— Власне… н-ні. Помилки — це вже наслідок якихось прагнень, розумієте? Я ж казав про невідповідність… насамперед невідповідність наукових і психологічних устремлінь людини філософському змістові пізнавального процесу, психології та етиці космічного масштабу. Чи не про це, до речі, попереджає нас Око? Таке відставання в двадцятому сторіччі загрожувало загибелі цивілізації, а тепер?
— Страшно подумати! — гмукнув Томах. — Розвалимо весь космос!
Травицький дитинно всміхнувся.
— Можливо.
— Ви й про Око знаєте? — пробурмотів Керрі Йос.
— Може, таки справді думку треба було висловити інакше, — по паузі мовив начальник конструкторського бюро. — Якщо це про невідповідність, то двома словами можна сказати так: ми не завжди помічаємо невідповідність між своїми бажаннями і можливостями.
— Думка, чесно кажучи, не нова…
— А хіба від цього вона втратила свою суть?
— Гаразд, здається, я вас зрозумів. — Керрі Йос глибоко зітхнув. — Показуйте своє господарство.
— Чого ти мене будиш серед ночі? — невдоволено буркнув Томах, потягуючись і позіхаючи на весь рот. — Щось трапилося?
Гнат мовчки подав об’ємне фото. Станіслав стиснув фото пальцями, і сон як рукою зняло.
— Де?!
— У блоці обмежувача, на кришці каркаса.
Томах ще раз глянув на відбиток людського сліду на матеріалі й повернув знімок.
— Ч-чорт! Цього нам тільки бракувало!
— Не подобається мені це…
— Думаєш, мені подобається? Бачиш, і Оку теж.
— Вважаєш, це воно?
— Хто ж іще?
— Н-ну, хтось пожартував… Бассард, приміром. Що ж тепер?
— Навряд щоб це був Бассард. Зачекай, дай помізкувати…. По-перше, сповісти Микиту й Керрі, звичайно. По-друге, обшукай усю апаратуру, можливо, щось таки знайдеться. А вже потім вирішимо, як бути далі.
Гнат не зовсім утямив, що він має шукати, але перепитувати не став. Тривожне передчуття наближення якогось лиха знову закралося в душу, змушувало розум напружуватися в шуканні причин тривоги. Він міряв кроками кімнату, очікуючи, поки одягнеться Томах.
— А тебе що непокоїть? — запитав той.
Гнат немовби пробудився і зупинився на півкроці.
— Замріявся. До зв’язку.
Томах здивовано дивився йому вслід.
Через півтори години Гнат підлітав до будови. Вона виросла на обрії гроном вогнів, що відганяли геть нічний морок на сотні метрів довкруж.
Підвісною дорогою Гнат добувся до верхнього будівельного майданчика, а звідти пневмоліфтом спустився на дно установки, де були основні вузли енергорозподілювача і каскад автоматики.
Як і очікувалося, в приміщенні каскада нічого нового не виявилося, хоча Гнат і обнишпорив усі його кутки та закутки. Придивляючись до сліду на кришці приладу — єдиний доказ присутності тут Ока (в чому Гнат сумнівався, бо виходило, що Око або зовсім втратило обережність, або почало втручатися у всі події, що було явно несолідно з його боку), Ромашин згадував свої попередні припущення щодо появи загадкових відбитків. Раптом у лункому об’ємі конуса установки крізь шум почулися стривожені голоси. Він виглянув з приміщення каскаду автоматики і запитав у монтажника, який кудись поспішав, у чім річ.
— Канавокопачі біля основного фундаменту натрапили на чийсь давній кабель, — кинув хлопець на бігу.
Гнат заквапився нагору. За якусь хвилю він уже підходив до людей, що товпилися біля завмерлих роботів-дигерів.
— Дозвольте? — мовив стиха.
Люди розступились. У канаві на глибині півтора метра, вихоплені з пітьми прожекторами машин, тягнулися очищені від землі дві товстенні нитки кабеля. Канава була видовбана у скам’янілому грунті — щоб пісок і пил отак злежалися, спресувалися, минув, певне, не один десяток літ.
Гнат попросив огородити це місце, а сам подався до пункту координації будівництва викликати експертний відділ.
На ранок стало відомо, що кабель тягнеться на вісімнадцять кілометрів до гір Макдональда. До його кінців були приєднані якісь апарати. Протилежні кінці кабеля на глибині триста метрів якраз під будовою вели в металево-бетонний бункер, де виявлено ядерний пристрій.
