Двері за спиною зімкнулись, і коли ліфт автоматично поїхав угору, загула гідравліка. Старкі знав, що він не спуститься, доки хтось не скористається ключем, — щойно герметичність системи було порушено, комп’ютери перемкнули всі ліфти в режим загального карантину. Чому ці бідолашні чоловіки й жінки тут лежать? Очевидно, вони сподівалися, що комп’ютер проїбе й не перемкне все на аварійний режим. Чому б і ні? Тут навіть можна було помітити певну логіку. Адже все інше вже проїблося.
Старкі йшов коридором, який вів до кафетерію, і його підбори лунко стукали. Довгасті флуоресцентні лампи в схожих на перевернуті лотки для льоду світильниках випромінювали жорстке світло, що не лишало тіней. Там також лежали тіла — чоловік і жінка. Оголені, з дірками в головах. Старкі подумав, що вони трахнулись, а тоді він прострелив їй голову, після чого й сам ковтнув кулю. Любов серед вірусів. У руці мрець стискав армійський пістолет 45-го калібру. Кахлі на підлозі заплямували кров та сіра речовина, схожа на вівсянку. Старкі відчув жаске й, на щастя, секундне бажання нагнутись і помацати груди мертвої жінки — спробувати, пружні вони чи ні.
Далі коридором, прихилившись спиною до зачинених дверей, сидів чоловік — у нього на грудях висіла табличка, прив’язана на шнурки від черевиків. Щелепа в покійника відвисла й закрила напис. Старкі підсунув палець під підборіддя мерця й підняв йому голову. Щойно він це зробив, очі трупа провалилися в голову з тихим м’ясистим хлюпанням. Слова на табличці було написано червоним «Меджик маркером»: «ТЕПЕР ТОЧНО ВИДНО, ЩО ВОНО СПРАЦЮВАЛО. ЗАПИТАННЯ Є?»
Старкі відпустив підборіддя небіжчика. Голова лишилася закинутою під неприродним кутом, зачаровано піднісши догори порожні очниці. Старкі ступив крок назад. Знову потекли сльози. Подумалося, що він плаче, бо запитань дійсно не виникало.
Двері кафетерію були відчинені й так зафіксовані. Якраз біля них висіла коркова дошка оголошень. Старкі побачив, що 20 червня мала відбутися гра в боулінг. «Похмурі кулемети» проти «Перших страйкерів», чемпіонат проекту «Синь». А ще Анна Флосс просила, щоб 9 липня її підкинули до Денвера чи Боулдера. Вона б скинулася на пальне й прокермувала частину дороги. А ще Річард Беттс хотів роздати привітних цуценят — наполовину колі, наполовину сенбернарів. А ще в кафетерії проводили щотижневі релігійні служіння для всіх конфесій.
Старкі прочитав усі оголошення, а тоді зайшов до їдальні.
У кафетерії тхнуло гірше — одночасно зіпсутою їжею й трупами. Старкі роззирнувся з тупим жахом.
Здавалося, деякі мерці дивилися на нього.
— Товариші… — сказав Старкі й затнувся.
Він навіть не уявляв, що збирався сказати.
Старкі повільно рушив до столу, де обличчям у тарілці із супом лежав Френк Д. Брюс. Кілька секунд він просто дивився на Френка Д. Брюса. Тоді взяв тіло за волосся й підняв його голову разом із тарілкою — вона приклеїлася до обличчя супом, який уже давно загуснув. Нажаханий Старкі вдарив тарілку, і вона відлетіла, стукнулась об підлогу й перевернулася. Майже весь суп, схожий на запліснявіле желе, лишився на обличчі Френка Д. Брюса. Старкі дістав хустинку й витер усе, що зміг. Виявилося, що очі Френка Д. Брюса також заліпило супом, однак Старкі вирішив їх не чіпати. Він боявся, що очі Френка Д. Брюса також западуть у череп, як в отого мерця з табличкою. Та ще більше страхало те, що, коли повіки звільнити від клейкої плісняви, вони піднімуться, наче жалюзі. В основному він боявся побачити вираз очей Френка Д. Брюса.
— Рядовий Брюс, — тихо промовив Старкі, — вільно.
Він обережно накрив хустинкою обличчя Френка Д. Брюса. Вона прилипла. Старкі розвернувся й вийшов із кафетерію, крокуючи, як на плацу, — широко й розмірено.
На півдорозі до ліфта він наштовхнувся на небіжчика з табличкою на шиї. Старкі присів біля нього, послабив ремінець кобури та вставив дуло пістолета собі в рот.
Коли пролунав постріл, він вийшов приглушеним і зовсім не драматичним. Ніхто з мерців не звернув на нього ані найменшої уваги. Цівку диму прибрали повітряні фільтри. У нутрощах проекту «Синь» запанувала тиша. Носовичок Старкі відклеївся від обличчя рядового Френка Д. Брюса й плавно опустився на підлогу їдальні. Мерцеві було начебто й байдуже, та Лен Крейтон зловив себе на тому, що дедалі частіше дивиться на монітор із Брюсом і все гадає: якщо Біллі витирав мерцеві обличчя, то чому він у біса лишив суп на бровах? Скоро, дуже скоро йому доведеться побачитися з президентом Сполучених Штатів, однак суп, що засихав на бровах Френка Д. Брюса, турбував його більше. Значно більше.