— Я не ображаюсь. — Гнат опустив голову, потер лоб. — Постривай, є ще запитання. До Керрі я посоромився з ним звертатися. Ми погодилися, що проникнення людини в далекий космос починає пригальмовувати Око, чи не так? Але якщо воно таке сильне й всюдисуще, а ми такі легковажні й бездумні, чому ж воно, образно кажучи, не зачинить двері космосу перед нашим носом?
Станіслав якусь хвилю розмірковував, потім м’яко обняв Гната за плечі.
— Напевне, воно покладається на нас. Вірить, що ми самі виправимо свої помилки.
Невдовзі Гнат навідав удома Івара Гладишева. Той саме збирався кудись: за московським часом була десята ранку.
— Які новини, сім’янине? — сказав Гнат, заходячи до квартири. — Де Кіра?
Гладишев сів на один з кубів піномеблів, розкиданих по кімнаті, допитливо подивився на Ромашина, потім жестом запросив його теж сісти.
— А ти, відколи ми не бачилися, змужнів. А моя Кіра в Рязані з сином. Відпочиває після пологів.
— У тебе син?! Вітаю! Скільки ж йому?
— Два місяці. Ось фото.
На столі стояв об’ємний знімок малюка.
— Богатир!
— А ти як думав! — Івар жартівливо випнув груди. — Бери приклад з мене. Що ж до новин, то в тебе їх, напевне, більше. Поділишся, сподіваюсь? А в нас… Солінд запитує про тебе іноді, цікавиться. Завітав би до нього чи принаймні подзвонив. Що іще? З команди пішов Леон Хрустальов. Кажуть, він взагалі кинув великий спорт, хоча точно не знаю… Скоро виступатимемо в розиграші Призу Весни… Оце, мабуть, і все.
— А Ребров?
— Що Ребров?
— Як і раніше, тренер збірної?
Гладишев якось дивно глянув на Гната.
— Хіба ти не знаєш?
— Ні… — стривожився Ромашин. — А що я повинен знати?
— Реброва затверджено начальником першої міжгалактичної експедиції.
Гнатові з несподіванки аж мову відібрало. Гладишеа розсміявся.
— Для тебе це новина? Дивно. Вже більше двох тижнів, як оголосили склад експедиції. Чи, може, ти здивований, чому затвердили саме його?
— Н-н-і… хоча, чесно кажучи…
— Тоді ти просто погано знаєш Мая. Він не тільки тренер збірної з волейболу, а й видатний соціолог, доктор ксенопсихології Інституту позаземних культур.
Гнат був украй здивований. Ні Солінд, ні Томах, ні Аларіка не говорили йому про це. Івар підвівся.
— Залишишся у нас? Вибач, я на годину відлучуся по роботі, я ж, як тобі відомо, наладник-енергетик. Зачекаєш?
— Увечері забіжу, зараз ніколи.
— Ну, як знаєш. До речі, якщо ти шукаєш Аларіку, — Гладишев сказав це вже на ходу, — вона, найімовірніше, в Центрі підготовки експедиції далекої розвідки.
Незабаром Гнат уже виходив із таймфага у кратері Аристарх на Місяці, де розміщувався Центр підготовки зоряних експедицій.
Йому сказали, що художник-відеопластик з оформлення замкнутих просторів Аларіка Консолата на третьому горизонті, в кімнаті відеопластичних композицій.
Відчинивши двері цієї кімнати, Гнат опинився в осінньому лісі. Ледве помітна стежка вилася поміж деревами, що стояли стіною: стрункі сосни і ялини, могутні берези, клени й осика з оксамитною корою. Обіч стежки росли кущі ожини. Гнат мимоволі простягнув до них руку, і з гілок та листя на нього впали великі дощові краплі.
На галявині біля дискових пультів порпалися два чоловіки в зелених комбінезонах. Біля них стояла Аларіка. Очевидно, регулювали відеопласти.
— Ріко! — він назвав її так, як не називав дуже давно, ще з дитинства. — Ріко, я по тебе…
Аларіка здригнулась, повільно рушила до Гната, очі її сяяли від радості.
У цю мить почулось легеньке покашлювання, до них простував Май Ребров.
— Радий тебе бачити, Ромашин, — мовив він до зніяковілого Гната. — І, як видно, не лише я.
Аларіка глянула на Реброва.
— Він не винен, Май.
— Яке я маю право когось звинувачувати?
— Маєш, але тільки мене. Я дала йому привід сподіватися.
— І що ж?
— Не знаю.
Гнат узяв себе в руки і втрутився в розмову.
