— Джоне, на них не зважай. У тебе є й власні проблеми. Судячи зі звуку, це якась респіраторна інфекція, нівроку така зараза, та ще й із жаром. Джонні, твоє дихало геть хворе, і, якщо бути до кінця чесним, для огрядної людини це зовсім не жарти. Лягай у ліжко. Якщо вранці почуватимешся добре, тоді їх і здихаєшся. Та було б краще, якби ти набрав поліцію штату й сказав, щоб вони самі їх забрали.
Бейкер вибачливо глипнув на Ніка.
— Знаєш, — мовив він, — я й справді дещо захирів. Може, трохи відпочину і…
«Їдьте додому й лягайте в ліжко, — написав Нік. — Буду обережним. Крім того, треба заробити, щоб хоч за пігулки розрахуватися».
— Ніхто не ішачить так, як нарики, — сказав Соумз і захихотів.
Бейкер підняв два аркуші з Ніковою історією.
— Можна їх узяти, щоб і Джейні прочитала? Ти їй дуже сподобався, Ніку.
«Звісно, беріть. Вона дуже мила», — нашкрябав Нік у записнику.
— Інших таких немає, — сказав Бейкер і зітхнув, застібаючи ґудзики на сорочці. — Жар знову розійшовся. А я гадав, що ми його вгамували.
— Ковтни аспірину, — мовив Соумз, застібаючи саквояж. — Мені не подобається, що ця інфекція зробила з лімфовузлами.
— У нижній шухляді столу лежить коробка з-під сигар, — сказав Бейкер. — Готівковий фонд на всякі дрібниці. Можеш вийти пообідати й дорогою купити собі ліків. Наші розбишаки радше дебіли, ніж відчайдухи. З ними все буде окей. Тільки лиши записку та вкажи, скільки витратив. Я зв’яжуся з поліцією штату, і до вечора тебе позбавлять мороки.
Нік склав великий та вказівний пальці в кільце.
— Я майже тебе не знаю, і трохи дивно покладатися на тебе, — серйозно зауважив Бейкер, — та Джейні каже, що все гаразд. Будь обережним.
Нік кивнув.
———
Учора близько шостої вечора завітала Джейн Бейкер — вона принесла тарілку з вечерею та пакет молока.
«Дуже дякую. Як ваш чоловік?» — написав Нік.
Вона засміялася — невисока охайна жіночка з каштановим волоссям, одягнена в картату сорочку та линялі джинси.
— Він хотів сам приїхати, та я його відмовила. Після обіду жар так підскочив, що я злякалася, та зараз температура майже нормальна. Гадаю, це через поліцію штату. Джонні вдоволений лише тоді, коли точить зуби на поліцію штату.
Нік запитально подивився на неї.
— Вони сказали йому, що нікого не пришлють аж до дев’ятої ранку. У них справжня епідемія — на роботу двадцять поліцейських не вийшло. А то й більше. Ті, що з’явилися, цілий день возили хворих до Кемдена й Пайн-Блафф. Багато хто підхопив цю заразу. Гадаю, Ем Соумз стурбований значно більше, ніж показує.
Джейн і сама виглядала схвильованою. Але тоді вона дістала з нагрудної кишені два складені блокнотні аркуші.
— Історія неймовірна, — тихо сказала вона й віддала Нікові його мемуари. — Певне, я ще не чула про людину, якій так не поталанило. Гадаю, те, як ти переміг свою ваду, варте захоплення. І я мушу ще раз вибачитися за свого брата.
Зніяковівши, Нік лише знизав плечима.
— Сподіваюся, ти ще побудеш у Шойо, — мовила Джейн, зводячись на ноги. — Ти подобаєшся моєму чоловікові, і мені також. Будь обережним із тими парубками.
«Буду, — написав Нік. — Перекажіть шерифові, хай одужує».
— Обов’язково.
Вона пішла, і Нік ліг спати, однак гарно відпочити не вийшло: інколи він просинався, щоб глянути, як там троє його підопічних. Про втечу не йшлося (такими відчайдухами вони аж ніяк не були) — до десятої всі вже спали. Заходили двоє місцевих, аби пересвідчитися, що з Ніком усе добре. Він помітив, що і в них застуда.
Нікові снилися дивні сни, і коли він прокинувся, йому згадалося лише те, як він ходив між нескінченних рядів зеленої кукурудзи, водночас і шукаючи щось, і боячись чогось іншого — здавалося, воно було просто позаду.
———
Сьогодні він прокинувся рано-вранці й заходився підмітати в приміщенні тюрми. На в’язнів він не зважав. Коли Нік рушив до виходу, Біллі Ворнер гукнув навздогін:
— Знаєш, а Рей повернеться. І коли він тебе піймає, глухонімий виродку, ти пожалкуєш, що не родився ще й сліпим!
Обернувшись до нього спиною, Нік пропустив більшу частину тиради.
Повернувшись до офісу, він узяв почитати старий випуск журналу «Тайм». Нік подумав, чи не закинути ноги на стіл, та вирішив, що, коли його так застукає шериф, можна наразитися на неприємності.
До сьомої Нік уже почав замислюватись, чи не трапилося в шерифа рецидиву вночі. Він гадав, що Бейкер мав би вже з’явитися, щоб передати трьох в’язнів поліцейським штату, до відомства округу. А ще в Ніка неприємно бурчав живіт. З кафе на дорозі також ніхто не прийшов, і він глипнув на телефон — радше гидливо, аніж сумно. Він захоплювався науковою фантастикою, тому інколи заходив до антикварних розвалів і купував пейпербеки, які знаходив на запилюжених задніх полицях, — книжки розповзалися в руках і коштували копійки. І от Нік знову зловив себе на думці, що коли телефони з відеоекранами, про які так часто писали у фантастичних романах, увійдуть у загальний обіг, то для глухонімих усього світу настане визначний день.