Вони були справжніми двійниками химерних істот, зустріч з якими надто рідкісна. Жодне життя не можна обірвати, будь-який куточок всесвіту був заповідним, кожен член екіпажу, одягаючи скафандр мисливця чи дослідника, запасався терпінням. І полювання це було зовсім особливим, несхожим на старовинний промисел, швидше в ньому є щось від спорту: щ невидимий промінь аналізатора переписує в електронну пам’ять форму і колір, поштучно намацуючи молекули. Електронний портрет — посередник між оригіналом і копією-двійником. Його потім знищують, вивільнюючи вічка пам’яті для нового експоната.
Чи очікували вони на деякі зустрічі? Теоретична — так. Хоча феномен розуму настільки рідкісний і настільки дивний, що зустрічі з ним були швидше винятком, ніж правилом, тож кожна зустріч була особливою й неповторною. А знання приходило до них багатьма стежками. Істина відкривалась часом ніби ненароком, міріади електричних мурашок, дружно взявшись за роботу, складали раптом препишні мережива, що читалися як сторінки книжок чи рідкісних рукописів. Через кілька хвилин після приземлення Ерто знав те ж саме, що й багато хто з мешканців Землі: як довго триває земний рік і як народжуються річки, чому після осені наступає зима, а потім швидка легкокрила весна передує літній спеці, запахи скошених трав і золотого колосся, чому віють вітри, наскільки глибокий океан, яка сила розсипала в його просторах разки островів і чому дихають вулкани.
Перед ним розляглася широка галявина, оторочена синім гребенем лісу і блакитними стовпами повітря поміж хмарами. Високо-високо над головою гомоніла про щось з пролітаючими хмарами береза, і одна з її кіс майже сягала землі. Вщух подих вітру — настала тиша. Раптом джміль продзижчав ледаче і, торкаючи травинки, зник у зеленій безвісті.
І ось тут, прихилившись до теплого стовбура, можна було побачити й осягнути те, про що мовчали електронні аналізатори Корабля, які з неймовірною чутливістю сприймали сплески радіохвиль, однаково уважні до біосигиалів і магнітних аномалій.
Чорно-білий знімок, що відтворював тутешній пейзаж, наводив би на гадку про фототрюк, який можна утнути, не вдаючись в надто далекі мандри. Майже все тут нагадувало про минуле й далеке і, здавалося, неповторне. Лиш дерева на Землі були стрункішими, листя світлішим, трави м’якшими, квіткові пелюсточки легшими й тоншими, вони прилипали до пальців, залишаючи духмяні вологі сліди.
Це змушувало насторожитися: два світи, розділені багатьма парсеками і так несхожі один з другим, — чи ж можливо? Чи не виявиться все побачене міражем, ілюзією, коли думка знайде, намацає те глибинне, що досі неприступне для ока? За п’ять-шість кілометрів звідси (близько години пішки) лежить місто. Ерто знав, який вигляд мають перехожі на вулицях. Вони були такими ж, як і він. І знову питання. А пам’ять послужливо підказувала щось про єдність розуму, про витки часу, що повторюють, розгортають події, ніби кадри різних фільмів, знятих за одним і тим же сценарієм. Сьогодні вони залишили Корабель.
Велта мала облаштувати дослідну станцію десь тут, неподалік від міста. Через кілька днів вона перебереться на нове місце, потім об’їздить немало шляхів, перш ніж стане зрозуміло, у яких взаєминах з природою, з планетою перебуває все живе. Гаяк, мабуть, все ще літав на дископлані над безлюдною пустельною частиною континенту, і невидимі промені розповідали йому про скарби, сховані земною корою. Пізніше він повернеться до крихітних радіомаяків, які сам же й поставив, сфотографує й запише все цікаве, збере зразки для музею. Ерто йшов у місто. Проте він міг би під’їхати й на машині, та йому тоді довелося б розв’язувати проблему стоянки, тому що розпорошення машини, причому блискавичне й безслідне, так само, як і ліквідація будь-якого іншого предмета подібних розмірів, потребувало енергії, причому значної. А оптичний екран не знімав проблеми повністю.
Скельце в телуровій оправі — електронне око крихітного приладу, майже невагомого, — показувало стрімкі перспективи міських вулиць, завулків і набережних. Це була космічна дійсність. Уява підказувала, як росло це місто, як хвиля за хвилею накочувались події й змінювали його старовинний вигляд і як дедалі відсовувалась у пам’яті людській остання війна.