Ел усміхнувся.
— Але, маю додати, служба в такому трибуналі буде значно приємніша за військову. Трибунал складатиметься з трьох дорослих (від вісімнадцяти років) і діятиме шість місяців. Імена діставатимуть із великого барабану, куди буде покладено імена всіх дорослих у Боулдері.
Ларрі підняв руку.
— А можна буде усунутися?
Дещо спохмурнівши від того, що його перебили, Ел промовив.
— Саме про це я зараз і скажу. Треба, щоб…
Френ засовалася на місці, Сью Стерн підморгнула їй. Френ не відповіла. Їй було страшно — то був її власний безпідставний страх, якщо таке можливе. Звідки може бути це задушливе, клаустрофобічне відчуття? Вона знала, що на безпідставні відчуття не треба зважати… принаймні в старому світі. А як же транс Тома Каллена? Чи Лео Роквей?
Раптом до горла піднявся крик: «Хай усі вийдуть! Хай вийдуть!»
Але це було таке божевілля. Вона знову посовалася туди-сюди й нічого не сказала.
— …коротка заява від того, хто бажає усунутись, але я не думаю…
— Хтось іде, — раптом сказала Френ, зірвавшись на ноги.
Запала тиша. Усі почули гудіння мотоциклів на Бейзлайн — вони мчали швидко. Сигналили. І раптово на Френні накотилася паніка.
— Слухайте, — сказала вона, — всі!
Усі здивовані, стурбовані, подивилися на неї.
— Френні, ти не… — Стю пішов у її бік.
Вона ковтнула. На грудях неначе лежав важкий тягар, не давав дихати.
— Ми маємо вийти звідси. Зараз.
——
Була восьма двадцять п’ять. У небі згасли останні промені. Настав час. Гарольд трохи випростався й підніс рацію до рота. Великий палець вільно лежав на кнопці «передавати». Він її натисне і підірве їх на фіг, сказавши…
— Що це?
Надін узяла його за плече, відволікла, кудись показала. Удалині на Бейзлайн колихалася вервечка вогнів. У великій тиші до них навіть долинав гуркіт багатьох мотоциклетних моторів. Гарольд відчув легку тривогу і відмахнувся від неї.
— Дай мені спокій, — сказав він. — Час уже.
Вона прибрала руку з його плеча. Її лице було білою плямою в темряві.
Гарольд натис на «передавати».
——
Вона так і не зрозуміла, чому вони пішли — через її слова чи через мотоцикли. Але вони недостатньо швидко рухалися. Це вона назавжди запам’ятає — вони недостатньо швидко рухалися.
Стю першим опинився біля дверей — від мотоциклів розходився страшний гуркіт, переходячи в луну.
Вони переїхали через міст над висохлим руслом нижче від будинку Ральфа, фари їхні горіли. Рука Стю інстинктивно потяглася до зброї. Відчинилися двері, і він озирнувся, подумавши, що то Френні. Але це був Ларрі.
— Що там, Стю?
— Не знаю. Але краще їх видворити звідси.
Тут мотоцикли порівнялися з їхнім будинком, і Стю трохи розслабився. Він побачив Діка Воллмена, юного Ґерінджера, Тедді Вейзака, упізнав і інших. Тепер він дозволив собі визнати, чого вони боялися найдужче: що за мотоциклами й фарами йтимуть воїни Флеґґа, що почнеться війна.
— Діку, — сказав Стю. — Якого хріна?
— Матінка Ебіґейл! — Дік перекрикував мотор. Двір наповнювали нові й нові мотоцикли, а члени Комітету юрбою вийшли з дому. Утворився карнавал, де гойдалися фари, каруселями ходили тіні.
— Що? — вигукнув Ларрі. За ним і Стю вибігли Ґлен, Ральф і Чед Норріс, штовхаючи їх вниз із ґанку.
— Вона повернулася! — ревів Дік, перекрикуючи мотоцикли. — О, і вона в жахливому стані! Потрібен лікар… Христе-Боже, чудо потрібне!
Джордж Річардсон проштовхався до них.
— Стара жінка? Де?
— Сідай, Док! — крикнув Дік. — Не питай! Просто сідай, ради всього святого, швидко!
Річардсон сів за спину Діка Воллмена. Дік круто розвернувся і став обережно виїжджати, обминаючи мотоцикли.
Стю і Ларрі зустрілися поглядами. Ларрі був такий самий вражений, як і Стю… але над головою Стю збиралася хмара, і раптом його охопило моторошне відчуття приреченості.
——
— Ніку, ходімо! Ходімо! — кричала Френ, хапаючи його за плече. Нік стояв посеред вітальні із завмерлим, нерухомими лицем.
Він не міг говорити, але раптом зрозумів. Зрозумів. Розуміння прийшло нізвідки. З якогось іншого світу.
Щось у шафі.
Він сильно штовхнув Френні.
— Ніку!
«ІДИ!» — замахав він на неї руками.
Вона пішла. Він розвернувся до шафи, відчинив дверцята і став шалено ритися в речах, молячи Бога, щоб не спізнитися.
——
Раптом Френні опинилася біля Стю, бліда, з великими очима. Вона вчепилася в нього.
— Стю… Нік ще там… там… там…