— Не можу, Григорію Степановичу, не можу того зробити! — півжартом покрутив головою Ігор. — Вже так мене мама змаленьку виховала, що я поступаю на поперек здоровому розумові й власним інтересам. Забагато вона мені всяких «забобонів» прищепила: честь, любов до рідного, душа... «Зіпсувала» мене, одним словом...
Почавши жартівливо, Березовський зійшов на тон гіркого глуму і скінчив з нервовою хрипкою в голосі.
Григорій Степанович аж прокашлявся за нього.
— Ото ж бо то й є, Ігорю Олександровичу, — почав, зиркаючи з-під лоба на Березовського, — що вам, ученим, часто в голові плутається. Ви, приміром, від Христа відійшли, а до диявола пристати не можете, і зайшли в сліпий кут. До диявола вас Христос не пускає, до Христа вам диявол на перешкоді став, і шарпайтеся ви, не во гнів будь вам сказано, як теля на мотузці.
— Я ні в Христа, ні в диявола не вірю, — з понурою впертістю сказав Ігор.
— А в християнство?
— В християнство вірю, як у факт.
— Ну, а хто ж його, по-вашому винайшов?
— Був напевне якийсь філософ, чи що. А решта прийняла і повірила.
— І той філософ не міг називатися Христос?
— Міг, звичайно, але він не був ні сином Божим, ні чудотворцем.
— Гм... — перехилив набік голову Кобзаренко і зсунув на самий кінчик носа окуляри, даючи знати, що збирається до наступу. — А все ж таки, ота «ваша сила» дуже сильна?
— Її сила стоїть вище нашого розуміння!
— І мудра?
— Її мудрість не може зміститися в людських головах!
— І можна їй заборонити діяти за своїми законами?
— Я вже сказав: проти її одвічних законів люди безсилі.
Кобзаренко вдоволено випростувався і підсунув окуляри вгору.
— Коли так, — підсумував, — то хто ж би їй заборонив післати на землю свого Сина: я, ви, чи, може, НКВД?
Захоплений цією шевською мудрістю, Березовський не міг не засміятися:
— Бач, таки піймали мене! Але все одно таки того не було.
— Як ви докажете?
— Я не мушу нічого доказувати — то ви повинні доказати. Я не вірю в чуда, а ви вірите, отже, доказуйте! Докажіть, що було Непорочне Зачаття, що з Нього народився Син Божий, що Він уздоровлював прокажених, воскресив Лазаря, потім Сам дав Себе розп’яти на хресті і воскрес із мертвих. Докажіть мені хоч би одне з цих чуд!
— Навіщо я маю тобі доказувати, що було майже дві тисячі років тому назад? Я тобі докажу теперішнє.
— Чудо?
— Чудо!
— Е-е, мабуть шкода вашого труду, бо я все одно в чудо не вірю.
— Не повіриш?
— Ні.
— І ти зроду чуда ніякого не бачив?
— Ані одного!
— А в дзеркало ти вже дивився?
Ігореві стало зовсім весело.
— Ну, справді, чудо! — засміявся від щирого серця.
— А то ж ні?! Людина як твір — таки чудо. Найскладніша машина — це тільки мудро зроблена річ, а сама людина — чудо! Та що людина — комаха, звірина, рослина — все чудо! А сонце, яке нам світить і гріє, яке дає життя? А зорі, що ходять своїми дорогами? А місяць? А ціла вселенна? А краса неба і землі? Хіба ж це все не чуда? Які ж іще більші чуда можуть бути? Чому їх не хочеш бачити і не хочеш признавати за чудо? Тому що привик до того, що воно тобі здається звичайною річчю? А воно — скрізь чудо! Чудо, що ти живеш, думаєш, говориш, дихаєш. Чудо, що можеш рукою поворухнути, слово сказати, радіти, сумувати, терпіти, гніватися — це все чуда, які тобі Господь Бог дав; якими винагородив кожне живе сотворіння ще перед тим, як воно на світ з’явилося. Творець за все подумав наперед. І, може воно й гріх таке казати, але мені, темному, видається, що після того всього, що Господь зробив для світу, зіслання Сина на землю, з усіма чудами, які Син робив, — це найменше чудо з усіх Йото діянь...
Що можна було на це відповісти? Звичайно, переконати Березовського Кобзаренко не міг, але завжди порушував у ньому багато нерозв’язаних питань, над якими Ігор уважав за безцільне думати. І саме після дискусій з Григоріюм Степановичем, він, як ніколи, ясно відчував, що йото світоглядові, так струнко й чітко збудованому з самої «матерії», бракує твердого фундаменту. А тим фундаментом могло бути якраз те, що він так послідовно і вперто заперечував — Дух. Усе частіше почали пригадуватися й слова Марусі про те, що для неї після захитання віри все стратило сенс. Чи розуміла повністю те, що сказала? Мабуть, ні. А Ігор тепер розумів. Бо ж, коли так глибоко вдумувався і починав охоплювати розумом велич космосу в просторі й часі, коли дивився на нього виключно, як на масу самої матерії, підвладної незмінним законам, а поруч представляв собі у пропорційній величині земну кулю і її населення, то у ньому виникало питання, повне холодного жаху: чим ми є? Яке там значення має людство у порівнянні до простору й часу? Тим паче нація, вік якої обраховується жалюгідними сто, а навіть тисячоліттями? Вчені сперечаються над віком землі, а наука рівно ж шанобливо сприймає як одні, так і другі гіпотези, що розбігаються в обрахунках на ДЕСЯТКИ МІЛЬЙОНІВ РОКІВ!.. Що ж значить тоді якесь тисячоліття? Є вічність і є космос. Серед тих десь там на невловиму мить з’явилася порошинка, ім’я якій Земля. На уламочок другої миті, супроти якої попередня мить є безмірною величиною, на тій Землі з’явилася якась тінь від тліні матерії, ім’я якій людство. Вона, порівняно до космосу, є нічим, її вік, порівняно до вічности, — ніщо. Але вона думає (ДУМАЄ!) щось там про себе, числить якісь століття, ділиться на нації, нації — на окремі одиниці, що живуть кількадесяти років і уважають себе наймудрішими сотворіннями. Ха-ха! А яка різниця між ними перед обличчям космосу і тим, що ці «наймудріші сотворіння» називають згірдливо плісню? Хіба та, пліснь собі просто існує і не здібна божеволіти, як людина. Є нічим, але гідно своє «ніщо» несе від початку до кінця, наскільки їй там призначено нести. А людина — це також пліснь, але непристойна у своїх аспіраціях. Вона, бачите, до чогось там поривається, чогось шукає, щось пізнає, творить цивілізацію, робить війни і революції, стремить до якихось ідеалів, боліє, мучиться, радіє... Все тому, що не може збагнути своєї мізероти, своєї нікчемности у порівнянні до вічности і всесвіту. Сміхотворність, жалюгідність, чи які там інші слова на окреслення всіх її заходів мають супроти своєї суті таку ж пропорцію, як і людська одиниця супроти космосу. Все це — абсурд, зведений до ступеня числа, яке вимірюється цифрами світляних років!..