— Імпульсний розрядник, — прогув над вухом бас Романенка. — Скелі ним дроблять.
— Не тільки скелі, — уточнив один з господарів, блідий, з темними кругами під очима, невисокий чоловік.
На його рукаві червонів шеврон заступника начальника експедиції.
— А для чого ж іще? — здивувався Романенко.
— Побачите…
У цей час з ліфта вийшов Богданов.
— Дарій, — подав йому руку блідолиций. — Заступник начальника експедиції з екоетики.
— Богданов, — назвався Микита. — Шеф-офіціал спец-групи Управління аварійно-рятувальної служби. А де ж сам начальник експедиції?
— У базовому таборі, — зніяковів Дарій. — Унизу, на планеті. Розумієте, я пробував доповісти йому про ваш візит, але зв’язок…
— Що зв’язок?
— Ви не турбуйтесь, у нас часто таке буває, — втрутився другий супроводжуючий.
— Немає зв’язку з табором? — перепитав Богданов.
— Немає, — стиха мовив Дарій.
— Діла-а… — протягнув Томах, переглянувшись з Микитою.
— Планета має індекс АД-8 за шкалою безпеки, — перейшов майже на шепіт Дарій. — Перерви в зв’язку не найгірше…
— Ходімо, — сказав Богданов. — Розкажете що й до чого, а потім ми спустимося на планету. Сполучення з табором на поверхні — модулями?
— Так, з допомогою ДМ. У нас було чотири модулі, лишилося… три.
— АД-8 — це ж біомаксимум! — шепнув на вухо Томаху Гнат. — І поглянь на цього Дарія — видно, живеться йому несолодко!
— Розберемося, — буркнув Станіслав.
Планетологічній експедиції “Орла” пощастило, хоча Гнат, поміркувавши, дійшов висновку, що везіння — річ відносна. По-перше, в Етаміна виявилася планетна система з п’яти планет і трьох поясів газу й пилу. По-друге, на другій планеті розвідники відкрили життя, активне і навіть буйне. Можливо, надміру буйне, тому що табір експедиції першої ж ночі був атакований фауною з усіх боків. Обійшлося без жертв, але побит на планеті виявився для розвідників важким випробуванням, плани досліджень горіли один за одним, строки зривалися, а життя Тріаса — так назвали планету — щодень підносило сюрпризи. Людям доводилося силою пробиватися на всіх маршрутах, рятувати один одного від хижих тварин і вести розвідку в основному на потужних “Мастифах”, що звужувало район пошуку і планетографічних досліджень у кілька разів.
— Таким чином, — вів далі Дарій, — ми перебуваємо, вживаючи стародавнє визначення, у стані війни з фауною планети. І кінця-краю цьому не видно.
— А ви не пробували розібратися в причинах агресивності тваринного світу? — запитав Томах.
Дарій криво посміхнувся.
— Пробували, але начальник експедиції сказав, що в плані робіт немає такого пункту.
— А ви?
— Що я?
— Ви ж його заступник!
Дарій спідлоба глянув на Станіслава.
— Так, я його заступник з екоетики, а це все одно, що в складі експедиції зайвий рот.
— Ну, це ви даремно… — м’яко сказав Богданов. — Повноважень у вас не менше, тим паче в таких умовах.
Дарій розвів руками.
— Гаразд, про це поговоримо окремо. Коли ви вперше помітили “дзеркала”?
Дарій замислився.
— Десь із місяць тому, але не надали цьому значення, думали: випадкові природні утворення.
— А коли зрозуміли, що “дзеркала” не випадкові утворення?
— Не іронізуйте, будь ласка, — сказав сусід Дарія, худорлявий молодий чоловік з випнутими вилицями і розкосими очима. — Через ці “дзеркала” довелося влаштувати пошуковий аврал: думали, що проморгали на планеті цивілізацію.
— А ми не іронізуємо, — мовив Богданов. — З “дзеркалами” зіткнулись і ми, причому в інших секторах космосу. У нас інтерес до них особливий. Що ж, час уже знайомитися з обстановкою на Тріасі, — звернувся вік до Томаха.
— Може, все-таки спершу попередимо Момму, — нерішуче сказав Дарій. — Зв’язок переривається ненадовго.
