Усе б скінчилося щасливо, Якби Гнат не змінив горизонт — за звичкою рятувальника обрав найкоротший шлях до північного таймфага міста. Саме в цю хвилину після профілактичних робіт запустили один з орбітальних ліфтів. Ромашин не помітив у повітрі попереджувальних знаків, а коли попереду виріс світловий стовп, було вже пізно…
Патрульний автомат інспекції, який ішов на перехоплення порушника, встиг застосувати червону завісу, але на такій відстані компенсуюче силове поле лише трохи послабило силу удару. Швидколіт врізався в захисне поле ліфта (треба було йти на автоматі!” — майнула думка), тріснув і розлетівся прозорими бризками ковпак кабіни, скрикнула Аларіка, і на Гната впала ніч…
Опритомнів від болю і, ще не розплющивши очей, згадав катастрофу й крик Аларіки. Сперся на лікті, роздивився. Він лежав на схилі пагорба, а за кілька кроків, напівнакрита зім’ятим сидінням, під нерівною стіною кущів скорчилась Аларіка. Поодаль горів швидколіт, і на мокру від недавнього дощу траву, на бліде нерухоме обличчя жінки лягали оранжеві відблиски полум’я.
Гнат звівся на ноги, застогнавши від болю в спині, дошкутильгав до Аларіки і, відкинувши зім’яте сидіння, опустився на коліна.
— Ріко! — підклав їй під голову свої долоні. — Що з тобою, Ріко? Ну, не мовчи!..
Хтось доторкнувся до його плеча, Гнат озирнувся і побачив… Керрі Йоса.
— Ви?! Тут? А я шукаю вас… Аларіка — бачите?..
— Бачу. — Керрі Йос присів навпопічки біля жінки, намацуючи пульс у неї на зап’ясті, і запитав: — Навіщо ж ти шукав мене?
— Експеримент на Тритоні… але ось Аларіка!..
— З хвилини на хвилину прибуде швидка. Допоможи…
Удвох вони поклали Аларіку зручніше, вона застогнала, і Гнат ледве не закричав від радості: жива!
— Ну, експеримент — і що? — знову спитав Керрі Йос.
— Його треба негайно зупинити! Він небезпечний! — Гнат проковтнув у горлі давучий клубок.
— Ясніше, будь ласка, і коротше. — Керрі випростався, витер носовичком спітнілий лоб.
— ТФ-вибух дасть гармоніки частот вищого порядку — аж до світлового бар’єра, — пересилюючи млість, сказав Гнат. Потім благально зазирнув начальнику відділу безпеки в очі: — Де ж швидка? Я боюся за Аларіку!
— Не хвилюйся. У неї шок, але, думаю, нічого страшного. Ти сказав усе?
Гнат сів, винувато всміхнувся.
— Вибачте… Я перевантажив мозок роботою, а тут ще це. Проґавив попереджувальну зону ліфта. Вибачте… Що я казав? А… Отже, вибух на Тритоні збурить ТФ-поле на всіх частотах, а це значить, що таймфаги, які працюють, можуть під час вибуху розлетітися вщент. Щоправда, потужність збурюючої хвилі на тих частотах, що їх використовують наші таймфаги, мала, серйозних наслідків не буде, однак…
— Правильно, я передбачив це, ми виконаємо таймфаги на час експерименту.
— Це ще не все. Травицький подав думку: інші цивілізації в галактиці можуть використати в своїх ТФ-системах саме той діапазон, на який падає основна потужність вибуху.
— Припущення — не факт.
— Є і факти. Коли ми досліджували “дзеркала” на Шемалі, одне з них передало імпульс на тій самій частоті. Але головне — люли наш модуль після відвідання “Червоної книги” дослідили експерти, з’ясувалося, що він зазнав багатовекторного ТФ-резонансу якраз на небезпечних частотах! Чи можна після цього ризикувати? Адже вибух, хай йому чорт, рознесе ТФ-метрику на шматки, загинуть десятки тисяч розумних істот!.. — Гнат здригнувся від однієї цієї думки. — Я багато передумав після експерименту в Австралії. Микита мав слушність: треба підрахувати не те, що нам, людям, дадуть зірки, а що в кінцевому підсумку принесемо зіркам ми.
— Та-ак! — протягнув Керрі Йос, підносячи до очей браслет відео. — До вибуху близько години, але експеримент уже почався. Ти повідомив про свої висновки на крейсер?
— Намагався, проте… Там Бассард… Він не захотів мене зрозуміти.
