Там простягалася ціла країна, готова спалахнути на літньому сонці.
Посміхаючись до самих вух, Чувак-Сміттєбак звівся на ноги й рушив далі. Шкіра вже почервоніла — скоро буде майже як у вареного рака. Цього він не відчував, та вночі опіки не даватимуть йому спати, сповнятимуть його захватом: на нього чекали більші, ще кращі пожежі. Він дивився на світ лагідним, радісним, та цілковито божевільним поглядом. То були очі людини, що знайшла вісь власної долі та вхопилася за неї обома руками.
Розділ 35
— Я хочу забратися з міста, — сказала Рита, не обернувшись.
Вона стояла на балконі невеличкої квартири, і ранковий вітерець вигравав її прозорим пеньюаром, задуваючи крізь розсувні двері цілі ярди легкої матерії.
— Гаразд, — мовив Ларрі.
Він сидів за столом і їв сендвіч із яєчнею.
Вона повернула до нього змарніле обличчя. Якщо в день їхньої зустрічі в парку вона мала вигляд елегантної жінки за сорок, то тепер немов балансувала на часовому лезі, що відділяє шістдесят і сімдесят років. Між її пальців стирчала цигарка, і вогник тремтів, малюючи в повітрі сиві закарлючки. Вона піднесла цигарку до губ і випустила дим, навіть не затягнувшись.
— Я цілком серйозно.
Ларрі витерся серветкою.
— Знаю, — сказав він. — Розумію. Треба йти.
Її лицьові м’язи обвисли, створивши подобу полегкості, і з підсвідомою відразою (ну, не до кінця підсвідомою) Ларрі подумав, що так вона виглядає ще старшою.
— Коли?
— А чого б не сьогодні?
— Який же ти гарний хлопчик, — сказала вона. — Хочеш іще кави?
— Та я сам.
— Дурниці. Сиди. Я завжди робила чоловікові другу чашку. Він наполягав на другій чашці. Однак за сніданком я бачила тільки його волосся. Усе решта ховалося за «Волл-стрит джорнал» чи якимсь паскудним томом. Він читав не просто глибоку, серйозну літературу, а щось буквально пересичене змістом. Бьолля. Камю. Мільтона, чорт забирай. Ти — чудова заміна.
На півдорозі до плити вона грайливо озирнулася до нього.
— Було б шкода ховати за газетою твоє обличчя.
Він кволо всміхнувся. Цього ранку її дотепи здавалися силуваними. Як і вчорашнього вечора. Ларрі згадав їхню зустріч у парку й те, як її мова здалася йому недбалим розсипом діамантів на зеленій повсті чи більярдному столі. Та відучора коштовності перетворилися на блискучий цирконій — гарні камінчики, які насправді лише підробки.
— Ось, тримай.
Вона поставила чашку, однак від тремтіння в руці гаряча кава хлюпнула йому на руку. Ларрі відсахнувся й по-котячому засичав од болю.
— Ой, пробач…
Вона не просто злякалася — на її обличчі читалося щось подібне до жаху.
— Та все гаразд…
— Ні, я просто… холодна ганчірка… не… не вставай… незграба… дурепа…
Вона залилася слізьми й хрипко заридала, ніби не каву розлила, а побачила, як криваво загинув її найкращий друг.
Він підвівся та обійняв її, намагаючись не зважати на те, як відчайдушно вона притискається до нього. Ніби опинився в рестлерському захвáті. «Космічний захвáт», новий альбом Ларрі Андервуда, подумалося йому. От бля. Ніякий ти не хороший хлопець. Ну от, знову.
— Пробач мені, я не знаю, що зі мною, такого ніколи не було, мені так шкода…
— Та пусте, усе гаразд, — автоматично втішав її Ларрі, гладячи волосся кольору солі з перцем, яке мало значно кращий вигляд після того, як вона проводила над ним серйозну роботу у ванній. Насправді тоді вона вся мала кращий вигляд.
Звісно ж, він знав, у чому проблема. Вона вражала водночас і на особистому, і на безособовому рівні. Його це теж зачіпало, та не так сильно. У Ритиному ж випадку за останні двадцять годин у неї немов тріснуло якесь кришталеве осердя.
На безособовому рівні на Ларрі діяв запах. Він долинав крізь двері балкону, залітав у вітальню на крилах вранішнього прохолодного вітерцю, і якщо день буде таким, як попередні, пізніше зависне волога спека. Важко було точно визначити запах і водночас оминути болісну правду. Можна сказати, що він нагадував сморід зогнилих апельсинів і зіпсутої риби або ж запах, що інколи чути з відкритих вікон у вагонах метро, однак цього недостатньо. То був сморід від тисяч гнилих людей, які розкладалися від спеки за зачиненими дверима, — ось правдиве визначення, та його хотілось уникнути.
На Мангеттені й досі була електрика, та Ларрі гадав, що скоро її не стане. Більшість інших районів наразі стояли знеструмлені. Минулої ночі, коли Рита вже спала, він вийшов на балкон, і з висоти було видно, що в половині Брукліну та всьому Квінсі зникло світло. Уздовж 110-ї стрит, що вела до острова Мангеттен, чорніли темні прогалини. Поглянувши в інший бік, він побачив яскраві вогні Юніон-Сіті й Бейонну, та загалом у Нью-Джерсі стояла пітьма.