Поки ж вона зіставляла його вчинки із своїми і не могла відкрити того, що було заховане за сімома печатями. Йому навіть подобалося дивитися на світ її очима. Складаючи картотеки й звіти для Корабля, він оцінював події, книжки, все, що створювалося людською цивілізацією, з точки зору засвоєних ним критеріїв, професійно, в розмові ж з нею він міг просто переказувати все смішне з тих же книжок, потішатися і над манерою автора, і над спробами об’єктивно розібратися в пірамідах томів і фоліантів, вершини яких продовжували загрозливо швидко підноситися до небес. Ці дві лінії майже не дотикались одна до другої, не суперечили одна одній, і це його потішало.
І все це трапилося тому, що тоді, в перший день, він розшукав її. Тонучи в траві на тій же галявині, де так легко пройшла вона, прослизнувши, мов марево, Ерто мацав променем вздовж доріг і стежин, поки не знайшов її. Це було вже після розмови з Велтою. В телуровій рамці, на жовтуватому бурштиновому склі раптом виникла знайома постать. Вона не знала, звичайно, що за нею спостерігають. Біля міської лінії вона зупинилась. Вечір гасив фарби, і лиш далеко за обрієм, де щойно сховалось сонце, розливалося море холодного вогню. Вона дочекалась автобуса. Він проводив її до самої домівки і вирішив, що влаштується неподалік. «Валентина», — вимовив він ранком вголос її ім’я. Світ за вікном був прозорий, ясний і дзвінкий.
Ерто поселився в квартирі професора (господар переважно був зайнятий на роботі, на конференціях, в редакціях і ще бозна-де). В одній із трьох кімнат він поставив перегородку з допомогою скандуючого прожектора дельта-хвиль, так що вона сприймалась як справжня, реальна перегородка і була твердою на дотик, як і справжня стіна. Щоб професор не помітив переобладнання своєї квартири, Ерто ледь скоротив розміри інших кімнат, пересунувши тимчасово стіни, так що зменшення на кілька квадратних метрів порівну розподілилося по всій площі кімнат і на око було непомітним.
Якось професор застав його в бібліотеці. Ерто розмовляв по телефону з Валентиною і не почув кроків у коридорі, які звичайно служили природним попередженням. На мить професор застиг, ніби намагаючись пригадати щось важливе. Ерто поставив екран, потім схаменувся, що пізно, професор його бачив. Рішення виникло за мить. Впівголоса попрощавшись з Валентиною, Ерто знеструмив електромережу (мікрогенератор навів на провідники струму протилежного напрямку, які погасили напругу). В сутінках він вискочив на стілець, на хвилину освітив квартиру, затим погасив світло і врешті при повному сяянні люстр, професорських бра, настільних ламп і інших світильників урочисто проголосив:
— Готово, товаришу професор, тепер мережа в повному порядку!
— А що, власне, трапилося! — спантеличено спитав професор. (Його звали Олександром Олександровичем, але Ерто раз і назавжди вирішив під час подібних зустрічей звертатися до нього сугубо офіційно.)
— Як же це, товаришу Шестаков! І ви ще питаєте? Чи знаєте ви, що у вашій квартирі хвилиною пізніше трапилась би пожежа. Розетка гріється, і патрони нікудишні. Ось тут розпишіться… І наступного разу самі викликайте нас, не чекаючи, поки спрацюють датчики, що за щасливим випадком проходили перевірку саме у вашому будинку і у вашому під’їзді. Тож не змушуйте нас вдаватися до крайніх заходів.
Сказавши це, він вийшов, надавши професорові Шестакову можливість обдумати те, що трапилось.
За кілька днів Ерто, працюючи в бібліотеці Шестакова, виявив залишений ним на столі рукопис під заголовком «Проблема контактів із позаземними цивілізаціями». Рукопис був слушним відкриттям. «Здається, я потрапив точно ва адресою», — подумав Ерто. Він побіжно переглянув рукопис. Це була стаття для журналу, і в ній дуже стисло викладались погляди Олександра Олександровича Шестакова на можливості пошуку зародків розумного в космічних безоднях, Виходило, що знайти це складніше і важче, ніж голку в копиці сіна.
Перша частина статті закінчувалася висновком: «Середня відстань до найближчої цивілізації, найімовірніше, складає тисячі світлових років». Ерто не втримався і поставив знак питання після слова «тисячі». А потім махнув рукою, посміхнувся і виправив фразу олівцем так: «Відстань до найближчої цивілізації складає не менше десяти тисяч світлових років». (Уже переглянувши статтю, він вилучив поправку олівцем, лишивши все, як було.)