Стю знову зустрівся очима з Ґленом — і в його цинічному погляді, в легкій складці в кутику рота читалося: «Отут би Гарольда, щоб грамотно підтасувати!»
Раптом у голові Стю спливло слово, яке часто вживав Ніксон, і коли він уловив його, то одразу зрозумів, де джерело цього відчаю й розгубленості. Слово те було: «мандат». Їхній мандат зник. Злетів у повітря дві ночі тому.
Він сказав:
— Ви, напевне, знаєте, чого хочете, Шелдоне, але, я гадаю, іншим людям ще буде потрібний час визначитися. Спробуймо проголосувати. Хто за те, щоб обрати цих двох, кажіть «так».
Почулося зовсім трохи вигуків «так».
— А тепер ті, хто не готовий голосувати зараз і хоче тиждень подумати, скажіть «ні».
Почулися «ні» — гучніші, але теж не суцільні. Багато людей утрималося: це їх не цікавило.
— Добре, — мовив Стю. — Заплануємо нові збори тут, у залі «Мунцінґер», за тиждень, 11 вересня — тоді будемо висувати кандидатів на дві вакансії в Комітеті й голосувати за них.
«Ох і невдала ж епітафія вийшла, Ніку. Пробач, друже».
— Зараз доктор Річардсон доповість про стан здоров’я матінки Ебіґейл і тих, хто постраждав від вибуху. Доку?
Річардсона привітали вибухом оплесків, коли він вийшов наперед, протираючи окуляри. Він повідомив, що від вибуху загинуло дев’ятеро людей, троє досі перебувають у критичному стані, двоє — у важкому, восьмеро — в задовільному.
— З огляду на силу вибуху, я б сказав, що фортуна на нашому боці. А тепер про матінку Ебіґейл.
Усі нахилилися вперед.
— Я, певне, висловлюся коротко, а потім поясню. Скажу так: я нічого не можу для неї зробити.
Натовпом прокотився шепіт і затих. Стю побачив: люди засмучені, але не здивовані.
— Громадяни Зони, які були тут до її зникнення, мені повідомили, що пані мала сто вісім років. Поручитися за це я не можу, але можу сказати, що це — найстарша людина, яку я у своєму житті бачив і лікував. Мені казали, що вона зникла два тижні тому, і, за моїми оцінками — ні, радше здогадами, — її дієта в той час узагалі не містила приготованих страв. Вона, як видається, живилася корінцями, травами тощо, — лікар трохи помовчав. — Від часу повернення вона мала одне маленьке випорожнення. Там були маленькі палички і травинки.
— Боже мій, — пробурмотів хтось, і неможливо було сказати, чоловікові належав той голос чи жінці.
— На одній руці — опік від отруйного плюща. На ногах — виразки, які би кровили, коли б вона не…
— Слухайте, може, досить? — закричав Джек Джексон, підхопившись на ноги. Лице його було бліде, нещасне, гнівне. — Де пристойність, в лихої години?
— Я пристойністю не займаюся, Джеку. Я просто розповідаю, в якому вона стані. Вона в комі, виснажена, а головне, дуже-дуже стара. Я гадаю, вона помре. Коли б це був хтось інший, я б твердив це з усією певністю. Але… як і всім вам, вона мені снилася. Вона і ще один.
Знову бурмотіння в залі, як випадковий вітерець, — і Стю відчув, як волосся на загривку ворушиться і стає сторч.
— Як на мене, сни про такі протилежні сили — це щось містичне, — сказав Джордж. — Те, що нам усім вони снилися, вказує як мінімум на телепатичні здатності. Але я не вдаватимуся в парапсихологічні й теологічні подробиці, так само як не буду підпорядковувати свою доповідь правилам пристойності, і то з тієї самої причини: це не моя справа. Якщо ця жінка — від Бога, то Він може її зцілити. А я не можу. Скажу лише, що й те, що вона зараз жива, — це для мене диво. Ось що я хотів вам сказати. Чи є питання?
Питань не було. Усі вражено дивилися на нього, дехто не ховаючись плакав.
— Дякую, — сказав Джордж і повернувся на місце серед мертвого моря тиші.
— Добре, — прошепотів Стю Ґленові. — Тепер ти.
Ґлен підійшов до трибуни без прелюдій і звично взявся за неї.
— Ми обговорили все, крім темного чоловіка, — сказав він.
Знову шепіт, бурмотіння. Кілька людей інстинктивно перехрестилися. Стара жінка в лівому ряду швидко торкнулася руками очей, рота, вух, моторошно нагадавши Ніка Андроса, а потім знову склала їх на велику чорну сумку на колінах.
— Ми певною мірою обговорили його на наших закритих зборах, — спокійно, розмовним тоном продовжив Ґлен, — і приватно в нас виникало питання, чи варто виносити його на публічне обговорення. Думка була така, що, як видавалося, в Зоні ніхто по-справжньому не хотів говорити про нього після отих веселих снів, які ми всі бачили дорогою сюди. Тож, певне, нам був потрібен певний період для відпочинку. А нині, думаю, настав час порушити цю тему. Так би мовити, витягти його на світло. У поліції є така корисна штука — фоторобот, щоб відтворювати обличчя злочинця за спогадами свідків. У нашому разі обличчя немає, зате є низка спогадів, які формують хоча б приблизний образ нашого Супротивника. Я доволі багато людей опитав про це, і ось який у мене вийшов фоторобот.