— Вибачте, Май. Я знаю, що ви любили брата. Сергій був справжньою людиною… — слова були якісь безпорадні, і він замовк.
Ребров дивився на нього важким поглядом і ніби розмірковував, як з ним учинити
— Річ не в тім, що він мій брат… Але він кохав її! Розумієш, хлопче?! І я люблю її, і моя дружина, і діти. А ти?
— Май! — сердито мовила Аларіка.
Ребров лиш плечем повів.
Гнат витримав його погляд і сказав:
— І я кохаю її! Хіба що зрозумів це зовсім недавно… До побачення, Ріко. Бувайте, Май.
Ребров затримав його.
— Постривай. Як тобі сказати… Я відлітаю, відлітаю надовго, а ти зостаєшся. Що ти збираєшся робити?
— Май! — знову сказала Аларіка.
— Що робити? Жити. Разом з нею. Я хочу, щоб вона стала моєю дружиною.
— Це буде непросто.
— Знаю.
Щось тоскне й розпачливе з’явилося на обличчі Реброва, але тут же воно набрало свого звичайного — скам’янілого-виразу.
— Що ж, удачі! Хоч я і не впевнений у тому, що вибір Аларіки правильний. Я їй уже казав про це, коли вона стала дружиною Сергія, кажу ще раз.
— Ну, Май! — утретє з досадою мовила Аларіка.
— Але чому? — холодно запитав Гнат, уже здогадуючись, до чого хилить Ребров.
— Тому, що ти вже не конструктор ТФ-апаратури і не спортсмен, ти — рятувальник. І значить, твій основний дім — база рятувальників, і її, Аларіки, щастя — сумнівне чекання щастя, а для цього вам обом треба мати неабиякий запас терпіння. За неї я спокійний.
— Я зрозумів, — невесело мовив Гнат.
— Йди, — молитовно глянула на нього Аларіка. — Я знайду тебе…
Коли він вийшов, Ребров стояв якийсь час мовчки, потім несподівано запитав:
— Ти любиш його?
Аларіка вимкнула апаратуру і, впавши на груди Реброву, розридалася.
— Не знаю, я нічого…. не знаю… Дайте мені час розібратися самій… Ти відлітаєш, і ніхто, ніхто… не порадите… і Сергій… і Сергій теж…
— Нічого, нічого, — бурмотів Ребров, погладжуючи її тремтливі плечі. — Сергій би зрозумів тебе…
З-за дерев на них спантеличено дивилися колеги Аларіки.
Розділ 12
Австралійский експеримент
Керрі йос вислухав диспетчера і глянув на годинник.
— За десять хвилин з’єднайте, я закінчу інструктаж.
— Земплан? — запитав Богданов.
— Земплан. А ти звідки знаєш?
— Вони дзвонили, коли тебе не було. Наш відділ за січень-лютий перевищив якісь там норми витрат матеріальних ресурсів.
— Якісь… Треба було з’єднати їх з плановим бюро і повідомити Морозова. А втім, тепер я це зроблю сам. Продовжимо. Відділ зобов’язали, вибачте за каламбур, забезпечити безпеку експерименту “Галактичне просвічування”. У зв’язку з цим я перерозподілив обов’язки. Богданов і надалі вестиме роботу над “дзеркалами”, в його розпорядженні залишається група Микульського. Томах з цієї хвилини займається тільки експериментом, йому на підмогу виділено групу Ромашина. Поточна робота переходить до Кротова. Запитання є?
— Хто відповідає за проведення експерименту?
— Інститут ТФ-зв’язку та Академія астрофізики. Якщо запитань більше немає, ви вільні. За винятком Томаха.
Коли керівники груп вийшли з кабінету, Керрі Йос сказав:
— Забув тебе попередити, Станіславе. Перевір розрахунки по експерименту. Експерти перевірять його зі свого боку, але…
— Вчені стверджують, що під час експерименту нічого небезпечного не повинно бути. У всякому разі, місце його проведення — далеко за межами обжитої зони Системи.
— У Дикушина щодо цього точка зору інша. Нептун, як і Сатурн — не краще місце для експерименту такого масштабу. В тебе є ТФ-спеціалісти, той же Ромашин… Одне слово, ти мене зрозумів…
Томах кивнув.
— Перестрахуватися таки справді не завадить.
Керрі замислено глянув кудись поверх його голови, і Станіславові раптом чомусь стало ніяково, незручно, ніби він що?ь сказав невлад.
Гнат зайшов до кабінету і зупинився біля порога.
— Проходь-проходь, — припросив його Томах, трохи здивований похмурою стриманістю друга. — Що з тобою?