— Знаєте, Анно, років десять тому я так само рибалив — ловив у парку верховодок. Ми з товаришем тоді чкурнули з уроків. Я вчепився за гілку, але не втримався — і шубовснув у воду. Ми довго-довго тинялися в парку, аби просохнути, — не прийдеш же додому мокрий як хлющ.
— Звичайно, — сказала Анна серйозно. — Але тут уже вас ніхто не сваритиме, що ви зіпсували костюм. За десять років усе змінилося на краще.
Вольд зрозумів, що Анні дуже кортить зареготати — таким зовсім серйозним виглядало її обличчя — і що цього вона нізащо не зробить.
— Ви завжди прокидаєтеся раніше за всіх, Вольде?
— Н-ні, але сьогодні я справді встав рано. А ви встаєте в один і той же час? Завжди? А я не можу. Чому? Як би це пояснити?.. Може, я надто швидко до всього звик. Зірки в ілюмінаторі видаються цятками білил на чорному аркуші. Вони ніби незрушно заклякли. І корабель теж. Важко уявити, що ми мчимо з такою швидкістю… Все таке буденне, надто буденне. Хмари, вітер, трава, озеро. Зовсім неначе вдома. І все таке незмінне, розумієте? Іноді не зайве б пережити відчуття, ніби тебе вибили з узвичаєної колії. Пригадуєте, днями ми наблизилися до межі розрішеної (дозволеної) швидкості і нас трохи трясло і погойдувало? Принаймні стало ясно, що ми на справжньому кораблі і довкола простір, а не дитячі розфарбовані кубики. А потім знову мертва тиша. Я її чую, коли увечері читаю у своїй кімнаті… Вам не здається, що конструктори переборщили у своїх стараннях? Зробити корабель несхожим на корабель? Я розумію — узвичаєна обстановка, психологія… Але іноді хочеться почути гуркотіння двигунів, пульсування автоматів або побачити струмінь енергії, що його видихають у порожнечу рефлектори. А саме цього і не врахували. Все ізольоване, скомпенсоване, шуми складаються (упаковуються), заганяються в протифазах, випромінювання фільтрується і теж гаситься. Хоч би найтихіший робочий звук. Жодного натяку. Нас учили працювати в реальній обстановці. То де ж вона? Суцільна фікція. Не корабель, а бабусин палісадник. Сумота. Хіба я не правий?
— Не знаю. Не забувайте: попереду ще довжелезна подорож. Навіть у музиці, бува, адажіо переходить в аллегро або скерцо.
— Авжеж, так. Бракує скерцо. Знаєте, Анно, я хотів сказати… тобто запитати…
— Гайда. Погляньте, яка чудова сьогодні погода. Вам треба переодягнутися. У вас черевики зовсім промокли. Любий Вольде, ще, чого доброго, застудитеся. Ви хотіли попитати, як завжди, чи буду я увечері на семінарі професора Гамова? Я не помилилася?
НЕВЕЛИЧКИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ ПРОФЕСОРА ГАМОВА
Професор Гамов карбованою, нестаречою ходою пройшов уперед й окинув поглядом кімнату — тільки скельця окулярів зблиснули. Розмова урвалася. Вольд раз у раз поглядав на двері — Анна затримувалася. Хтось сів поруч на стілець, він хотів було чемно сказати, що місце зайняте, повернув голову — та це ж Анна! «Як це я вас проґавив?» Анна приклала палець до губів: «Ох, попросить нас зараз професор говорити замість нього».
Гамов відповідав зараз на чиєсь запитання.
— Уявіть, — казав він, — що ми ретельно виготовили копію… гм, ну, скажімо, будильника, копію в одну десяту натуральної величини. Чи буде вона працювати? У принципі — буде. Виходить, вся суть у масштабі. Ось тут і дає про себе знати релятивістський парадокс. Справді, якщо масштаб зменшення не позначався б якісно, чи потрібно було б швидкість космічних кораблів обмежувати? У принципі ні. Зросла швидкість — й одразу у повній згоді з теорією відносності зменшилися б розміри. Наблизили швидкість до світлової — розміри корабля з усім його начинням та екіпажем стають на певний час мікроскопічними. Зменшили швидкість — усе повернулося до норми. Дуже просто. Але лише, виявляється, до певної межі. Чітко доведено, що за бар’єром можливих швидкостей повинен відбутися якісний стрибок. Чи можна після цього знову повернутися, так би мовити, до висхідного стану? Чи відновляться нормальні розміри, пропорції, якщо швидкість зменшити? Відповісти на це не так просто. Зовсім не так просто… Отже, ми переходимо до нового усталеного стану. Мікростану. Трапилося б таке з космічним кораблем, його не вдалося б роздивитися навіть у найпотужніший мікроскоп.
Іноді в мене запитують, що це за стан і як це ми разом з атомами, з яких самі складаємося, й електронами, що мчать по орбітах, можемо стати частиною, скажімо, того ж електрона? Бо ж саме так і є насправді. У мікроскопі електрон стає для нас ніби новою галактикою — такий велетенський масштаб перетворення. Чи немає в цьому суперечності, запитують мене. Звичайно, ні. Іграшковий автомобіль від справжнього відрізняється не тільки розмірами. Так і в нашому випадку. Атоми в тому розумінні, в якому ми їх звичайно маємо на увазі, вже не існують. Усе, що нас оточує, та й ми самі, відразу ж позбувається, так би мовити, будівельних деталей в колишньому розумінні — їх місце займуть значно менші цеглинки. Вони у стільки ж разів менші за колишні «будівельні» блоки, у скільки разів електрон менший за галактику. Узвичаєні поняття зникнуть або переінакшаться. Але форми збережуться ті самі. Зовнішні форми не зазнають змін. Усе залишається ніби на своїх місцях: по трубах так само тече вода, цвяхи, як і досі, міцно утримують дошки, скло розбивається від удару каменя. Тільки ось уже труби складаються не з атомів, у воді ми не знайдемо колишніх молекул, цвяхи лише за формою цвяхи, у скло поціляє не камінь, а мізерна копія з нього, до того ж невідомо з чого виготовлена. Речі ніби відіб’ються в чарівному дзеркалі гномів. Якби нам, людям, вдалося подивитися в це дзеркало, то ми побачили б у ньому себе — крихітних ліліпутів, які намагаються розв’язати задачу про порошинку та галактики. Ясна річ, зміняться і закони, інакше все розсиплеться прахом. Знаки в деяких фізичних рівняннях поміняються на зворотні. Де був мінус, там з’явиться плюс. Наприклад, у законі Кулона. Можливо, що однойменні заряди будуть не відштовхуватися, а навпаки, притягатися. Другий приклад: доцентрова сила… Може видатися, що у певних випадках причина і наслідок ніби поміняються місцями, але це питання дуже складне. Деякі найпростіші експерименти будуть виглядати дуже незвичайними. Пелюстки електроскопа притягнуться, клаптики фольги, наелектризовані одним гребінцем, прилипнуть один до одного. Все залишиться ніби на місцях, зменшене у більйони разів, а дія і протидія поміняються знаками.