— До Етаміна на “Шукачі”, сюди на модулі.
— Модуль повернувся назад?
— Ні. Чекаю на зв’язок. Обличчя Момхми похмарніло.
— Владе, — звернувся він до інженера захисту. — Зніми на хвилину енергозавісу й накажи пілоту: нехай повертається на корабель.
Влад підвівся.
— Постривайте, — мовив Богданов. — Не треба давати такої команди.
Момма ще більше насупився.
— Я знаю, що кажу. З горгонами не жартують… йди!
— І все-таки, — незворушно сказав Богданов, — пілот підлягає тільки мені, це раз; нашому модулю не страшні горгони, це два, і три: зв’яжіться з кораблем, люди ждуть вістей, непокояться за вас…
Момма рвучко відкинувся в кріслі, забарабанив пальцями по столі.
— Ви не знаєте особливостей Тріаса, а берете на себе відповідальність за життя людини. А що таке горгони, знаєте?
— Саме тому й беремо на себе відповідальність, що знаємо…
— Вони кажуть, що зустріли горгону поблизу бази, і вона не напала, — кивнув уже від дверей Влад.
— Це щось новеньке! — Момма підвівся. — Горгона побачила вас і не напала?! Нонсенс! Може, ви сплутали її з диноптером?..
— Диноптер нам теж зустрічався, — сказав Томах. — Але й він не зачепив нас.
— Тоді здаюся! — Момма розвів руками. — Світ перевернувся.
— Ми, власне, прибули на Тріас з іншого приводу: ваші дослідники виявили “дзеркала”…
— Ах, це… Через таку дрібничку!.. Вибачте, не розумію.
— І не треба. У нас свої завдання, у вас — свої. До речі, мене уповноважено розібратися в обстановці і вжити відповідних заходів.
— Яких же?
— Забезпечити експедицію необхідним обладнанням, — з іронією мовив Томах.
Момма хитро посміхнувся — він зрозумів Станіслава.
— Тепер далі. — Богданов помовчав і дуже лагідно додав: — Ви все-таки сповістіть на корабель про стан справ. Там чекають на зв’язок.
— То що ви збираєтесь робити? — мовби не почувши цього, запитав Момма. — Врахуйте, машин зайвих у мене немає, людей теж. План досліджень горить, і я не можу зупинити пошукові роботи, навіть якби й захотів.
— Постараємося не тривожити вас. Єдине прохання — покажіть “дзеркала”. Без проводиря, звичайно, не обійтися.
— Одного я вам дам — того хлопця, що зустрічав вас, Влада Гирича. Все?
— Поки що все. — Богданов підвівся. — Хочу, проте, запитати: чи потрібна наша допомога в пошуках групи Шеміса?
— Вже поінформовані? — буркнув Момма. — Самі дамо ради, спасибі.
— Але ми б пришвидшили пошук, — мовив Гнат. — Ваших товаришів вивільнили б для планових робіт. Досвід у нас у таких справах, насмілюсь вас запевнити, є.
— Нічого, півдня чи день ролі не відіграють, — з нетерпінням відповів Момма.
З усього було видно, що він не звик змінювати своїх рішень, якщо навіть вони були й не кращими.
“Ну й норов у начальника експедиції!..” — подумав Гнат.
Розділ 10
Принадність несподіванки
Влад таки зняв захист над базою, і Бруно зв’язався з “Шукачем” та з пілотом модуля, передав, яке спорядження необхідне рятувальникам на Тріасі. Після сніданку вони вже вивантажували із модуля, що прибув з орбіти, танк-лабораторію “Мастиф”.
Табір бази, розташований на рівному місці, займав площу з добрий гектар. З усіх боків його оточував ліс, хоч у смузі двохсот метрів від межі табору не росло жодного дерева.
— Ви навіщо дерева біля бази повирубували? — запитав у Влада Гнат.
— Мусили вирубати, — відповів той. — Мімікрозаври…
— Про мімікрозаврів ми начулися, — втрутився у розмову Томах. — Побачити б…
— Побачите… — якось загадково відповів Влад.
Танк легко зрушив з місця і, здіймаючи голубу куряву, запетляв між деревами. Станіслав, який вів машину, трохи загаявся і мало не налетів на одне з них. Влад запропонував:
— Може, я поведу? Я знаю місцевість…
Томах зиркнув на Богданова, і той ствердно кивнув. Влад упевнено надів на зап’ястя кільця біоманіпуляторів.
