За стовбуром дерева промайнула постать Рудрі. Він накинув на крилатого коня сідло. Той здригнувся, ніби обпечений. З гілки зірвалася краплина дощу й червоним яблуком покотилася в траву.
— Кінь готовий, — голосно сказав Рудрі. — Жде гостя.
Сергій вийшов на ґанок. Легке повітря тремтіло, наче летюче полум’я, що ось-ось сипоне іскрами і погасне. Двічі на рік орбіта довжиною у тисячу кілометрів виводила планету майже у центр подвійної зірки, де гравітація білого і чорного, невидимого, сонць накручувала пружину часу. Планета починала обертатися швидше. А вага всього, що в ній містилося, змінювалася, легшали навіть скелі. Наставали дні, коли все, що вміло літати й пурхати, розправляло крила й паруси, аби поринути у височінь. Такий ранок випав і сьогодні, ранок невагомості.
Цей крихкий, тендітний світ породив людину з її незбагненним розумом. Уміти, не знаючи багато з того, що давно знане на далекій планеті під назвою Земля, — хіба не парадокс?
Творення для них полягало у звичайнісінькому подвоєнні. Колись в Елладі піфагорійці, щоб провести пряму, уявляли у просторі дві точки. А подвоєна лінія започатковувала площину. Так, через подвоєння, розгортався їхній світ у всіх досяжних для них вимірах. Тут мислили майже так само. І ще: відображення у дзеркалі вони вважали за таку ж реальність, що й предмет.
Мистецтво зливалося тут з досвідом, з крихтами знань, набутих протягом віків, і, щоб збагнути, як і чому це відбувалося, потрібно було тільки пильно побачити примарну картину рівнини з її мерехтінням у світлі близьких зірок, і примхливу ходу часу, зумовлену зовсім не тією стихією, що в інших місцях, і надзвичайну складність буття, яке поки що неспроможне осягнути загальну підоснову, але вже здатне розпізнавати й зберігати істину. «На все свій час, — розмірковував Сергій. — Крилаті коні зробили мрію про небо реальністю, і з цього варто чудуватися не менше, ніж з нашої найпершої ракети. З’явиться у них і техніка. А ось якби сталося щось неймовірне і наші космічні польоти почалися на сто — двісті років раніше, таких, як Рудрі, мабуть, відловлювали б і відправляли в клітках на Землю.
Кінь гордовито підняв голову, крила його припали до трави, краї їх стріпнулися. Влучивши мить, Рудрі вихопився коневі на спину. Сергій стрибнув слідом. Наростаюче гуркотіння копит. В обличчя пружно б’є вітер. Чвал. Рудрі простягнув уперед руки, з пальців порснули електричні іскри, і в осяйному просторі на всю широчінь розгорнулися два полотнища кольору весни. Політ!
Міднолиций, в короткому світлому плащі, Рудрі сам був наче птах, що здійнявся увись. Вологе пружне повітря упиралося, зривало з плечей плащі, засліплювало коневі очі, висвистувало в розлогих крилах, але вони несли дедалі легше й легше, стрімкіше. Згори і знизу до них долітали звуки птаства, але частіше вже не сягали їхніх вух; затихало вдалині дзеленькання дзвіночків на шиях коней, що вигулювали на полях. Під ними промайнули сивуваті росяні луги й чисті — жовтаві й білі — береги прозорих свічад-озер. Потім у небо потягнулися дерева, ніби вони теж поривалися до лету цього погідного ранку. Їх рубцюваті стовбури були важкі, високі й схожі на органні труби, а кора на них плавилася і стікала донизу. Похитувалися стрункі піраміди з ребристим тригранним листям — в холодну пору воно вбирало світло й тепло, зігріваючи саме себе. Але як хотілося побачити хоч би одне земне дерево, із справжньою земною вдачею. Безжурно шелестить воно молодим віттям на лагідних травневих вітрах або приглушено видзвонює пожовклим листям, проводжаючи останнє літне тепло, а на зиму поринає у марення про сонячне літо. Хотілося зв’язати нитки життя, сточити через них зірку із зіркою, планету з планетою, знайти спільне, щоб глибше збагнути те, що відмінне.
… Куди не кинеш оком, всюди зелене й голубе. Молодий був цей світ і новий. Земні ракети — найперші машини, що обміряли досі незайманий простір. На обрії розтанув будиночок станції; потім срібляста ракета злилася з деревами. Повітря стало прозорішим. Спочатку вони бачили планету з висоти пташиного лету, далі велетенські крила піднесли їх вище і ще вище — туди, куди не дістатися ні земним, ні тутешнім птахам.
УРАГАН
Ураган з’явився, навряд чи порушивши своєю появою закони вірогідності, але був він неправдоподібно могутній і короткочасний. Випуклі зелені очі Рудрі не вловили заздалегідь прикмет грози, що насувалася, такою оманливою була ясна атмосфера. І ось перші блискавки вишили на небі узори.
— Ми не встигнемо повернутися, — сказав Рудрі. — Під нами хмари і справжній водоспад.