— Добре.
— Просто тримайся великої чотирисмугової дороги, Томе, — сказав Ларрі. — Тієї, де написано 70. Ральф тебе підвезе до початку на своєму мотоциклі.
— Так, Ральф… — Том замовк. З-за будинку вийшов Ральф, промокуючи очі банданою.
— Готовий, Томе? — хрипко спитав він.
— Ніку, а тут і далі буде мій дім, коли я вернуся?
Нік енергійно закивав.
— Том любить свій дім. Боже мій, як любить.
— Ми знаємо, Томмі, — Стю відчув, як у нього в горлі стоять теплі сльози.
— Добре. Я готовий. А з ким я поїду?
— Зі мною, Томе, — сказав Ральф. — Трасою 70, не забудь.
Том кивнув і пішов до Ральфового мотоцикла. Через мить за ним пішов і Ральф, опустивши свої могутні плечі. Навіть пір’їна на капелюсі в нього наче поникла. Він сів на мотик і завів його. За мить вискочив на Бродвей і завернув на схід. Усі решта стояли, дивилися, як мотоцикл перетворюється на рухомий силует, помітний лише фарою. Потім і цей вогник зник за громадиною автокінотеатру «Голідей Твін» — і не з’явився.
Нік пішов, опустивши голову, засунувши руки в кишені. Стю спробував приєднатися до нього, але Нік сердито похитав головою і махнув рукою. Стю пішов до Ларрі.
— От і все, — сказав Ларрі, і Стю понуро кивнув.
— Ти як гадаєш, ми ще його побачимо, Ларрі?
— Якщо ні, то ми всі семеро — ну, може, без Френ, вона весь час була проти — будемо змушені решту життя їсти і спати з думкою, що ми його туди послали.
— Можливо, Нікові буде найтяжче, — сказав Стю.
— Так. Мабуть, Нікові буде найтяжче.
Вони дивилися, як Нік поволі йшов Бродвеєм, гублячись у вечірніх тінях, що згущувалися навколо. Потім — на темний Томів дім. І з хвилину мовчали.
— Ходімо звідси, — раптом сказав Ларрі. — у мене від думки про ці всі опудала… раптом… цей саме… отакенні мурашки побігли.
Коли вони пішли, Нік стояв на газоні біля будинку Тома Каллена з руками в кишенях, з опущеною головою.
——
Джордж Річардсон, новий лікар, облаштувався в Медичному центрі «Дакота-Рідж», бо він був розташований біля міської лікарні Боулдера, де було все обладнання й великі запаси ліків, а також операційні.
Уже до 28 серпня він був зайнятий по саму зав’язку, допомагали йому Лорі Констебл і Дік Елліс. Дік попросився зі світу медицини, але його не відпустили. «Ти робиш тут добру справу, — сказав Річардсон. — Ти багато навчився і навчишся ще. Та й мені самому тут просто забагато роботи. Ми тут з глузду поз’їжджаємо всі, якщо за ближчі місяць-два не знайдемо ще лікаря. Так що вітаю тебе, Діку: ти перший лікар швидкої допомоги в Зоні. Поцілуй його, Лорі».
Лорі так і вчинила.
Приблизно об одинадцятій годині цього серпневого ранку Френ увійшла до почекальні й допитливо, але нервово роззирнулася. За столиком сиділа Лорі, читаючи старий жіночий журнал «Мій дім».
— Привіт, Френ, — підскочила вона. — Я і думала, що рано чи пізно ти до нас прийдеш. Зараз Джордж оглядає Кенді Джонс, але скоро займеться й тобою. Як почуваєшся?
— Непогано, дякую, — сказала Френ. — Мабуть…
Двері оглядового кабінету відчинились, і вийшла Кенді Джонс, а за нею — високий, трохи пригорблений чоловік у широких вельветових штанях і спортивній сорочці «Ізод» із крокодильчиком на грудях. Кенді з сумнівом дивилася на пляшечку з чимось рожевим, яку тримала в руці.
— А ви певні, що це воно? — з сумнівом спитала вона Річардсона. — У мене такого ніколи не було. Я думала, в мене імунітет.
— А от виходить, що нема, і воно таки у вас зараз, — усміхнувся Джордж. — Не забудьте про крохмальні ванночки й не ходіть більше у високу траву.
Вона сумно посміхнулася.
— У Джека воно теж. Йому теж прийти?
— Ні, можете разом приймати крохмальні ванночки.
Кенді сумно кивнула, а потім помітила Френ.
— Привіт, Френні, як ти, дівчинко?
— Нормально. А ти?
— Жахливо! — Кенді показала пляшечку, і Френ змогла прочитати на ній слово «Каладрил». — Отруйний плющ! І не вгадаєш, де воно в мене взялося, — вона всміхнулася. — Але, певне, можеш здогадатися, звідки воно в Джека.
Вони провели її поглядом, усміхаючись. Потім Джордж сказав:
— Міс Ґолдсміт, правда? Комітет Вільної зони. Радий вас бачити.
Вона простягла йому руку.
— Просто Френ або Френні. Не треба церемоній.
— Добре, Френні. То в чому річ?
— Я вагітна, — сказала Френ. — І мені не на жарт страшно.
І тут без усякого попередження залилася слізьми.
Джордж обійняв її за плечі.