— По-перше, інспектор Маус припинив розслідування не добровільно, його звільнили, — писклявим голосом, який нагадує цвірінькання, повідомляє помічник поліцейського Ґрос. — Хоч керівництво поліції сприймає його аргументи надзвичайно серйозно, але, попри це, сумнівається щодо його неупередженості або, щонайменше, підозрює у тенденційності та бажанні порахуватися з мером. Ніхто не вірить, що мер не винен. Його провина очевидна, і лише питання часу, коли він поплатиться за все. Однак між підозрою і доказами — величезна прірва, і поліція в цій країні не може більше сприяти тому, щоб злочинці не сиділи за ґратами лише через те, що обтяжливі докази отримані незаконно, підкориговані або розсипалися в суді. І ще одна річ, про яку інспектор Маус промовчав. — Ґрос замовкає, ніби хоче створити драматичне напруження, що йому не надто вдається через його недолуге мовлення та дивний голос. — Крім справ щодо Павела Дона Ковача та Магдалени Орнік, сьогодні вранці ми порушили ще одну. Йдеться про власника ресторану «Новий світ» Сама Ґрама. Ви ж знаєте цього пана, правда?
Білий спостерігає за Ґросом, який повільно нанизує речення, розтягує, ніби вчиться граматики.
— Він зник кілька днів тому, і сьогодні його знайшли робітники в коморі ресторану, де він голим ховався в бочці з капустою. Він чинив шалений опір, коли його намагалися видобути з тої бочки, тож урешті мусили його звабити великим окостом, і він виліз. Його працівник востаннє бачив пана Сама тиждень тому, коли після закриття ресторану той залишився там сам. З ним були дві людини: пані Портеро і Ви, чи не так?
Білий киває.
— У нього ми теж брали інтерв’ю, — сухо відповідає.
— Інтерв’ю, безумовно. Але Вам не здається трохи дивним, що три з чотирьох жертв збожеволіли після того, як ви взяли в них інтерв’ю?
Білий мовчить. У цей момент над Ґросом залопотіло. На чорне Ґросове пальто падають дві сірі плями пташиного посліду.
— Яка гидота, — пищить Ґрос і повільним рухом хусточкою зчищає з пальта більшу частину лайна. — Я не маю нічого проти винищення цієї пташиної погані, незалежно від того, виправдана теорія Мауса чи ні, — каже Ґрос. — Скажіть, Білий, Ковача Ви теж знали, чи не так?
Білий киває.
— Ви бачили його цими днями?
— Бачив мимохідь, на відкритті «Маркса», — каже Білий.
— Ви розмовляли?
— Як я вже сказав, мимохідь.
— Гм, пане Білий, у кого ще Ви і пані Портеро збиралися взяти інтерв’ю?
— Ми потрохи закінчуємо з інтерв’ю. Ми тут уже цілий тиждень, і час їх уже монтувати.
— Зважаючи на всі факти, я міг би Вас зараз заарештувати, але не буду. Було б добре, якби Ви послухалися поради Мауса і завтра вранці о восьмій годині прийшли в Головне управління поліції. Ми складемо короткий протокол всього, що Ви знаєте, і на тому Вас поки відпустимо. Але попереджаю Вас, Білий, якщо розслідування піде в правильному напрямку…
Із цими словами писклявий голос поліцейського помічника Ґроса стихає. Він озирається довкола, ніби шукає щось у темряві, і після паузи, нарешті, додає:
— Ви повертаєтеся до театру? Вистава, певно, вже закінчилась.
Білий киває. Розвертається і залишає Ґроса в темряві позаду.
Повний архів
Люди курять перед входом до театру й на балконі. На першому поверсі фуршет. Тиснява довкола величезного торта, виготовленого з кранських ковбас. На вершечку стоїть маленька гарматка, модель тієї, яку використовувало військо Наполеона. Чавкання їжі, цокання склянок, сміх і розмови. Ґубець у спортивному костюмі й кедах, спалахи, позування відомих осіб Марибора перед камерою журналіста. У протилежному кінці коридору — Роза Портеро.
— Чим закінчилася вистава? — питає Білий. — Війною чи миром?
— Розкажи краще, як минула зустріч із пророчицею, — каже Роза.
— Її душі відпущено, вона вже не віщуватиме, — відповідає Білий, оглядаючись довкола. — А Вода, його вже знайшли?
— Ще ні, — відповідає Роза, — не думаю, що гостина ще тривала б, якби його знайшли. Хай там що, він — мер міста.
Білий знизує плечима.
— Ти цього міста зовсім не знаєш. Для більшості присутніх цей вечір стане незабутнім не через виставу, а через те, що в театрі сталася подія, яку можна буде обговорювати ще багато днів поспіль.
— Ти дізнався, хто два останні члени «Великого Орка»?
Білий хитає головою: «Нана не розповіла мені нічого важливого».