* * *
Коли прийшов уперше, Маруся вже чекала його за столом у їдальні з акуратно розложеними зошитами, поміж якими стояла тарілочка сушених яблук. Дівчина видалася йому значно меншою й молодшою, ніж тоді, коли бачив її на вулиці у хутерку й шапочці, — можна сказати, майже дитиною. В тіснуватому синім з білим светерику, у вузькій спідничці її невисока, але пропорційно збудована фігурка виглядала тугою й сильною, ніби вилитою з гуми. А на загал Маруся належала до тих, про яких у простолюдді кажуть: «Дівка, як качан».
Героїчно подала йому руку, вдаючи, що погляд її тільки припадково не потрапляє на його очі, а сковзає десь понад головою і по краватці, і відразу запропонувала випити чаю.
— Дякую, я щойно пив, — відмовився він. — То ви вже знаєте, що ваш тато найняв мене без вашого відома вам у репетитори? От я забув лишень різку взяти. Ваш тато казав, що до вас треба неодмінно з різкою братися — інакше не буде діла. Правда це?
У відповідь на жарт дівчина порожевіла й засміялася:
— Тато так не казав. Навпаки, тато завжди каже, що то всіх учителів і викладачів треба палицею бити.
— Ой, та невже?! Тоді я ліпше тікатиму...
Жартуючи, сів біля стола.
— Що це у вас за яблука стоять? — спитав. — Замість насіння?
Рожеві хвилі, що весь час тріпотіли на обличчі дівчини, виступили знову сильніше.
— Так, — усміхнулася винувато. — замість насіння. Може спробуєте? — припросила несміливо і підсунула йому тарілочку.
— Спробую...
Їхні руки зустрілися, і Маруся на цей раз опікши таки доброго рака, враз відсмикнула свою.
Ігор вдав, що нічого не помітив і, жуючи скибочку яблука, спитав:
— То ваш тато каже, що всіх викладачів і вчителів треба бити палицею? За що?
— За те, що вчать неправди.
— А ви що думаєте про це?
— Тато має слушність.
— Так? А як же тоді буде з вами, коли ви станете учителькою? Вас також треба буде бити палицею, чи ви будете інакше вчити?
Хоч розмова велася в жартівливому тоні, Маруся по цьому питанні відразу насупилася.
— Того я не знаю — відповіла розгублено.
— Не знаєте?! І не думали перед тим, як вступали до технікуму?
— Що ж я могла думати? Воно однаково, куди не вступати, що не робити, — все одно «дідькові на потіху», як каже тато.
— Дідькові на потіху? — здивувався Березовський. — Якому ж це знову «дідькові»? Тому, про якого вам баба Текля казала?
— Ні, не тому — москалям...
— Як ви сказали?! Москалям?!
— Хм... — усміхнулася Маруся. — У нас кажуть «руські». або «росіяни», а тато ніколи не каже інакше, тільки «москалі», або «кацапня». І мене так навчив. Я нераз у школі аж боюся, щоб мені так з язика не зірвалося.
— Е-е, то ваш тато буржуазний націоналіст і ворог народу!
— О! — злякалася Маруся і з благанням піднесла очі на Березовського. — Але ви того нікому не скажете, правда?
Стільки дитинного було в тому переляку, що Березовський зворушився, однак, повчально вирік:
— Я не скажу нікому, але ви все ж таки будьте обережніші, бо можете проговоритися перед інакшою людиною, і з того вийде нещастя...
— Думаєте, що я маленька? — навіть ніби трохи образилася дівчина. — Я ні з ким не говорю на такі теми. Оце. лишень вам сказала. І то тому, що тато... Він, як побачив вас, то відразу пізнав, що ви — свій чоловік, і що вам можна вірити. Тому я і...
Запнулася й сконфужено замовкла.
Березовський ледве стримав усмішку:
— Постараюся оправдати довір’я вашого тата, і вас самих, Марусю. — потім подумав хвилинку і додав: — Бачу, що ваш тато навіть думає за вас і за вас рішає. Правда?
— А що ж?.. Мій тато, правда, невчений, але дуже розумний... — сказала тихо Маруся, але з відтінком такої глибокої гордости, що Ігор знову зворушився.
— Гаразд, Марусю, — перейшов до оправи, — тепер скажіть, у чому саме вам треба допомогти?
Виявилося, що Марусі треба було дуже багато. Відзначаючись найкращими успіхами в науках точних і природничих, дівчина була цілковитим невігласом в науках гуманітарних і педагогічних. Вона не знала навіть, що таке гуманітарні науки, як рівно ж не розуміла їхнього призначення. Психологія, чи педагогія, методика, чи дидактика, політична економія, чи економічна політика — для неї все було однаково темним лісом, бо всі слова чужинецького походження її лякали, здається, не менше, ніж спогади про бабу Теклю. Коротше сказавши, Маруся була типовим явищем серед тієї доби студентства, що його приймалося до навчальних закладів не за знанням, а за соціяльним походженням. З одного боку брак елементарних знань і низька інтелігенція, а з другого — підфальшована і пригнана під комуністичну ідеологію наука, що йшла врозріз із здоровим глуздом, витворили в голові дівчини такий хаос і таку плутанину понять, що вона в них загрузла зовсім. Її вкрай безграмотні, хоч з зовнішнього боку взірцеві конспекти були найкращим доказом того, що вона поняття не мала про суть предметів, які слухала, і Березовський, переглядаючи їх не дивувався, бо такі самі явища на кожному кроці зустрічав і в інституті.