидва належите театру. Ми ніколи не зможемо змити з себе сценічного пилу, Білий. Хоча я лише секретарка, не уявляю себе на роботі в іншому місці.
— Можливо, так думається, коли ти всередині системи, але ззовні — це лише одна з нескінченної кількості однаково захопливих або нудних нагод прожити життя. Я також колись вважав, що мистецтво — це щось привілейоване, ніби якась церква чи секта без бога. Та я помилявся. Воно не більш чи менш важливе, аніж збирання грибів або риболовля. Проблема коріниться в нас самих. Оскільки ми не здатні вийти за рамки встановлених норм, нам потрібне це патетичне возвеличення мистецтва. А якби ми не плазували перед мистецтвом, ми б не знали, що з ним робити.
— Не знаю, Білий, все-таки театр дає більше, аніж риболовля. Але ти маєш рацію, багато хто вважає зовсім інакше. У нашому місті є знамениті рибалки — до прикладу, пан мер.
Долорес кивком голови показує на Воду, оточеного групою людей. Вода робить жест пальцями, ніби стріляє. Товариство довкола мера сміється.
— Знаєш, що висить у кабінеті мера між фотографіями президента, Далай-лами і гербом міської общини?
Білий стенає плечима.
— Позолочена гвинтівка для підводної риболовлі. Уявляєш, Білий, золота гвинтівка! Він каже, що зброю йому подарували в місті-побратимі на хорватському морському узбережжі, куди він щороку їздить у відпустку. Подейкують також, що це подарунок від однієї з австрійських будівельних компаній, які будуватимуть очисну споруду. Тут у нас є свої мисливці, Адаме. Говори, що хочеш, але тут, у театрі, мені краще, аніж деінде за його межами.
Долорес знову дивиться на телефон.
— Де ж Анастасія? — каже Долорес. — Це вже пахне черговим надзвичайним станом. Як завжди. Дивись, там твоя австрійська колега. Добре, я мушу йти, Адаме, побачимося пізніше.
Дзвінок сповіщає, що вистава має ось-ось початися.
Підходить Роза, разом із нею інспектор поліції Маус та його асистент Ґрос.
— Білий, Ви тут, — каже інспектор поліції Маус. — Ми з Ґросом хотіли б перекинутися з Вами кількома словами наодинці. Пані Портеро, перепрошую.
Троє чоловіків відходять убік. Великі вікна театру, важкі портьєри. Білий бачить горобців, які стрибають по брудному підвіконню.
— Білий, усі мої передбачення справджуються. Додаткові хімічні тести не виключили можливості того, що Дорфлер і Свинко стали жертвами таємничого вірусу. А вірус тимчасом швидко поширюється. Прошу, хай це залишиться між нами, та все ж краще, щоб Ви і Ваша австрійська журналістка це знали. Жертвою вірусу став Павел Дон Ковач. Сьогодні пополудні. Коли відкривали новий фонтан, присвячений «Культурній столиці Європи». Під час урочистої церемонії Ковач раптом зістрибнув у фонтан. Його ледве витягнули, він там мало не втопився. Потім, уже на суші, він відкривав рота, як короп, і водив ногами, мов плавниками. Раніше Ковач був поскаржився на біль у грудях. Кажуть, перед тим, як він стрибнув у фонтан, його обличчям пробігли тіні. Ми попросили присутніх на заході представників мас-медіа бути коректними. Тож було повідомлено тільки, що стався незначний інцидент, однак я сумніваюся, що ми зможемо притримати інформацію довше, ніж до завтра. Розголос про те, що керівник проекту «Культурної столиці Європи» збожеволів… Можу уявити наслідки. І все — на руку Воді. Надзвичайного стану в місті не уникнути. Тим часом мої люди виловили понад 700 міських голубів, тривають досліди. Коли Павел Дон Ковач збожеволів, на фонтані сиділи зграї голубів. Якби дослухалися до моєї думки, Воду б вже заарештували, але мої начальники твердять, що для арешту недостатньо доказів. Крім того, в поліції є його люди, які чинять на мене тиск.
Маус замовкає, нервово покусує верхню губу і дивиться довкола, чи хтось не підслуховує. Затим продовжує.
— Зрозуміло, якщо я затримаю Воду, ЗМІ в мене вчепляться. Ви мали рацію. Наше спільне минуле є обтяжуючою обставиною, і можливий арешт Води можуть подати як мою особисту помсту. Саме тому я заявив про самовідвід і більше цією справою не займаюся. Тепер її веде асистент Ґрос.
Асистент Ґрос на ці слова мовчки киває головою.
— Я повністю довіряю Ґросу. Він професійно доведе справу до кінця, знайде беззаперечні докази, на підставі яких можна буде заарештувати Воду. На мою думку, підстав для обґрунтованої підозри більше ніж достатньо — три відомі особи міста заражені вірусом Води, провал проекту «Культурної столиці Європи», незаконне отримання дозволу на будівництво очисного заводу під Кальварією. Якби мене послухали, — каже Маус, прицмокнувши язиком, — вже давно був би ордер на обшук і арешт! Але, як я сказав, тепер вирішальне слово не за мною. Ґрос знає, чим нас усіх тут щодня труять, чи не так, Ґросе?