— Ні, в несподіванках є свої переваги. Якщо зв’язок відновиться, повідомте начальника про наше прибуття, а ми спеціально ждати сеансу не будемо.
— Тоді хоч вивчіть особливості Тріаса, його тваринний та рослинний світ, інакше…
— Інакше уподібнимось авантюристам, — резюмував Богданов. — Звичайно, почнемо з вивчення планети. Матеріалу у вас, очевидно, достатньо.
До вечора рятувальники знали про тваринний світ планети стільки ж, скільки й Дарій. Після цього Богданов зібрав групу.
— Відчалюємо, хлопці. Запитання до господарів є? Нема? Чудово!
— Підете на нашому модулі? — запитав Дарій.
— Його ж іще не відремонтовано, — втрутився вилицюватий.
— А що з ним? — поцікавився Микульський.
— Напад горгон, — неохоче відповів Дарій. — Одна з них проповзла через модуль, у якому вимкнула захист.
Коли рятувальники покидали зал зв’язку “Орла”, Богданов спитав Дарія:
— Повідомлення про “дзеркала” передали ви?
— Я, — посміхнувся заступник начальника експедиції. — Через це й сиджу тепер отут, у кораблі. Момма усунув мене від планетарних робіт, звинувативши у використанні службового становища, злочинній перевитраті енергії і невідповідності посаді, яку займаю.
Богданов у задумі пожував губу, потиснув Дарію руку і побіг наздоганяти своїх.
Розділ 9
Тріас
За півгодини модуль з групою рятувальників із п’яти осіб, у якій був і Гнат, відчалив від циліндра “Шукача” і вгвинтився у сіро-голубу атмосферу Тріаса.
Посадка була не з легких: модуль спочатку потрапив у сильні широтні вітри, які відкинули його від передбаченого коридора входу на космодром наземної бази “Орла” на двісті з лишком кілометрів. А затим наштовхнувся на крило урагану, що, на щастя, повернув на північ.
На космодром — якщо можна так назвати майданчик розміром півкілометра на кілометр — модуль усе-таки не втрапив, а сів за два кілометри.
— Що ж робити? — запитав Богданов, споглядаючи похмурий пейзаж у віомі. — Ждати, поки виясниться?
Модуль сів у неглибокій низовині, порослій чагарями, які скидалися на клубки колючого дроту. В блідо-сірому світлі, що просочувалося крізь кошлату хмарну завісу, все навкруги було темно-зеленим: грунт, кущі, гігантські дерева, які оточували низовину, але в сяйві прожектора картина змінилася. Грунт, схожий на рихлий шлак, виявився криваво-червоного кольору, чагарник — коричневого, з фіолетовим полиском, і тільки мовчазний велетень ліс, до дерева сягали півсотні метрів заввишки, так і лишився темно-зеленим.
— Тут уже недалеко, — мовив Гнат. — Надінемо генграви і хвилини за три будемо на місці.
— Не можна на генгравах, — заперечив пілот. — Ми давно ними не користуємось, як і швидкольотами. По-перше, диноптери… Уявляєте махину з розмахом крил двадцять метрів! Атмосфера тут щільніша від земної разів у п’ять, ось і літають… По-друге, “лісові стрільці”…
— Ми знаємо, — сказав Богданов. — Наш товариш пожартував. Зв’язку й досі немає?
Пілот, обплутаний датчиками біоманіпуляторів, винувато засовався в кріслі.
— З базою немає, з вашим крейсером і “Орлом” є.
Богданов помовчав і підвівся.
— Рушаємо. Скафандри ПС, генграви — на всяк випадок; пістолети, аптечки, НЗ. Все?
— Я візьму переносний автомед, — сказав лікар.
— Ще й генератори поля, — підказав Бруно.
Богданов кивнув.
…Першим на поверхню Тріаса ступив Богданов, тут же спіткнувся й упав на пругкий дріт чагарника. Підвівшись, увімкнув генератор поля, що горбом випинався на спині, утвердився на голому грунті, тонучи в ньому мало не по коліно, і махнув решті рукою.
Атмосфера планети справді була набагато щільнішою від земної, вона утруднювала рух майже так само, як і вода.