— Очевидно, хтось двісті з лишком років тому тут теж експериментував з вибухом, — сказав Томах, зустрівшись уранці з Гнатом біля майже готової установки.
— Дивний збіг, якщо не сказати більше. Коли б ми не знайшли бункер, могла б статися катастрофа. А що тут було ще до полігону?
— Здається, космодром. Але чи точно на цьому самому місці, сказати не можу. Нічого. собі сюрприз! Ти знаєш, як одреагував Керрі на моє повідомлення?
— Здогадуюсь. Мовчки вислухав, запитав: “Усе?” — і відключився.
— Ясновидець ти, чи що? Так воно й було…
Гнат зробив невизначений жест рукою.
— Ми вже не дивуємось. Микита просив знайти тебе, хоче про щось перекинутися словом. Та ось і він, до речі. Від стоянки швидкольотів у супроводі Бруно Осиніго до них ішов Богданов.
— Одначе Око добралося-таки й сюди, — сказав він з дивною інтонацією, потиснувши друзям руки.
— Що ти хочеш цим сказати? — насторожився Томах.
— Потім зрозумієш. Ходімо подивимося.
Всі четверо попрямували до підйомника.
— Точнісінько такий, — мовив Богданов, обмацуючи слід босої ноги, викарбуваний на металевій кришці приладу. — Де ми цей знак тільки не зустрічали!
— Незрозуміло, чому раптом Око так взялося за людство.
— Очевидно, тому, що ми довго розкачуємося, — сказав Гнат. — Слід ноги, думаю, не що інше, як знак уваги, а не заборони. Заборонити нам воно нічого не може, а от звернути увагу… Що й робить…
Томах глянув на Богданова.
— Мета його зрозуміла, ти сам сформулював її недавно. Тільки-но ми надумаємо втручатися в природу інших світів чи провести експеримент, що матиме після себе якісь наслідки космічного масштабу… Ось вам вектор втручання Ока — екоетика космічного, галактичного масштабу! Щоправда, я б назвав цей слід знаком передбачуваної біди. Для нашого часу навіть сам байдужий погляд може стати знаком біди, а вже слід…
— Око в ролі няньки? — примружився Бруно. — Мало віриться. Хіба не досить нам сектора ВКР, який відповідає за соціальний та етичний контроль над небезпечними дослідженнями. Взагалі сама ідея глобального контролю над діяльністю людства — фікція!
— Фікція? — з робленою лагідністю перепитав Томах. — А факти, які ми маємо, теж фікція? Що б ти заспівав, якби увечері, коли сів дивитися фільм, стіну твоєї кімнати раптом розвалив сусід, бо йому, бач, заманулося пройти найкоротшим шляхом до другого твого сусіда? Через кімнату? Чим же ми різнимося від отого дивака? Навести приклади?
— Приклад ти вже навів, не зовсім вдалий, але образний, — мовив Богданов. — У мене запитання трохи інше: як воно це робить? Я маю на увазі сліди в металі.
Бруно знизав плечима.
— З точки зору технології такий відбиток нашими засобами зробити неможливо.
— Як неможливо? — здивувався Станіслав. — Поклав під гравіпрес…
— І на друзки! Річ у тім, що гравіпрес не здатний зробити відбитки в броні кораблів, яка підтримується силовим полем каркаса. Я вже казав про це. Судячи з усього, відбитки виготовлено безшумно і без деформації матеріалу навколо сліду. Це рівень внутріядерних процесів! Я, мабуть, зостанусь тут зі своїми хлопцями.
Богданов кивнув.
— Знадобишся — знайду тебе.
Вони вийшли з приміщення установки. Надворі стояла ясна сонячна днина.
— Хто вмер, ще й каятися буде, — мружачись од яскравого світла, весело проказав Томах — і до Микити: — То чого ти мене шукав?
Богданов звів брови на переніссі, збираючись із думками, і поспитав одразу обох — Станіслава і Гната:
— Вас не насторожило, що місце установки для ТФ-вибуху і місце, де двісті з лишком років тому планувався ядерний вибух, одне й те ж?
Томах і Ромашин перезирнулися.
— Випадковість…
— Ви ще вірите в такі випадкові збіги? Після того, що сталося на Дзорі? Після зникнення Василя? Після “дзеркал” і всього іншого?
— Здоров будь! Самі натяки… — відмахнувся Томах.