Не бачити б мені щонайпершого дня весни, не чути полуденного передзвону, не вдихнути б першого весняного повітря, якби не Ахво. Це він навчив мене бути уважним. Тепер я знаю: у весни є ще один супутник. Його можна назвати одним словом: рух. Якщо раптом захотілось в дорогу, якщо смолоскип зорі вечірньої був яскравим, як ніколи, а сон тривожним — значить, і прийшла весна.
Ось чому наші лижі пливуть все швидше і ми не стомлюємось. Лиш на крутих підйомах ноги й руки якось самі по собі уповільнюють рухи, ніби потрапивши в невидиме силове поле. Зеленоокий Ахво озирається: чи не відстав я?
— Вперед, Ахво І — кричу я, і став раптом смішно, тому що втоми я зовсім не відчуваю, але й іти швидше не можу: не дає пружний опір невидимого поля.
Насвистуючи «Фіалку», Ахво збіг на гребінь сопки, де вітер спорудив метрову сніжну стінку. З-під неї викотились живі клубочки — куріпки й розпластали в повітрі крила. Та перш ніж вони порівнялися зі мною, Ахво встиг зірвати з плеча дрібнокаліберку і, майже не прицілившись, вистрілити. Збитий птах впав до моїх ніг.
— Наш обід! — гукнув Ахво. — Тепер вперед!
Ми вибрали місце у вузькому вибалку, залитому полудневим світлом. Ламкі гілки смерек полетіли в багаття.
— Зажди, Валентине, я зараз…
Ахво пробіг вгору по вибалку, зупинився, поворушив сніг палкою, потім розкидав його руками. Він, здавалося, відчував, де ховалися під настом стеблинки, насіння, ягоди, сховані в тонкі крижані чохли до теплих днів, до свята літнього первоцвіту. Він набрав жменю брусниць. Ягоди були великі, тверді, схожі на кольорові камінці, проте, коли я кинув їх в гарячий чай, вони спливли, і я відчув їх прихований аромат.
Ми піднялись на плоску безголову сопку і вийшли до магістралі — полотно тяглося долиною, під нашими ногами. Роботи тут були майже завершені, стояла недільна тиша. Ані шелесне. Хитнулося повітря од невидимого поштовху. І ще далі пронісся світлий промінь, прокресливши сніги й каміння блискавичним, майже невловимим розчерком.
— Зелений поїзд!
Я обертаюсь. Зовсім поруч очі Ахво, і в них я раптом бачу відображення схилу і стрімку стрічку поїзда. Може, мені це показалось? Але звідки тоді взялося видиво сріблястих вагонів, вікон, що мелькали, мов у калейдоскопі, й випромінювали м’яке зелене світло? Може, людське око так влаштоване, що бачене ним стає помітним і для інших, як відображення, як миттєва фотографія… Або, ще ймовірніше, лише в Ахво такі очі. Зловити зникаючу малу мить, певне, дано не багатьом і, далебі, не мені.
Так ось який він, зелений поїзді Швидкий, мов стріла, вікна світяться навіть вдень, а роздивитися його можна хіба що тільки як віддзеркалення в очах людини з незвичайно гострим зором.
— Ти бачив поїзда? — спитав Ахво, коли ми поверталися в поляр.
Я збагнув справжній зміст цього запитання: йшлося про те, чи вірю я тепер йому. Я кивнув, відповідаючи водночас і йому і собі: так, я знав нині про зелений поїзд більше, ніж із усіх розповідей про нього…
— Так, я бачив зеленого поїзда.
Темний вечірній сніг під лижами поскрипував, нібито збирався розповісти зимову казку, що буцімто після заходу сонця знову відступила весна і надовго опускалась таємнича і довга північна ніч. Проте я знав: синій колір і всезагальний рух — передвісники і супутники весни. Завтра, нехай післязавтра чи трохи пізніше ми знову помчимо по нашій лижні, щоб зустрічати зелений поїзд.
Ми з Ахво сусіди. Наші вікна поряд. Триденна відлига наповнила повітря пахощами вологої глиці і свіжістю. А вікна, на щастя, відчиняються просто в тайгу. Довга вечірня розмова.
— … Достеменно знаю, що такі прилади в, а принцип відомо з давніх-давен. — Ахво розповідає мені про підсилювачі світла. Я також чув про них, але Ахво, виявляється, навіть працював з ними. Довгої полярної ночі в Північній Карелії інфрачервоні підсилювачі дуже допомагали йому і його товаришам. Думка його проста:
— Я буду за п’ять — десять кілометрів від тебе, біля самої дороги, і подам сигнал. У тебе буде прилад, ти побачиш поїзд і сфотографуєш його, адже прилад легко доповнюється фотоапаратом. Звідси знайдемо швидкість поїзда, не кажучи вже про те, що ти нарешті достеменно в усьому переконаєшся. Я напишу. Нам вишлють прилади.