Керрі якусь мить розмірковував, затим повернув кільце відео. В мініатюрному об’ємі передачі з’явилося обличчя головного диспетчера центру.
— Сигнал “Шторм” по всіх секторах УАРС! — наказав Керрі Йос. — Вимкнути і заблокувати не тільки пасажирські ТФ-лінії, а й лінії зв’язку та контролю, крім спецканалу! Системі СПАС на час експерименту відключити від прослуховування ТФ-діапазон, одразу після експерименту перейти на вищі регістри частот! Черговим патрулям перевірити ТФ-станції; вивести весь обслуговуючий персонал з апаратних на лініях, що з’єднують далекі зоряні системи!
Диспетчер дивився на Йоса, розкривши рота.
— Та ви що, Керрі? Відключивши ТФ-станції, ми мінімум на півроку перервемо сполучення в Системі! Щоб запустити канали, треба…
— Я знаю. Тому й не блокую станції зоряних систем, а тільки внутрісистемні таймфаги. Записав? — знову звернувся він до диспетчера. — Виконуй!
— Я зобов’язаний доповісти Спенсеру…
— Доповідай, але якнайшвидше. Хвилин за десять я зв’яжуся з ним.
Диспетчер мотнув головою, немов пробуджуючись зі сну, і відключився.
Керрі Йос повернувся до Гната, який усе ще сидів на землі. Аларіка глибоко зітхнула, і обидва водночас глянули на неї.
— Я побуду біля неї, — тихо мовив Керрі. — А ти бери мій швидколіт. Таймфагом ще встигнеш добратися до Австралійської бази. Там пересядеш на “Шукач”…
— Навіщо? — звів на нього почервонілі очі Гнат. — Легше зв’язатися з крейсером, вам повірять більше, ніж мені.
— Пізно. Таймер уже спрацював, і за годину реакція ТФ-ініціації досягне, кажучи словами спеціалістів, критичної межі. Зупинити експеримент можна, лише знищивши пускову автоматику чи… не знаю, що ще, про це ти подумаєш сам. І тільки ти одразу зможеш визначити, що треба робити на місці. Іншим потрібно ще пояснювати.
Керрі дістав з кишені куртки золотий значок, на якому було’зображено людину, що затуляє голову руками, і подав Гнату.
— Це сертифікат офіціала УАРС за сигналом “Шторм”. Візьми. Покажеш командирові “Шукача”. Карт-бланш на спецрейс візьмеш у сейфі в рубці крейсера, шифр на зворотному боці значка. Треба встигнути на Тритон і зупинити вибух. Роби що хочеш, але встигни! І повернись! Це наказ!
Гнат узяв значок, підвівся і скорчився від болю.
— Що таке? — з тривогою запитав Керрі.
— Спина… Нічого, мине…
Гнат поцілував Аларіку і попрямував до швидкольота Йоса. Оглянувся, на мить зупинився. Його обличчя відбило душевну муку. Керрі заспокійливо кивнув:
— Не хвилюйся за неї, синку. Все буде гаразд. Хай тобі щастить!
Подумки він уже бачив, як стартує з полігона потужний зореліт, беручи курс на Тритон, як тисячі, десятки тисяч людей уклякли біля віомів зв’язку, на станціях СПАС, готові на перший поклик кинутися на допомогу.
“Нелегко тобі доведеться, хлопче, — зітхнув він. — Але найважчий крок ти вже зробив — подумав про інших. Не про себе — про інших розумних істот! І, отже, подумав про майбутнє! А це дуже непросто — пам’ятати про інших, не знаючи, хто вони й де…”
“А чи не час втрутитися?” — почувся раптом у свідомості негучний голос.
“Ні, — подумки відповів Керрі. — Я й так уже втрутився. Він устигне…”
“Хочеш сказати, що контроль більше не потрібен?”
“Не контроль — спостереження. Вони зрозуміли натяк, я бачу. Але ще довго вони шукатимуть контакту з Оком. Доти, доки не пересвідчаться, що Око — це вони самі, тільки на десять тисяч років старші”.
“І все-таки зникати тобі рано. Довго ще людський слід буде для нас знаком особливої уваги, знаком біди, поки вони, наші предки й твої сучасники, не навчаться уважно дивитися собі під ноги…” — Голос виплив із свідомості й загубився в шумах зоряного вітру.
Керрі Йос, примружившись, дивився в нічне небо Землі.
— Вони навчаться, — прошепотів він. — Неодмінно навчаться.
