Богданов завагався.
— Навряд чи вдасться вибратися, але на всяк випадок нагадай завтра. Я б пішов тільки тому, що Гнат гратиме на такому рівні, можливо, востаннє… То тепер куди — в далеку розвідку чи зразу у відділ?
— Треба взнати, що нового у Тектуманідзе, потім уже до себе у відділ. По-моєму, Керрі невдоволений тим, що справа посувається повільно.
— Ми в цьому не винні. Надто вже розсіяна потрібна інформація, та й склад оперативних груп обмежений. Щодо Гната, то ти маєш слушність в одному: його допомога нам би ой як знадобилася.
До них знову підійшов схожий на журавля експерт техсектора.
— Скоро кінчаємо, докладні дані аналізу матиме сьогодні ввечері.
— Гаразд, Бруно, — кивнув Богданов. — Я викликав бригаду транспортного забезпечення, вона доставить контейнери за призначенням. Дякуємо.
— Нема за що, — буркнув Бруно, потоптався і додав: — Ваш стажер виявив на контейнерах цікаву деталь, хочете подивитись?
Він підвів інспекторів до одного з контейнерів.
— Ось…
Богданов помацав пальцями викарбуване в стінці заглиблення, схоже на слід босої ноги людини, нагнувся.
— Це? — Він якусь мить розглядав слід. — А знаєте, я десь уже його бачив…
— Ну й що? — знизав плечима Станіслав. — Знак якоїсь фірми, мабуть.
— Ні-ні, я бачив щось подібне, і зовсім недавно. — Богданов наморщив лоба, замислився. — Ні, не пам’ятаю, — сказав з досадою. — Але що бачив, це точно. Загалом форма справді цікава.
Експерт докірливо глянув на нього.
— Ех ви, спостерігачі! Справа не у формі, хоч і вона змушує задуматися. Весь фокус у тому, що ми не знаємо, яким способом зроблено це заглиблення. Матеріал стінок контейнерів — порошок з магнієвим каркасом, ви розумієте? Магнітні лінії гладенькі, в них неможливо зробити заглиблення.
Бруно знову обвів поглядом принишклих інспекторів і махнув рукою.
— Потім докумекаєте, наше діло надіслати у відділ ззедення з результатами аналізів та нашими висновками.
Уже коли швидколіт злинув у небо і пустир з контейнерами став маленькою латочкою на жовто-зеленому килимі землі, Богданов ляснув себе по лобі:
— Я згадав, де бачив такий знак. На Шемалі у квартир’єрів…
Станіслав здивовано присвиснув.
У відділі на них чекало повідомлення від Тектуманідзе, одержане через канал спецсектора.
— Про вовка помовка, — сказав Томах, вислухавши рапорт чергового по відділу. — Що ж, послухаємо, чим Шалва нас порадує…
Інспектор увімкнув відеозапис.
— Славо і Микито, моє вам шанування, — сказав Тектуманідзе. Мовби заздалегідь знав, що саме вони першими слухатимуть його повідомлення. — Я дещо розкопав по вашій лінії. Керрі натякнув, що ви продовжуєте роботу з “дзеркалами”. Перше: мої експерти мало не до гвинтика розібрали другу станцію над Дзором, ту саму резервну, на якій гостював хтось невідомий. Слідів — жодних, якщо за ці сліди не вважати відсутність програм у бортовому комп’ютері. Таке враження, ніби записи на фероголках стерли. Як це можна здійснити без порушення структури ферокристалів — я не знаю. Експерти також. Крім того, виявлено один незвичайний знак, я покажу його згодом Друге: перед тим, як зникнути… вибач, Микито, — Тектуманідзе глянув просто в розтвор відеокамери; очі в нього були почервонілі й ніби налиті слізьми.
Томах крадькома зиркнув на Богданова, але в того лише випнулися жовна і звузились очі.
— Перед тим, як зникнути, — вів далі Тектуманідзе, — Василь намагався реалізувати ідею глобальної гіпнообробки Дзора. На його замовлення постачальники доставили у важкодоступний гірський район планети гіпногенератор — проґавили служби контролю наслідків. Своїми руками він склав випромінювачі й мав намір увімкнути генератор. На думку Василя, — ми знайшли його інформ, — щоб запобігти війні на Дзорі, найліпше провести превентивне лікування від агресивності гіпнонавіюванням. Утішусь, якщо вам знадобиться ця інформація. Тепер демонструю знак, викарбуваний на панелі головного пульта розпечатаної станції. — Шалва показав голографічний знімок панелі, на якій інспектори побачили знайомий контур сліду босої ноги. — Між іншим, на корпусі генератора і на кобурі у Василя, — пам’ятаєте, він, як і всі офіцери Дзора, носив пістолет, — викарбувано той самий знак. У мене все, до зв’язку.
