— Розрахунок координат точки перехоплення, негайно!
— Час підходу?
— Година, година десять.
— Прийнято.
— Готовність до старту — десять хвилин! — говорив начальник сектора у мікрофон. — Системі перехоплення протягом п’яти хвилин розрахувати ефективний екран! Де начальник марсіанської зони? — обернувся він.
Із-за спин вийшов вайлуватий Савін.
— Які господарства зачепить антипротонний промінь?
— Зараз… — Савін подумав. — Коридор входу розвідкораблів, — почав він перелічувати, — потім СПАС-сім, робочу зону заводу безгравітаційного лиття… що іще? Сектор вантажо-пасажирського сполучення. Це, мабуть, найсерйозніше з усього.
— Погано! Судячи з розрахунку, коридор входу промінь уже зачепив, за півгодини настане черга СПАС-сім, а тоді піде така мішанина споруд!..
Савін промовчав, він нічим не міг допомогти керівникові сектора.
— Скільки часу ти даєш на монтаж екрана для променя? — підійшов до Дикушина Керрі Йос.
— Годину. Точніше, хвилин п’ятдесят, враховуючи час виходу в точку установлення. Це максимум того, що я можу дати. І якщо вони не встигнуть… уявляєш силу удару сонячного протуберанця?!
— Ти, здається, казав, що на шляху променя СПАС-сім?
— Ну?
Керрі почухав перенісся.
— На СПАСах, мені пам’ятається, є власні реактори…
— Є. Ну й що?
— Можна висадити СПАС назустріч променю. Вибух утворить контрхвилю енергії…
Дикушин не дав йому докінчити, в нього не було часу ні на аналіз пропозицій, ні на подяку за поміч.
— Терміновий зв’язок із сьомою станцією!
Тільки Богданов помітив, як раптом зблід Станіслав Томах.
— Ти чого? — запитав він пошепки.
— На СПАС-сім зараз Гнат Ромашин… — так само ледь чутно відповів Томах.
Антени вловили ще один сигнал SOS, і Хрустальов нагримав на Рафаеля, який у хвилюванні переплутав бланк-відповіді. Гнат спробував був запропонувати свою допомогу, але його попросили вийти із залу й не заважати, і він сумовито визнав усю безглуздість свого становища.
Зненацька перед ним розкрився об’єм аварійного віом-зв’язку, в ньому появився знайомий Гнатові зі слів Томаха зал оперативного управління УАРС. На передньому плані ряди пультів, над одним з них навис високий чоловік у білій формі офіціала УАРС, з жорстким обличчям і примруженими очима. Гнат не зразу впізнав у ньому одного з мисливців, з якими він зустрівся в лісі на березі Західної Двіни.
Хрустальов орієнтувався миттєво: він тут же завчено відрапортував про вжиті заходи, чим викликав мимовільне пожвавлення в групі рятувальників усіх рангів, що стояли за спиною Дикушина.
— Чудово, — сухо сказав начальник сектора, не виявляючи здивування присутністю там Гната. — Слухайте наказ. Екіпажу негайно покинути станцію на резервному модулі! Старшому зміни переорієнтувати командні ланцюжки станції і бути готовими до спрямованого вибуху реактора. Все!
— Але навіщо?.. — не втямив Хрустальов.
— Поясніть йому, — кинув Дикушин через плече і відійшов до другого пульта.
— Вибух реактора утворить контрхвилю енергії, — сказав Керрі Йос, який стояв найближче до віома. — Ця хвиля, за розрахунками, послабить щільність антипротонного пучка разів у десять.
— Ясно, — Хрустальов говорив так, ніби йому щось заважало. — Але, на жаль, я не молектронник. Я не знаю схем командних ланцюжків…
— Візьми з бригади обслуговування першого-ліпшого механіка, — втрутився Томах. — Він переорієнтує ланцюжки так, як ми скажемо. Мерщій, у нас майже немає часу. Промінь виходить на вас.
Хрустальов потягнувся до мікрофона внутрішнього зв’язку, але Гнат випередив його:
— Не треба шукати механіка, я зроблю. Давайте схему.
Томах якось дивно глянув на його обличчя у віомі, і Гнат зрозумів це по-своєму:
— Не хвилюйтесь, я справлюсь.
— З чого ти взяв, що я хвилююсь? — буркнув Станіслав і одвернувся.
