«Кохаю, кохаю, кохаю!..»
Ігореві пригадався дотеп, що майбутній час від дієслова «кохаю» є — «одружитися», і він вперше подумав, що саме таким логічним мусить бути вислід його стосунків до Марусі. Але що він ніколи нічого не робив зопалу, то й тепер мусів зважити усі «за» і «проти», тим більше, що питання йшло про рішальний на все життя крок. Однак, зараз не міг думати. Десь краєчком свого інстинкту відчував, що в кінці сих роздумувань стоятиме щось неприємне, щось таке, що зіпсує йому його рідкісний, святковий настрій. Ні, ні, не треба поки що зважувань, не треба ніяких рішень, не треба нічого! За скільки часу це суворе, звиродніле життя подарувало йому промінчик радости, а він би відразу мав обмацувати її, оглядати й аналізувати, шукаючи темних сторін? Ні, ні, не треба! Хай ця радість буде обернена до нього найяснішою стороною, хай трохи натішить душу, хай! Так є добре...
В майовій темені тимчасом кипіло невидне життя. Парк був традиційним місцем, де нав’язувалися знайомства, і притулком закоханих. Переважно тут починалися всі студентські романи, й нерідко тут кінчалися. Зі студентами конкурували військовики, що майже поголовно романсували зі служницями й батрачками підміського радгоспу, або, в кращому випадку, з прибиральницями і замітачками державних установ. Це була також традиція, і, помимо упертого втовкання в голови про «братерство» і навіть «вищість» «великого російського народу», московські вояки і командири мусіли вдоволитися самими служницями і батрачками найгіршої репутації, а місцеве простолюддя згірдливо називало їх чомусь «маслами». «Масел» — це не було лишень згірдливе — це було одночасно щось і непристойне. Коли про дівчину говорилося: «Та то з тих, що з маслами ходять», — це було рівнозначне «повія».
Ігор любив інколи вечорами сидіти в укритому місці й підслуховувати затаюваний від людських вух гамір нічного життя. Ловив уривки довірочних розмов, що в темені звучали щиріше й багатозначніше, ніж при денному світлі, проявляючи таку різноманітність характерів, поглядів і темпераментів. Багато разів він уже був невидимим свідком спалахів любови, признань, докорів і драм. А й тепер, хоч ніби мусів би тішитися власним почуттям і поринути у власне щастя, — вухо його послужливо ловило довколишні звуки.
— Ах, «кохання!» — нарочито голосно говорила якась дівчина, йдучи в парі з мужеською постаттю і стараючись, очевидно, здивувати свого співбесідника мудрістю і розважністю. — Саме кохання — це ще нічого, коли нема спільних поглядів і спільних переконань...
А тут же, десь недалеко в корчах, неприємний вульгарний голос:
— Васька, чорт! Як ти мінє спугав!..
— Вот какая ти нєжная!.. — масно сміявся, видно, той самий Васька. — Ти, разві, іщо не пуґанная а?
Ігор відразу схопився з місця: ні, він сьогодні нічого не хоче слухати ні про переконання, ні про чортів, які лякають! Вийти з цього темного клубовиська глупоти й розпусти, вийти! Ліпше піти до гуртожитку, де сміється і картавить веселий Ковалюк, і де міряє своїми довгими ногами прохід між ліжками від вікна до дверей насуплений і безпардонний, але безконечно добрий Каланча! Вірні товариші й золоті хлопці!..
* * *
А на другий день знову після лекції був мітинг з тієї нагоди, що в інституті заарештовано старенького бібліотекаря, завідувача хімічної лабораторії, технічного секретаря і двірника. Виступав секретар партійного осередку, голова профкому і директор. Всі вони били себе в груди, признаючись у «бракові класової чуйности», у «політичній сліпоті», «через яку недогледіли класово-ворожих елементів у своєму найближчому середовищі», і всі урочисто обіцяли надалі «поправитися» (котрий уже раз?). Студентська маса слухала, плескала і накінець проголосувала ще одну резолюцію, в якій також обіцяла «нагострити політичну чуйність», «викривати нещадно ворогів народу» і «ще наполегливіше вивчати твори класиків марксизму-ленінізму».
При виході на вулицю Березовський зустрів Ковалюка і Веретелюка, які на нього чекали.
— Ігорю, — сказав Ковалюк, — у мене є план: піти купити по одній пляшці пива на кожного «носа», по одній булці і по сто грамів ковбаси і з цим всім махнути на річку. Маю для вас новину...
План було одобрено, і незадовго всі троє з апетитом уминали булку й ковбасу, потягаючи просто з пляшок пиво і любуючись блискучим плесом веселої від сонця ріки.