Тектуманідзе кволо помахав рукою, і запис закінчився.
— Втомився Шалва, — по паузі мовив Томах, хоча сказати хотів зовсім інше.
— Помітно, — погодився Богданов, теж думаючи про інше. — Що ж робитимемо? Слід цей, думається, перевершить і наші “дзеркала”! Чи не так?.. На кобурі, на генераторі, на пульті станції, на контейнерах і, врешті, на базі Шемалі — один і той же знак! Не тільки в далекому космосі, а й на Землі. Розумієш, чим це пахне? Адже той знак…
— Знак Ока, — докінчив Томах. — Ти це хотів сказати? Можливо, він і ще десь є, а ми проґавили?
— Але що він означає? Хто його ставить? Навіщо?.. Мене оце мучить думка: а що як між усім цим — ідеєю Василя, слідом та іншими явищами є зв’язок?
Томах помовчав, знічев’я переставляючи предмети на столі.
— Не виключено. Шалва теж подумав про це, інакше не став би квапитися з повідомленням. Виходить, комусь було вигідне зникнення Василя… Кому? Аборигенам Дзора?
Богданов похитав головою.
— У такому разі наших спостерігачів на Дзорі було б давно розсекречено, а це малоймовірно. Ні, ідзорити тут ні до чого.
— Тоді це таки справді Око. Йому не подобається, що ми дедалі активніше втручаємося в життя нашого зіркового регіону. Не можу збагнути — чому.
— А я можу. Він хоче змусити нас частіше “оглядатися вперед”, а то людство ще не вийшло з віку примхливого дитинства, котре всупереч волі вихователів робить те, чого не треба робити, і вже намагається диктувати свою волю. От Око й попереджає нас, що слід примхливого дитинчати на клумбі з квітами — не краще, що воно може залишити після себе.
— Далі не кажи, мораль твоєї тиради ясна навіть мені. І все ж доведеться зайнятися цим слідом серйозно.
— Я і не казав, що ми сидітимемо склавши руки. Доведеться просити помочі у Керрі, оперативних груп у відділі не вистачає. Я спробую підсумувати рові дані й дам їх машинам— для, аналізу й пошуку аналогій, а ти повизбируй відомості про це по планетах Системи. Землю теж не завадило б потрусити, звернися в Інститут історії Землі, в Академію, наук — нехай допоможуть знайти сліди і “дзеркала” в документах архівів.
— Буде зроблено, — зітхнув Томах. — Щось у мене після звістки Шалви фантазія розігралася. Відчуття таке, наче і мене хтось збирається викрасти…
Розділ 7
Нарада
Вони стояли на терасі над морем. Унизу шумів прибій, і бризки часом долітали до людей, змушували їх відбігати в глиб тераси.
— Резерву в мене немає, — сказав Керрі Йос, застібаючи куртку. — Ви ж знаєте, майже всі відділи й досі зайняті ліквідацією наслідків аварії на космотроні. До того ж ВКР нарешті визначила строки будівництва зони сонячних конденсаторів на орбіті Меркурія. Будівництво почнеться в середині січня і рятувальникам вистачить клопотів на довгі роки. Тож мусимо обходитися силами відділу. Бити на сполох по управлінню передчасно. Нема причин… поки що.
— Кепсько, — резюмував Богданов.
Порив вітру приніс солону водяну порохню і розсіяв по терасі — вся вона одразу стала мокрою і слизькою, як після дощу.
З-за чагарника, що відгороджував терасу від комплексу приміщень вантажного таймфага, чувся гуркіт транспортних платформ, брязкіт металу, гудіння й посвисти механізмів, що обслуговували таймфаг. Кущі заворушилися, розсунулись, і на терасу вийшов невисокий, худорлявий, з мідяною засмагою Януш Микульський, рятувальник з групи Томаха.
— На вас чекають, — сказав він коротко і дрібненько позадкував, ухиляючись від бризок.
Океан розбурхався не на жарт, по небу мчали низькі хмари, зливалися в суцільну сіру пелену.