На ґанку сидить найстарша жінка в Америці, чорношкіра, з тонкою пухнастою сивиною. Вона немов тоненька гілочка в домашній сукні й окулярах. Здається такою худою, наче сильний порив може просто підхопити, пожбурити її високо в блакитне небо й занести аж до Джулзбурґа, штат Колорадо. Інструмент, на якому вона грає і який, певне, єдине, що не дає їй полетіти геть, виявляється гітарою, і в цьому сні Нік думає: «Он як звучить гітара. Гарно». Йому здається, що він міг би простояти так цілий день — просто дивився б на чорношкіру бабцю, яка сидить на ґанку, що тримається на домкратах, в оточенні кукурудзи, яка виросла на полях Небраски; стояв би там, західніше від Омахи й трохи північніше від Осіоли, в окрузі Полк, і слухав. Її обличчя вкрите мільйонами зморшок — воно скидається на мапу штату, чия географія ще не усталилась: уздовж її коричневих щік спускалися річки й каньйони, під бугром підборіддя бігли горні хребти, хвилясте узвишшя там, де починався лоб, печери очниць.
Вона знову заспівала, підіграючи собі на гітарі.
— Скажи-но, молодче, тебе хтось до землі прицвяхував?
Вона кладе гітару на коліна, наче малу дитину, і махає Нікові, щоб він підійшов. Він підходить і каже, що просто хотів послухати, адже спів такий гарний.
— Пусті забавки, одначе в ім’я Господнє я цілі дні тако проводжу… То як ото з темним чоловіком, потоваришували?
— Він мене лякає. Мені страшно…
— І правильно, молодче. Варто боятися навіть дерева, якщо побачити його надвечір, під певним кутом. Хвала Богу, усі ми смертні.
— Та як йому відмовити? Як…
— А дихаєш ти як? Як спиш? Ніхто не зна. Та приходь у гості. Коли схоч. Матінка Ебіґейл — отак мене звати. Здається, я найстарша жінка в околиці, та досі сама печу печиво. Тож приходь, молодче, завжди рада. І друзів приводь.
— Та як мені виборсатися?
— Хай тебе Бог береже, молодче. Ніхто на це не спроможний. Просто тримай носа вище й приходь до матінки Ебіґейл, як захочеш. Гадаю, що буду тут. Я вже не така спритна й прудка, як раніше. Тож приходь у гості. Я чекатиму…
———
…тут, просто тут…
Він потроху просинався, аж допоки не розвіялася Небраска разом із запахом кукурудзи й темним зморшкуватим обличчям матінки Ебіґейл. Проступив реальний світ — не замінив сон, а радше нашарувався зверху, затуливши його.
Він перебував у Шойо, штат Арканзас, його звали Нік Андрос, і він ніколи не говорив і не чув, як звучить гітара… однак був досі живий.
Нік сів на койці, звісив ноги й поглянув на подряпину. Набряк трохи зійшов. Біль стишився до пульсації. «Я йду на поправку, — подумав він і полегшено зітхнув. — Гадаю, зі мною все буде гаразд».
Він підвівся з ліжка й у самих трусах покульгав до вікна. Нога задерев’яніла, але таке відчуття зникає, якщо кінцівку трохи розім’яти. Нік подивився на безмовне місто й вирішив, що залишить його сьогодні, — то вже не Шойо, а радше його труп. Багато не пройде, але хоча б вирушить.
Куди піде? Ну, він гадав, що напрямок знає. Так, сон — то лише сон, та чого б і дійсно не рушити на північний захід, до Небраски?
———
Нік виїхав із міста 3 липня, близько чверті по першій. Уранці він спакував рюкзак — про всяк випадок поклав до нього пеніциліну й трохи консервів. Найбільше взяв томатного супу «Кемпбеллз» та равіолі «Шеф Боярді» — це були його улюблені страви. На додачу він спакував до наплічника кілька коробок із кулями та фляжку.
Хлопець ішов вулицею, зазирав у гаражі, доки не знайшов те, що шукав, — десятишвидкісний велосипед, який саме підходив для його зросту. Увімкнув першу передачу й повільно проїхав Головною вулицею, потроху розігріваючи для роботи поранену ногу. Нік рухався на захід, і його тінь слідувала за ним на чорному велосипеді. Він проминув елегантні, чепурні будинки на околиці містечка, що стояли в тіні з навіки стуленими шторами.
Нік заночував у фермерському будинку за десять миль від Шойо. До приходу ночі 4 липня він був уже неподалік від Оклахоми. Того вечора він перед сном вийшов на ґанок чергового фермерського будинку й побачив, як холодним білим вогнем небо шкрябнув метеорний дощ. Йому подумалося, що він іще ніколи не бачив такої краси. І що б не чекало його попереду, Нік просто радів тому, що живий.