“Мастиф”, оминувши пасмо невисоких пагорбів, порослих лісом (дерева нагадували земні мангри: короткий товстий стовбур спирався на безліч ніг — коріння — і пускав угору пучок таких же рук — гілля, тож якби дерево можна було перевернути, воно ніскільки не змінило б свого вигляду), виїхав у річкову долину, проплив трохи по воді й вибрався на суходіл.
Береги річки густо поросли лишайником, що своїм кольором скидався на скипілу кров; серед цих товстих “ковдр” та “подушечок” де-не-де виднілися оранжеві язики полум’я.
— Квіти? — спитав Гнат у Влада, показуючи на вогні.
— Ми назвали їх полум’яниками, — озирнувшись, відповів той. — Гарні вони лише здалеку. Досить таку квітку зірвати, як вона почне виділяти жахливий сморід…
Не встиг Влад доказати, як найближче від “Мастифа” дерево раптом вирвало коріння з грунту і простерло до танка своє страпате гілля.
Влад зупинив машину і глянув на пасажирів. Ті завмерли.
“Дерево” обхопило танк з усіх боків, трясучи й розхитуючи.
Влад увімкнув захисне поле, і “дерево” сахнулося від машини, кинулося в річку, ревучи й завиваючи.
— Ось вам і мімікрозавр, — з посмішкою сказав Влад.
— Симпатичний, — буркнув Бруно.
“Мастиф” заглибився в ліс. Дерева стояли тут грубезні, діркасті й дуплаві. Світло-голубі при корінні, вони що вище, то більше темніли, а у верховітті були зовсім чорними. Під ними лежали чорні зморщені плоди з колючками.
— Каштани! — зраділо вигукнув Лихолєтов.
— Точно, — не обертаючись, потвердив Влад. — Ми їх так і нарекли: каштани Тріаса.
За півгодини Влад, розгублено роззираючись, зупинив машину біля “мангрів”.
Богданов поворушився в кріслі.
— Приїхали?
— Приїхати приїхали, тільки “дзеркал” чомусь не видно.
— А хіба тут не працюють ваші групи? — поцікавився Томах.
— Вже ні. Це місце ми покинули тиждень тому. Одне “дзеркало” було вмонтоване у стовбур лабіринтопода, — Влад показав на найбільше дерево. — А друге висіло просто в повітрі. А зараз — нічого.
— Завів, Іван Сусанін! І ми добрі: треба було зразу спитати, куди їдемо, а то тільки час згаяли.
— Але ж вони були, чесне слово! — Влад зашарівся.
— Ми віримо, — зітхнув Богданов. — Та річ у тім, що “дзеркала” з’являються лише там, де є люди. Ви пішли звідси, зникли й вони. Тепер “дзеркала”, мабуть, треба шука’ти десь поблизу бази, на новому місці. Доведеться повертатись. А де працюють ваші групи?
— У різних місцях. На нашому материку три: біологічна і дві — планетологи. На плато Спокою загубилися саме біологи. А на другому материку чотири групи: атмосферники, океанологи, біологи та планетоморфологи. Всі групи автономні, мають “Мастифи”, пересувні реактори та інструментальні бункери. До найближчої — сімдесят кілометрів.
За годину рятувальники повернулися на базу, об’їхали її і виявили двоє “дзеркал”. Одне було сховане на стовбурі пологого лабіринтопода, друге — в перистому чагарнику.
Момма тільки мугикнув, вислухавши гостей, а його заступник Зотов не приховував задоволення: неподалік від табору працювати було зручніше й безпечніше.
Рятувальники вивантажили апаратуру і, розділившись на дві групи, заходилися досліджувати “дзеркала”.
До вечора першого дня стало відомо, що “дзеркала” точнісінько такі ж, як і на Шемалі. ТФ-трасери двічі фіксували відлуння хвильових передач: “дзеркала” справно передавали нагромаджену інформацію невідомому Оку. Однак визначити напрямок передач не вдалося, не допомогли ні розроблені спеціалістами методи ТФ-пеленгації, ні надчутливі датчики.
Гнат працював у парі з Бруно на трасерах: обидва добре розумілися на ТФ-апаратурі, знали її плюси й мінуси. Інші експерти техсектора під орудою Романенка вивчали фізичні властивості “дзеркал”, спектральний розподіл випромінювань і щільність полів біля цих об’єктів.