Дикушин натиснув кілька клавішів на панелі селектора і чітко, карбуючи слова, сказав:
— Увага! Екстрене повідомлення всім ТФ-станціям розпізнавальної мережі УАРС! Кораблям у квадраті Трикутника залишити зону і негайно прибути в порти призначення! Уряду і Технічній Раді Марса вжити заходів для евакуації прикордонних зон по вектору Трикутника. Термін евакуації — дві години! Патрулю УАРС розпочати монтаж поглинаючого екрана!
Вимкнувши селектор, Дикушин звернувся до мовчазної групи рятувальників:
— Усіх, хто не бере участі в операції, прошу повернутися до виконання своїх безпосередніх обов’язків. Вам, Савін, доведеться допомогти загонам евакуації. Головне — не допустити паніки! Зрозуміло?
Савін кивнув на знак згоди і зник. Почали розходитися рятувальники, лишилися тільки чергові оператори, диспетчери та інженери командного комплексу.
— А ви чого ще тут? — запитав раптом Дикушин, угледівши Томаха і Богданова.
— Там наш товариш, — Станіслав кивнув на віом зв’язку із СПАС-сім. — Ми зачекаємо.
Дикушин ворухнув кам’яними жовнами.
— Я гадав, він теж черговий СПАСу… Розхлебтаємо цю кашу, я з вас спитаю, чому він опинився на станції. Дайте прямий зв’язок з Радою, — кивок у бік операторів.
— Я уже в курсі, — появився у залі відеопривид заступника голови ВКР Чеслава Пршибила. — Причини катастрофи?
— Невідомі. Розслідуванням причин займається спец-сектор, але це має бути щось надзвичайне! Космотрон був захищений од усіх можливих випадковостей.
— Значить, не від усіх, — у задумі мовив Пршибил.
У нього була дивна манера сильно мружитися, надто коли хвилювався.
Дикушин глянув на Томаха, що підступив ближче. Пршибил помітив його, привітався і знову звернувся л° начальника сектора:
— Жертви?.
— Вісім чоловік — прискорювач, — сказав Дикушин, опустивши очі, — і шість — обсерваторія “Полюс”.
— Яка жахлива ціна! — прошепотів Пршибил.
— Я перевірю відсіки, — гукнув на ходу Хрустальов. — І заразом прихоплю скафандри…
— Давай, — відказав Гнат, залізаючи в нутро пульта з лазерною насадкою для перепаювання БС-модулів. Перед ним світилася схема перебудови ланцюжків управління реактором станції, передана з бази, і він зрідка кидав на неї погляд, з’єднуючи блоки і перепаюючи кристалопереходи.
— Промінь вийшов прямо на вас, — сповістив Томах, який замінив Дикушина біля віома. — Діаметр променя близько двохсот кілометрів, радіант розходження дві секунди дуги.
— Знаю, — лунко відповів динамік голосом Гната. — Скільки часу в нашому розпорядженні?
— Вісімнадцять-двадцять хвилин.
— Встигну, лишилося зблокувати вузли й запустити зовнішню програму. Все інше дороблять автомати.
Томах не відповів, нервово потер підборіддя.
— Монтажники завершили перше кільце екрана, лишилося ще два.
Гнат, відірвавшись од роботи, глянув на чорний диск над центральним пультом.
— Я вже бачу промінь: хвостата зірка по осі локатора… Красиво!
І в цей час підлога центру управління СПАС здибилася, нахилилася, лункий гул вирвався з надр станції. Гнат звалився з пульта на підлогу й ухопився за стойку крісла.
— Що там у вас? Що сталося? — донісся згасаючий голос Томаха.
Екран віома взявся райдужними плямами, головного залу УАРС майже не було видно.
Віоми згодом прояснилися, хоч голос Томаха лишався таким же кволим, глухим, неначе він говорив з-під землі.
— Скажи нарешті, що сталося? Чого мовчиш?
— Не знаю, — розгублено відповів Ромашин, підводячись. — Крен якийсь…
— Запитай координатора станції, зелений клавіш зліва од ручки крісла.
Гнат знайшов клавіш, натиснув і спитав:
— Що трапилося?
— Аварійний старт запасного модуля, — з готовністю доповів безбарвний голос. — Зруйновано другий і третій причальні відсіки, відірвано перехідний бімер.
Гнат здивовано витріщився на Станіслава, ще не усвідомлюючи наслідків цієї аварії.
— Де старший зміни? Де Хрустальов?
Гнат оглянувся на люк.
— Він пішов перевірити відсіки… взяти скафандри…